Маятник Фуко - Еко Умберто

Нілус мусив залишити двір, але тут хтось прийшов на допомогу, передавши йому текст "Протоколів". Оскільки геть-чисто всі плутали мартиністів (які черпали натхнення у святого Мартина) і мартінесистів (послідовників того Мартінеса де Паскаллі, якого так недолюблював Альє), і оскільки Паскаллі, за певними тодішніми чутками, був єврей, то, дискредитуючи євреїв, можна було дискредитувати й мартиністів, а дискредитуючи мартиністів, можна було знищити Філіпа.

Перша, неповна версія "Протоколів" з'явилася фактично ще 1903 року в петербурзькій газеті "Знамя", яку випускав войовничий антисеміт Крушеван. 1905 року, за згодою урядової цензури, цю першу версію анонімно передруковано у книзі "Джерело наших лих", яку, здогадно, видав якийсь Бутмі, що разом із Крушеваном брав участь у заснуванні "Союзу російського народу", відомого згодом як "чорні сотні", що до нього вербували звичайних злочинців, аби чинити погроми та замахи украй правого штабу. Бутмі опублікував, уже під своїм іменем, й інші видання цього твору, під назвою "Вороги роду людського — "Протоколи", що походять із секретних архівів центральної канцелярії Сіону".

Але то були тільки дешеві брошурки. Розширена версія "Протоколів", яку потім перекладуть у всьому світі, вийшла 1905 року в третьому виданні книги Нілуса "Велике у Малому: Антихрист — неминуча політична можливість", що вийшла у Царському Селі під егідою місцевого відділення Червоного Хреста. Цю версію подано в рамках ширшої містичної рефлексії, і книга опинилася в руках у царя. Митрополит Московський велить читати її у всіх московських церквах.

— Але який зв'язок, — поспитав я, — між "Протоколами" та нашим Планом? Тут весь час говориться про ці "Протоколи", може, нам варто їх перечитати?

— Нема нічого простішого, — сказав Діоталлеві, — завжди знаходиться якийсь видавець, охочий перевидати їх, — колись це робили, виказуючи обурення, задля оприлюднення історичного документа, а згодом почали знаходити у цьому задоволення.

— Он які вони, невірні.

93

Єдиним відомим нам товариством, здатним конкурувати з нами у цьому мистецтві, могли б бути єзуїти. Але нам вдалося дискредитувати єзуїтів в очах нерозумного плебсу завдяки тому, що це товариство діє відкрито, а ми тримаємося за кулісами, зберігаючи таємність.

Протоколи, V

"Протоколи" становлять собою серію з двадцяти чотирьох програмових заяв, приписуваних мудрецям Сіону. Мета цих мудреців здалася нам досить-таки суперечливою — в одних місцях вони прагнуть скасування свободи друку, в інших — заохочують вільнодумство. Вони критикують лібералізм, але проголошують програму, яку радикальні ліві сили приписують мультинаціональним капіталістичним корпораціям, включно з використанням спорту та візуального виховання для задурманення народу. Аналізуючи різні способи, як заволодіти всесвітньою владою, вони вихваляють силу золота. Водночас вони вирішують підтримувати революції у всіх, країнах, використовуючи незадоволення і збиваючи люд із пантелику проголошенням ліберальних ідей, хоч і прагнуть також сприяти нерівності. Вони вираховують, як запровадити скрізь президентські режими, керовані підставними особами мудреців, збираються розпалювати війни, збільшувати виробництво зброї і (це твердив ще Салон) будувати метрополітени (під землею!), щоб мати змогу замінувати великі міста.

Вони твердять, що мета виправдовує засоби, і ставлять собі за мету заохочувати антисемітизм, як для того, щоб тримати у шорах незаможних євреїв, так і для того, щоб розважати душу поган, невірних перед лицем їхніх нещасть (дорогим коштом, сказав Діоталлеві, але ефективно). Вони простодушно твердять: "Наші амбіції безмежні, жадоба ненаситна, бажання помсти безжальне, ненависть непохитна" (даючи взірець витонченого мазохізму, адже смачно відтворюють стереотип злісного єврея з антисемітської преси, який і прикрашує обкладинки всіх видань цієї книги). Вони також прагнуть скасувати вивчення класиків та стародавньої історії.

— Одне слово, — зауважив Бельбо, — мудреці Сіону були ватагою кретинів.

— Без жартів, — мовив Діоталлеві. — Цю книгу сприйняли дуже серйозно. Мене радше вражає інше: прагнучи зобразити єврейську змову, що кується століттями, вони використовують матеріал, дотичний до дрібних полемік у Франції кінця століття. Скидається на те, що згадка про візуальне виховання, покликане одурманювати маси, натякає на освітню програму Леона Буржуа, який увів до свого уряду дев'ять масонів. Інший уривок радить висувати до уряду особи, причетні до Панамського скандалу, і такою особою був Еміль Лубе, який 1899 року став президентом республіки. Натяк на метро викликаний фактом, що за тих часів праві газети протестували проти того, що в "Компані дю метрополітен" запосіли акціонери-євреї... Тому можна припустити, що цей текст складений у Франції в останнє десятиріччя дев'ятнадцятого століття, за часів справи Дрейфуса, з метою послабити ліберальний фронт.

— Мене вражає не це, — сказав Бельбо. — У мене є відчуття déjа vu . Якщо підсумувати цю справу, то мудреці розповідають про план завоювання світу, а це ми вже чули. Спробуйте абстрагуватись від деяких посилань на події та проблеми минулого століття, замініть підземелля метрополітену підземеллями Провена, скрізь, де написано "євреї", напишіть "тамплієри", а там, де написано "Мудреці Сіону", напишіть Тридцять Шість Невидимих, поділені на шість груп... Друзі мої, це ж — План з Провена!

94

Вольтер сам помер єзуїтом: чи він це бодай підозрював?

F. N. Bonneville. Les Jésuites chassés de la Mazonnerie

et leur poignard brisé par les Mazons,

Orient de Londres, 1788, 2, p. 74

Усе вже віддавна було в нас під носом, а ми гаразд цього й не усвідомлювали. Протягом шести століть шість груп воювали за здійснення Плану з Провена, і кожна група брала текст цього Плану, змінювала в ньому підмет і приписувала його супротивникові.

Після того як розенкройцери з'явилися у Франції, єзуїти вивернули план навиворіт: дискредитуючи розенкройцерів, вони дискредитують беконівців і новонароджене англійське масонство.

Коли єзуїти вигадали неотамплієрство, маркіз де Люше приписує план неотамплієрам. Єзуїти, прагнучи тепер позбутися і неотамплієрів, через Барруеля списують план у Люше, але приписують його всім франкмасонам загалом.

Беконівський контрнаступ. Прочісуючи всі тексти ліберальної та світської полеміки, ми виявили, що, від Мішле та Кіне аж до Гарібальді та Джоберті, План приписували єзуїтам (ця ідея, може, походила від тамплієра Паскаля та його друзів). Ця тема здобула популярність завдяки книзі "Агасфер, або Вічний жид" Ежена Сю та її персонажеві, злісному месьє Роденові, квінтесенції єзуїтської змови у світі. Але, провадячи пошуки у творах Сю, ми виявили щось більше: текст, який виглядав, наче копія, — випереджаючи оригінал на півстоліття, — "Протоколів", повторюючи його слово в слово. То була остання глава "Таємниць народу". Тут диявольський план єзуїтів викладався аж до останньої смачної подробиці в документі, надісланому генералом Товариства Ісуса отцем Роотаном (який був історичною особою) месьє Роденові (персонажеві "Вічного жида"). Рудольф Герольштайн (попередньо герой "Паризьких таємниць") запопав його і ознайомив з ним демократів: "Бачите, любий Лебрене, як успішно снується ця пекельна змова, які жахливі страждання, яке страхітливе панування, який неймовірний деспотизм приберігає вона для Європи та світу, і якщо, на нещастя, вона досягне успіху..."

Це було схоже на епілог Нілуса до "Протоколів". І Сю теж приписував єзуїтам гасло (яке згодом припишуть у "Протоколах" євреям) "Мета виправдовує засоби".

95

Не треба наводити інших доказів, аби показати, що цей ступінь розенкройцерства був спритно запроваджений верховодами масонства... Тотожність його доктрини, його ненависті та блюзнірських практик з ученням Кабали, гностиків та маніхеїв вказує нам на особу авторів, тобто євреїв-кабалістів.

Mons. Léon Meurin, S.J. La Franc-Mazonnerie,

Synagogue de Satan, Paris, Retaux, 1893, p. 182

Коли вийшли "Таємниці народу", єзуїти побачили, що План приписують їм, і мерщій використовують єдину наступальну тактику, якої ще не застосовував ніхто — беручи за основу лист Сімоніні, вони кладуть План на карб євреям.

1869 року Гугено де Муссо, знаменитий своїми двома книгами про магію XIX століття, видав твір "Євреї, юдаїзм та юдаїзація християнських народів", де говорив, що юдеї застосовують Кабалу і поклоняються сатані, оскільки таємне спадкоємництво прямо пов'язує Каїна з гностиками, тамплієрами та масонами. Де Муссо сподобився особливого благословення Пія IX.

Але План, сфабулізований Сю, взяли в роботу й інші люди, не єзуїти. Вже після того як минуло чимало часу, мала місце чудова, майже детективна історія. 1921 року газета "Тайме" після появи "Протоколів", які вона сприйняла дуже серйозно, виявила, що один російський землевласник-монархіст, осілий у Туреччині, купив у колишнього офіцера російської таємної поліції, який знайшов притулок у Константинополі, кілька старих книжок, і серед них одну без обкладинки, де збоку можна було прочитати лише "Жолі", з передмовою, датованою 1864 роком, і вона здавалася дослівним джерелом "Протоколів". "Тайме" розпочала пошуки у Британському музеї і виявила оригінальну книжку Моріса Жолі "Діалог у пеклі між Монтеск'є та Макіавеллі", видану в Брюсселі (але на титульній сторінці стоїть: Женева, 1864). Моріс Жолі не мав нічого спільного з Кретіно-Жолі, але цю аналогію все ж не треба було нехтувати, подібність прізвищ мала щось означати.

Книжка Жолі була ліберальним памфлетом проти Наполеона III, де Макіавеллі, уособлюючи цинізм диктатора, дискутував з Монтеск'є. За цей революційний виступ Жолі був заарештований, відсидів п'ятнадцять місяців у в'язниці і 1878 року наклав на себе руки. Програма євреїв у "Протоколах" була майже дослівно взята з того, що Жолі приписував Макіавеллі (мета виправдовує засоби), а через Макіавеллі — Наполеонові. Одначе "Таймс" не помітила (зате помітили ми), що Жолі безсоромно списав із тексту Сю, створеного принаймні на сім років раніше.

У зв'язку з цим фактом, що зводив "Протоколи" до дешевого плагіату, надзвичайно виразний здогад, який може осяяти лише втаємниченого або мисливця на втаємничених, дала нам одна письменниця-антисемітка, палка прихильниця Змови та Невідомих Зверхників, якась Неста Вебстер.