Кролик розбагатів - Апдайк Джон

І його дочка Еннабел Байєр, зникаюча разом зі своїм маленьким світом, який він спостерігав краєчком ока,— так зникають цілі планети в "Зоряних війнах". Чим більше ти знаєш небіжчиків, тим, схоже, більше живих, яких ти не знаєш. Сльози, що з'явилися на очах Рут, коли він йшов; може, Бог всюди у всесвіті, як сіль — в океані, та, що надає смак воді. Він ніколи не міг зрозуміти, чому люди не п'ють солону воду — це ж не може бути гірше, ніж заїдати кока-колу смаженою картоплею.

Він чує за стіною, як Дженіс, незграбно працюючи натирачем, раз у раз вдаряється об плінтуси, і він раптом розуміє, чому вони так піклуються: намагаються прогнати паніку, яка може опанувати ними в цьому будинку, куди їм зовсім не треба було переїжджати, так далеко від Джозеф-стріт. Загубившись в просторі. Ось так само, напевно, відчуває себе душа, прокинулася в тілі немовляти далеко від небес: їй не тільки страшно, і тому вона кричить, — вона відчуває себе винуватою, такий винуватою. Адже яку яму треба заповнити. А скільки знадобиться грошей, щоб обставити ці кімнати, тоді як до їхніх послуг було все задарма, — немає, розорив він себе. А виплати по купчої — вони повинні 62 400 доларів з розрахунку тринадцять з половиною відсотків річних, значить, майже 8 500 на одні відсотки, по сімсот доларів в місяць протягом двадцяти років,поки чолі родини не стукне шістдесят шість. Що сказала Рут про свого молодшого сина — що він народився 6.6.66? Забавні речі бувають з цифрами — вони не брешуть, але викидають фортели. Скільки всього на світі, чого йому вже ніколи не вдасться зробити, — він не змусить Сінді прийняти позу однією з цих повій з "Пентхаус", що лежать на леопардових шкурах, і не стане перед нею на коліна, і не буде просто жувати її, жувати, жувати.

Вчора ввечері Бадді — а він до того надерли, що навіть скла його очок в срібній оправі запітніли, — повернувся до нього і сказав, він, мовляв, розуміє, він цокнувся, він знає, що всі говорять, яка Валері здоровило, та ще з трьома дітьми, але саме вона йому потрібна. "Тільки вона, Гаррі", — сказав він зі сльозами на очах. А в "Летючий орле" велика новина: Доріс Кауфман знову виходить заміж. За одного малого, якого Кролик трохи знав, — Дона Еберхардт, він розбагатів на нерухомості, яку скуповував в місті, коли вона нікого не цікавила, до енергетичної кризи. Недарма кажуть: життя на радість нам дана.

О п'ятій годині, коли вони закінчують збирання, у вікнах ще світло, світло лежить на білих підвіконнях — дні в цей час року вже починають збільшуватися. Планети, що б ми не робили, рухаються своїм ходом. У щойно натертому холі біля підніжжя сходів Гаррі бере Дженіс за підборіддя — там, де шкіра ніжна, а не неприємна на дотик, — і пропонує піти наверх подрімати, але вона цілує його жарко й з великим досвідом — досвідченість зменшує жар поцілунку — і каже:

— О, Гаррі, відмінна думка, але я ж поняття не маю, коли вони можуть приїхати — все залежить від того, коли мама встане після сну, вона дійсно стала слабка, а потім, їм треба нагодувати дитину, та й я ще не їздила за покупками. Хіба не передають матч?

— Тільки в шість, адже він йде на Західному узбережжі. О четвертій тридцять буде передача перед грою, але все це тільки шум і тріск. Я хотів подивитися гру в Феніксі в два тридцять, але ти надумала прибирати кімнату, так як твоя матуся приїжджає.

— Тобі слід було про це сказати. Я б і сама подивилася.

Вона їде в своєму "мустангу", а він іде нагору, тому що внизу ніде прилягти. Він сподівається знову побачити білочку, але вона зникла. Він вважав, що білки впадають в зимову сплячку, але, напевно, просто нині дивна зима. Він прикладає руку до радіатора — його радіатора — і з почуттям гордості і задоволення відчуває тепло. Він лягає на їх нову постіль, застелену німецьким клаптевим покривалом, яке вони привезли з Маунт-Джадж, і майже одразу засинає. Уві сні він бачить себе і Чарлі — у них біда в конторі: втрачені дуже важливі папери з номерами, а там, де в оглядовому залі повинні стояти нові машини, — рвані дірки в бетонній підлозі, ретельно розфарбовані зірками та смугами. Прокидається він з переляку. Знизу лунає приглушений вибух — це Дженіс закрила вхідні двері. Уже сьома година.

— Мені довелося доїхати мало не до самого кегельбану, поки я знайшла міні-універсам, який ще був відкритий. Там, звичайно, нічого свіжого не було, але я купила чотири заморожених китайських вечері — картинки на коробках цілком апетитні.

— Але ж в цій гидоти стільки хімії! Не хочеш же ти отруїти молоко Пру.

— А тобі я взяла копченої ковбаси, і яйця, і сир, і крекери, щоб ти не нив.

Сон, від якого він прокинувся з відчуттям, точно хтось жбурнув йому в обличчя кому мокрого одягу, починає в ньому осідати, і йому стає навіть весело. Темрява затягла денні глибини, вікна здаються чорними фотопластинами в рамках. Тельма і Нельсон десь бродять, чекаючи, коли можна буде сюди в'їхати.

Дженіс накупила в міні-універсамі товарів на тридцять доларів, і, поки вона засовує продукти в блискучий холодильник, Гаррі бачить в куточку ще дві банки пива, уникли вчора лап хижаків. Дженіс навіть купила йому банку солоних горішків за долар двадцять дев'ять центів — пожувати, поки він буде дивитися по телевізору гру. Перша половина гри проходить з перемінним успіхом. Він бажає "Залізним" програти, йому неприємно те, як вони розгромили "Орлов", та й взагалі йому не подобаються вискочки: він підтримує "Баранов", як підтримує афганських повстанців, які виступають проти радянської військової машини.

У перерві безліч дівчат в яскравих сукнях і хлопчаків в смугастих майках, що виглядають як гоміки, танцюють під звуки тисячі каліфорнійських труб, які, фальшивлячи, наслідують старим джаз-оркестрів, — молодь намагається танцювати джіттербол, але вони не освоїли свінг, коли на один такт встаєш на п'яти, а на іншій — повертаєшся. Вони замість цього просто крутять стегнами, як на дискотеці. Потім якесь маленьке сонечко, стрижена під пажа, як сестри Ендрюс, виконує "Сентиментальна подорож", але в її виконанні немає душі, яку в військові сорокові роки вкладала в пісню Доріс Дей, — та й звідки цьому взятися? Адже всі ці хлопці народилися — хочете вірте, хочете ні — найраніше близько 1960 року і, що ще гірше, вже сексуально дозріли. При словах "все на борт" вони влаштовують таку змійку,яка повинна зображати поїзд "Чаттануга Чучу", і під безхмарним каліфорнійським небом піднімають вгору блискучі смуги алюмінію, які повинні зображати сонячні панелі. "Енергія — це люди, — співають вони. — Люди — це енергія! "Кому потрібен Хомейні і його нафту? Кому потрібен Афганістан? До біса росіян! До біса японців, якщо вже на те пішло! Ми одні будемо панувати на всіх блискучих морях.

Статут сидіти на самоті в своєму кабінетику і разом зі ста мільйонами інших ідіотів дивитися гру, Гаррі відправляється на кухню за другою банкою пива. Дженіс сидить за картковим столиком, який її мати позичила їм з великим небажанням, хоча сама грає в карти тільки в покон.

— Де ж наші гості? — Запитує він.

А Дженіс сидить, спостерігаючи за тим, щоб не підгоріли китайські вечері, що розігріваються в духовці, і читає журнал "Гарний будинок", який вона, мабуть, теж купила в міні-універсамі.

— Напевно, заснули. Адже вони ночами майже не сплять, так що в даному разі це велике благо, що нас там немає.

Він підтискає губи — таке гірке пиво. Погане, видно, зерно. Все одно чоловіки люблять свою отруту.

— Ну, життя з тобою удвох в цьому будинку для мене, наскільки я розумію, — вірний спосіб схуднути. Годувати мене тут, видно, ніколи не будуть.

— Будуть, — каже вона, перевертаючи глянсувату сторінку.

Ревнуючи її до журналу, до цього будинку, який, він відчуває, вона починає все більше любити, він ображено говорить:

— Це все одно що чекати манни небесної.

Вона кидає на нього похмурий, але не ворожий погляд.

— Останнім часом на тебе манни небесної звалилося хоч відбавляй — тепер десять років можна жити спокійно.

Судячи з її тону, вона, мабуть, натякає на Тельму, а у нього цього і в думках не було — у всякому разі, зараз.

Гості їх приїжджають лише на початку четвертого тайму, як раз після того, як Бредшоу, зневірившись, послав бомбу Столуорту; приймає і захисник разом повалилися, а щасливчик, зовсім як циркач, схопив м'яч. Кролик як і раніше вважає, що "Барани" виграють. Дженіс кричить йому, що тут мама і Пру. Матуся Спрингер жваво щебече в холі, знімаючи свою норкову шубу і розповідаючи про те, як вони їхали по Бруер; машин на вулиці майже не було, все, напевно, дивляться гру. Вона вчить Пру водити "крайслер", і Пру відмінно стала з цим справлятися, як тільки вони здогадалися відсунути сидіння: матусі в голову не приходило, що у Пру такі довгі ноги. А Пру варто, міцно притискаючи до грудей рожевий згорток, оберігаючи його від холоду; особа у неї втомлене, змарніле, але більш умиротворений, розгладити.

— Ми б раніше приїхали, але я почала друкувати лист Нельсону і хотіла закінчити, — виправдовуючись, каже вона.

— А я ось хвилююся, — без будь-якого зв'язку оголошує матуся. — Завжди вважалося, що нехрещених немовлят не можна тягати в гості — це погана прикмета.

— Ах, мама, — виривається у Дженіс, їй не терпиться показати матері, як вона прибрала будинок, і вона веде стару наверх, хоча єдине там освітлення — бра в новоколоніальном стилі з лампочками в сорок ват, багато з яких попередні власники примудрилися перепалити.

Гаррі знову вмощується в одне з глибоких крісел, оббитих сріблястою, з рожевим малюнком матерією, щоб дивитися по телевізору гру, і чує, як прямо у нього над головою човгає хворими ногами стара — обстежує приміщення, шукає кімнату, куди згодом їй, може, доведеться переїхати. Гаррі вважає, що Пру пішла туди з ними, але, судячи з кроків, її там немає, а через хвилину Тереза ​​тихо сходить зі сходинки в його кабінет і кладе йому на коліна то, чого він давно чекав. Маленька відвідувачка лежить в довгастому коконі, не бачачи спалахують на екрані "Соні" яскравих фарб; тоненький, без стібків шовік закритих очей трохи скошений, губки під кирпатим носиком надуті, немов у зневажливій гримаскою: Паршивка знає, що вона хороша.