Маятник Фуко - Еко Умберто
Коли я пригадую ті тижні, розвиток подій у всій цій історії здається мені блискавичним, гарячковим, наче у фільмі Ларрі Семона, де все відбувається ривками і стрибками, двері відчиняються і зачиняються із надзвуковою швидкістю, в повітрі літають торти з кремом, біганина по сходах вверх-вниз, зіткнення старих автомобілів, падіння полиць у бакалійній крамниці посеред шквалу бляшанок, пляшок, м'яких сирів, бризок содової, вибухів лантухів із борошном. Натомість пригадуючи те, що діялось у проміжках, у періоди затишшя, тобто решту життя, яке розгорталося навколо нас, я переглядаю все, наче фільм з уповільненими кадрами, — План, який формується в ритмі художньої гімнастики, який пов'язується в нашій уяві з повільним оборотом дискобола, обережними похитуваннями штовхача ядра, затяжними періодами гри в гольф, незрозумілими хвилинами очікування під час гри у бейсбол. Словом, хоч би яким був ритм, доля щедро обдаровувала нас, адже при бажанні знайти потрібну логічну ланку, знаходиш її скрізь, повсякчас і за будь-яких обставин, світ вибухає у мережі, у вихорі спорідненостей, і все натякає на все, все пояснює все...
Лії про План я не казав нічого, аби не викликати її несхвалення, але я став мало часу проводити з Джуліо. Я прокидався вночі від думки, що Рене Декарт, себто Картезій, мав ініціали R. С. і що він занадто ревно шукав розенкройцерів, а потім занадто ревно заперечував, що знайшов їх. Звідки така одержимість Методом? Метод був потрібен, щоб знайти розв'язання таємниці, яка зачарувала уже всіх утаємничених Європи... А хто прославляв чар готики? Рене де Шатобріан, R. С. А хто за часів Бекона написав "Steps to the Temple" ? Річард Крешо, R. С. А що тоді Раньєрі де Кальцабіджі, Рене Шар, Раймонд Чандлер, R. С., R. С., R. С.? A Rick's у Касабланці?
86
Ці знання не були втрачені, принаймні не була втрачена їхня матеріальна частина, їх передали побожним будівничим ченці з Сіто... їх знали у минулому столітті як Compagnons du Tour de France . Саме до них звернувся Ейфель із приводу будівництва своєї вежі.
L. Charpentier. Les mystéres de la cathédrale de Chartres,
Paris, Laffont, 1966, pp. 55 — 56
Таким чином ми дістали повну картину нових часів, де працьовиті кроти без упину перекопували підземелля, підглядаючи планету знизу. Але тут мало бути щось іще, якась інша справа, започаткована беконівцями, результати або фази якої були на очах у всіх і ніхто цього не усвідомлював... Адже, копаючи у підземеллях, вони досліджували глибинні шари, однак кельти і тамплієри не обмежились копанням колодязів — будуючи свої клапани, вони скеровували їх до неба, щоб налагодити зв'язок між мегалітами і вловлювати впливи зірок...
Ця ідея спалахнула в голові Бельбо одної безсонної ночі. Він визирнув у вікно і побачив удалині, над дахами Мілана, вогні металевої вежі телекомпанії RAI, великої міської антени. Поміркований і розважливий варіант Вавилонської вежі. І тут він усе зрозумів.
— Ейфелева вежа, — сказав він нам наступного ранку. — Як це я раніше не подумав? Металевий ідол, мегаліт останніх із кельтів, порожнє вістря, вище за всі Готичні шпилі. Навіщо Парижеві здався цей безглуздий монумент? Це небесний зонд, антена, яка збирає інформацію усіх герметичних клапанів, встромлених у земну кору, зі статуй острова Пасхи, з Мачу Пікчу, зі статуї Свободи на острові Бедлоу, спроектованої втаємниченим Лафайєтом, з обеліска в Люксорі, з найвищої вежі Томара, з Колоса Родоського, який не перестає передавати з глибини порту, де його більш ніхто не може знайти, з храмів брахманівських джунглів, з башточок Великого китайського муру, з вершини Аєрс Рок, зі шпилів Страсбурга, які викликали таке захоплення втаємниченого Ґете, з ликів на горі Рашмор — втаємничений Гічкок збагнув чимало — з антени "Емпайр стейт білдінг", скажіть самі, на яку ж імперію натякало це творіння американських втаємничених, якщо не на імперію Рудольфа Празького! Ейфелева вежа приймає інформацію з підземелля і порівнює її з інформацією, що надходить з неба. А хто дає нам перше жаске кінематографічне зображення Ейфелевої вежі? Рене Клер у "Сплячому Парижі", який спить. Рене Клер, R. С.
Ми перетлумачили всю історію науки: зрозумілою стала навіть гонка космічних озброєнь — усі ці божевільні супутники не інакше, як займались фотографуванням земної кори, щоб виявити там невидимі струмені, глибоководні потоки, течії гарячого повітря. І щоб порозумітися між собою, порозумітися з Ейфелевою вежею, зі Стоунгенджем...
87
Це дуже дивний збіг — видання фоліо 1623 року, що вийшло під іменем Шекспіра, містить рівно тридцять шість творів.
W. F. С. Wigston. Francis Bacon versus Phantom
Captain Shakespeare; The Rosicrucian Mask,
London, Kegan Paul, 1891, p. 353
Коли ми обмінювались вислідами нашого фантазування, нам здавалось, і справедливо, що ми просуваємось уперед шляхом незаконних асоціацій, недозволених місточків, яким ми б соромилися довіряти — якби хтось звинуватив нас, що ми в це вірили. Річ у тім, що нас заспокоювало наше порозуміння, — тепер уже мовчазне, як цього вимагає етикет іронії, — що ми пародіюємо логіку інших. Але протягом довгих пауз, коли кожен з нас нагромаджував докази, щоб з чистим сумлінням, наче збираючи камінці для пародії на мозаїку, навести їх на спільних зібраннях, наш мозок звикав пов'язувати, пов'язувати, пов'язувати кожен факт з будь-яким іншим фактом, а щоб робити це автоматично, він мав набути певних звичок. Гадаю, є межа, за якою нема вже різниці між звичкою вдавати, що віриш, і звичкою вірити.
Наче в історії про шпигуна: він проникає у таємні служби ворога, звикає думати, як він, і якщо виживає, то лише тому, що йому не щастило; отже, нічого дивного, що невдовзі він переходить на ворожий бік, який став його власним. Або наче людина, що живе на самоті з собакою, — вона говорить до нього цілий день, спершу намагається зрозуміти собачу логіку, відтак доходить висновку, що собака розуміє людську логіку; вона виявляє, що собака несміливий, відтак, що ревнивий, потім що вразливий, нарешті вона починає робити собаці наперекір і влаштовувати сцени ревнощів; і коли людина певна, що собака став такий, як вона, насправді то вона стала такою, як він, і коли людина пишається тим, що ушляхетнила його, насправді то вона особачіла.
Може, тут давалося взнаки моє щоденне спілкування з Дією та дитям, але з нас трьох я був найменше заражений грою. У мене була певність, що то я веду гру, я почував себе так, неначе й досі грав на аґоґо під час ритуалу, неначе я на боці того, хто викликає емоції, а не того, хто їх переживає. Про Діоталлеві я тоді не знав, а тепер знаю: Діоталлеві привчав думати по-дияволістському своє тіло. Щодо Бельбо, то він ототожнював себе з грою навіть на рівні свідомості. Я звикав, Діоталлеві розкладався, Бельбо навертався. Але всі ми потроху втрачали оте розумове світло, яке завше дає нам змогу відрізняти подібне від ідентичного, метафору від реальності, цю таємничу, блискучу і чудову властивість, завдяки якій ми завжди можемо сказати, що той-то і той-то озвірів, не думаючи насправді, що він поріс шерстю і завівся іклами, тоді як божевільний при думці "озвірів" відразу бачить когось, хто гавкає, риє, б'є копитами чи літає.
Ми могли б помітити стан Діоталлеві, якби не були такі захоплені грою. Я б сказав, що все почалося наприкінці літа. Він наче схуд, але то не була нервова стрункість людини, яка провела кілька тижнів, мандруючи в горах. Його делікатна шкіра альбіноса тепер прибрала жовтуватих відтінків. Ми це помітили й подумали, що він провів відпустку, схилившись над своїми рабинськими сувоями. Але насправді ми думали зовсім про інше.
І справді, наступними днями нам поступово вдалося впорядкувати й угруповання, що не належали до беконівської лінії.
Приміром, сучасна масонологія вважає Просвітлених Баварії, які ставили перед собою мету ліквідувати нації та дестабілізувати держави, натхненниками не лише анархізму Бакуніна, а й самого марксизму. Дитячі казки. Просвітлені — це провокатори, яких беконівці заслали між тевтонців, а Маркс та Енгельс мали на думці зовсім інше, починаючи маніфест 1848 року промовистою фразою "Привид блукає по Європі". Звідки така Готична метафора? Комуністичний маніфест саркастично натякав на примарне полювання на План, що вже протягом кількох століть стрясав континентом. І пропонував альтернативу як беконівцям, так і неотамплієрам. Маркс був єврей, можливо, спочатку він був речником рабинів із Жерони або Сафеду і намагався залучити до пошуків весь обраний народ. Але потім цей проект занадто його захоплює, він ідентифікує Шехіну, вигнаний народ у Царстві, з пролетаріатом, зраджує сподівання своїх натхненників, перевертає з ніг на голову ідею юдейського месіанізму. Тамплієри всіх країн, єднайтеся. Карту робітникам. Чудово! Де знайти краще історичне пояснення комунізму?
— Авжеж, — мовив Бельбо, — але беконівці, прямуючи до мети, теж зазнають пригод, вам не здається? Декотрі з них збочили у напрямку наукової мрії й зайшли у безвихідь. Я маю на увазі кінець беконівської династії, адже всі ці Ейнштейни, Фермі, шукаючи таємницю в серці мікрокосму, роблять хибні відкриття. Замість телуричної енергії, чистої, природної, мудрої, вони відкривають атомну енергію, технологічну, нечисту, забруднену...
— Часопростір, помилка Заходу, — сказав Діоталлеві.
— Це втрата Осереддя. Вакцина та пеніцилін як карикатура на еліксир довгого життя, — втрутився я.
— А ще один тамплієр, Фройд, — додав Бельбо, — замість копати лабіринти у фізичному підземеллі, він копав їх у підземеллі психічному, ніби про все це не сказали вже щонайліпше алхіміки.
— Але саме ти, — заперечив Діоталлеві, — прагнеш видавати книги доктора Вагнера. Про мене, психоаналіз годиться лише для невротиків.
— Авжеж, а прутень — лише фалічний символ, — завершив розмову я. — Нумо, панове, не збочуймо зі шляху. І не втрачаймо часу. Ми ще не знаємо, куди подіти павликіан та єрусалимців.
* * *
Але перш ніж ми змогли відповісти на це нове запитання, ми зустрілися з іншою групою, яка не належала до Тридцяти Шести Невидимих, але вклинилася в гру досить швидко і частково поламала плани, діючи як чинник замішання.
