Маятник Фуко - Еко Умберто

Жолі був утаємниченим, він був знайомий із планом Невідомих Зверхників і хоча, ненавидячи Наполеона III, приписав план йому, це зовсім не означало, що незалежно від Наполеона план не існував. Оскільки план, описаний у "Протоколах", в самий раз пасує до того, чим звичайно займаються євреї, то значить це і є план євреїв. Нам залишилось лише підправити добродійку Вебстер в річищі її ж таки логіки: оскільки той план до найменших подробиць відповідав тому, що могли б замислити тамплієри, то це — План тамплієрів.

* * *

Зрештою, наша логіка була логікою фактів. Нам дуже сподобалась історія з Празьким цвинтарем. Ця історія стосувалася такого собі Германа Гедше, прусського дрібного поштового службовця. Він ще раніше опублікував був фіктивні документи з метою дискредитувати демократа Вальдека, звинувачуючи його в тому, що той хоче вколошкати короля Пруссії. Його було викрито, тоді він став редактором органу великих землевласників-консерваторів "Die Preussische Kreuzzeitung". Відтак під іменем сера Джона Редкліффа заходився мережити сенсаційні романи, серед яких був і "Біаріц", виданий 1868 року. Тут він описав окультну сцену, яка відбулася на Празькому цвинтарі, дуже подібну до сцени зібрання Просвітлених, яке Дюма описав на початку "Жозефа Бальзамо", де Каліостро, голова Невідомих Зверхників, серед яких був і Сведенборґ, замишляє інтригу з намистом королеви. На Празькому цвинтарі зібралися представники дванадцяти колін Ізраїлю, які виклали свої плани завоювання світу.

1876 року сцену з "Біаріцу" навів один російський памфлет, але так, ніби вона відбулася насправді. Це саме зробив 1881 року Ле Контемпорен у Франції, зазначаючи, що інформація походить з вірогідного джерела, від англійського дипломата сера Джона Рідкліффа. 1896 року якийсь Бурнан опублікував книжку під назвою "Євреї, наші сучасники" і навів сцену з Празького цвинтаря, твердячи, що підривну промову виголосив великий рабин Джон Рідкліф. Пізніша версія твердитиме натомість, що справжнього Рідкліфа чи Редкліфа привів на цей лиховісний цвинтар Фердинанд Лассаль, єврей і соціаліст.

Всі ці плани так чи інакше збігаються з планами, описаними за кілька років перед тим, у 1880 році, в "Revue des études Juives" (антисемітського спрямування), де були опубліковані два листи, приписувані євреям XV століття. Євреї з Арля, у зв'язку з переслідуваннями, просили допомоги у євреїв Константинополя, і ті відповідали їм: "Возлюблені браття у Мойсеї, якщо французький король зобов'язує вас стати християнами, станьте ними, адже ви не можете повестися інакше, але збережіть закон Мойсея у ваших серцях. Якщо вас позбавлять ваших статків, зробіть так, щоб ваші діти стали купцями, які поступово позбавлять християн їхніх статків. Якщо під загрозою ваше життя, зробіть своїх дітей лікарями та аптекарями, аби вони забирали життя у християн. Якщо вони знищать ваші синагоги, нехай ваші сини стануть каноніками та священиками, нищачи їхні церкви. Якщо вони будуть завдавати вам інших лих, зробіть своїх синів адвокатами та нотарями, і нехай вони втручаються у справи всіх станів так, щоб, накладаючи на християн ваше ярмо, ви запанували над світом і могли помститися їм".

То був той-таки план єзуїтів, який насправді був Планом тамплієрів. Деякі варіації, мінімальні перестановки — "Протоколи" утворювалися самі собою. Абстрактний задум Змови мігрував від одної змови до іншої.

* * *

І коли ми сушили собі голову, шукаючи відсутню ланку, яка пов'язала б усю цю чудову історію з Нілусом, ми натрапили на Рачковського, шефа страхітливої Охранки, таємної царської поліції.

96

Прикриття потрібне завжди. Прихованість становить значну частину нашої сили. Тому ми повинні завжди таїтися під іменем іншого товариства.

Die neuesten Arbeiten des Spartacus und Philo

in dem Illuminaten-Orden, 1794, p. 15

Якраз тими днями, читаючи деякі сторінки наших дияволістів, ми виявили, що граф Сен-Жермен серед своїх різних подоб прибирав також подобу Ракочі, принаймні так його називав посол Фрідріха II у Дрездені. А ландграф Гессе, у якого Сен-Жермен нібито помер, казав, що він походив із Трансільванії і називався Рагозкі. До цього можна було додати, що Коменський присвятив свою "Пансофію" (твір безперечно розенкройцерського духу) якомусь ландграфові (скільки ландграфів у нашій історії) на ймення Раговський. Останній елемент для цієї мозаїки я знайшов, нишпорячи на книжковому прилавку на майдані Кастелло, в одному анонімному німецькому опусі про масонство, де на вкладеній картці невідомою рукою було дописано, що цей текст належить якомусь Кардові Авг. Рагоцкі. Зважаючи на те, що ім'ям Ракоскі послуговувався той таємничий тип, який нібито вбив полковника Арденті, ми знову мали змогу втулити у малюнок Плану нашого графа Сен-Жермена.

— Чи не забагато влади ми даємо цьому авантурникові? — стурбовано запитав Діоталлеві.

— Аж ніяк, — відповів Бельбо, — він нам потрібен. Як соєвий соус у китайських стравах. Якщо його нема, страва перестає бути китайською. Поглянь на Альє, він на цьому знається: він же не взяв собі за взірець Каліостро чи Віллермоза. Сен-Жермен є квінтесенцією Homo Hermeticus.

* * *

П'єр Іванович Рачковський. Життєрадісний, вкрадливий, по-котячому розумний і хитрий, геніальний фальсифікатор. Дрібний російський службовець, який відтак налагоджує зв'язки з революційними групами. 1879 року його заарештувала таємна поліція, звинувачуючи в тому, що він дав притулок своїм друзям-терористам, які зробили замах на генерала Дрентеля. Він переходить на бік поліції і вступає (овва!) до чорної сотні. 1890 року він виявив у Парижі організацію, що виробляла бомби для замахів у Росії, і на батьківщині йому вдалося заарештувати шістдесят трьох терористів. Через десять років виявиться, що бомби виготовляли його люди.

1887 року він поширив лист якогось Іванова, покаянного революціонера, який запевняв, що більшість революціонерів — євреї; 1890 року він поширив "Confession par un vieillard ancien révolutionnaire" , де революціонери, що знайшли притулок у Лондоні, звинувачувались у тому, що вони британські агенти. 1892 року він поширив фіктивний твір Плеханова, де оскаржується керівництво партії "Народна Воля" в опублікуванні цього ж визнання.

У 1902 році Рачковський намагався створити франко-російську антисемітську лігу. Для цього він використовує метод, подібний до методів розенкройцерів. Він твердить, що ліга існує, сподіваючись, що відтак хтось її таки створить. Але він послуговується також іншим прийомом: спритно змішуючи правду з брехнею, він подав правду в такому світлі, ніби вона для нього невигідна, тому ніхто не засумнівався й у правдивості брехні. Він поширив у Парижі таємничий заклик до французів підтримати Російську патріотичну лігу зі штабом у Харкові. В анонімному закликові він нападав сам на себе як на людину, яка начебто хоче знищити лігу, і висловлював надію, що він, Рачковський, мовляв, колись змінить свою думку. Він звинувачував самого себе у використанні послуг таких дискредитованих осіб, як Нілус, і це було правдою.

На якій підставі можна приписати "Протоколи" Рачковському?

Покровителем Рачковського був міністр Сергій Вітте, прогресист, який хотів перетворити Росію на новочасну країну. Чому прогресист Вітте користувався послугами реакціонера Рачковського, було відомо лише Господу Богові, але ми були вже готові до всього. Вітте мав політичного супротивника, якого звали Елі де Сйон, який ще раніше прилюдно виступав проти нього з полемічними закидами, що нагадували деякі абзаци з "Протоколів". Але у творах Сйона не було натяків на євреїв, адже він сам був єврейського походження. 1897 року Рачковський, за наказом Вітте, звелів провести обшук на віллі Сйона у Террітаті і знайшов памфлет Сйона, написаний на основі книжки Жолі (або ж Сю), де ідеї Макіавеллі-Наполеона III приписувалися Вітте. Рачковський своїм генієм фальсифікатора замінив Вітте євреями і пустив цей твір в обіг. Ім'я Сйон, природно, примушує згадати Сіон, і всім стає зрозуміло, що авторитетний єврейський діяч викриває єврейську змову. Ось як народились "Протоколи". Відтак у Парижі цей текст потрапив до рук Юліани, чи пак Жюстін Глінки, яка оберталася в колах мадам Блаватської, а у вільний час шпигувала й виказувала поліції російських революціонерів на вигнанні. Глінка, безперечно, — аґентка павликіан, які були пов'язані з аграрниками, а отже, хотіли переконати царя, що плани Вітте тотожні з планами міжнародної єврейської змови. Глінка надіслала цей документ генералові Оргеєвському, а той через командувача імператорської гвардії довів його до відома царя. Міністр Вітте опинився у скруті.

Таким чином, перебуваючи у полоні своєї антисемітської завзятості, Рачковський спричинився до нещасть свого патрона. А можливо, і до своїх власних нещасть. І справді, відтоді ми втрачаємо його слід. Можливо, Сен-Жермен перейшов до нових перевдягань і нових перевтілень. Але наша історія набула правдоподібного, раціонального, чіткого вигляду, адже її підтримував цілий ряд фактів, правдивих, — запевнив Бельбо, — як сам Бог.

* * *

Все це примусило мене згадати розповіді Де Анджеліса про синархію. Вся краса цієї історії — звичайно ж, нашої історії, але, може, й Історії, як натякнув Бельбо з нездоровим блиском в очах, простягаючи мені свої картки, — полягала в тому, що різні групи знищували одна одну в смертельному бою, послуговуючись тою самою зброєю, що й супротивники. "Перший обов'язок вправного шпигуна, — відповів я, — показати шпигунами тих, за ким він шпигує".

Бельбо сказав:

— Пригадую собі одну історію в ***. При заході сонця я постійно зустрічав на вулиці одного типа на ймення Ремо — чи щось таке — на чорній "баліллі". Чорні вуса, кучеряве чорне волосся, чорна сорочка, чорні, страшенно зіпсовані зуби. Він цілував дівчину. А в мене викликали огиду ті його чорні зуби, які цілували цю прегарну, біляву істоту, не пам'ятаю навіть її обличчя, але для мене вона була непорочною дівою і повією, вічною жіночністю. Мене аж дрож проймав від цього. — Бельбо інстинктивно прибрав патетичного тону, щоб підкреслити свою іронію, адже усвідомлював, що дозволив полонити себе невинній млосності, навіяній спогадами.