Одіссея - Гомер

Сам Зевс громозвучну тут виявив з неба ознаку.
Серцем зрадів витривалий в біді Одіссей богосвітлий
415] З того, що син гнучкомудрого Кроноса дав це знамення.
Бистро узяв він стрілу, що самотньо одна лиш лежала
З краю стола, — усі інші в місткому були сагайдаку
Сховані, — їх на собі ахеї ті мали зазнати.
Взявши за держално лук, почав тятиву від зазубрин
420] Сидьма натягувать він і, націлившись, випустив бистру
З лука стрілу. Анітрохи не схибив він, жодного вушка
Не зачепив у сокирах, усі їх стрілою прошивши
Міднотяжкою. Тоді Одіссей Телемахові мовив:
"Не осоромив тебе, Телемаху, твій гість, у покоях
425] Сидячи цих, — несхибно у ціль я улучив, недовго
Лук цей натягував я. Ще сила моя збереглася,
Марно мені женихи докоряють, даремно безчестять.
Ну, а тепер і вечерю вже час готувати ахеям,
Поки ще видно, а потім ще й іншої втіхи спожити
430] В співах з формінгою, — це наймиліша є учти окраса".
Мовивши так, він бровами повів. Мечем мідногострим
Підперезавсь Телемах, богорівного син Одіссея,
В руки взяв списа свого і ззаду за батьковим кріслом
Став поблизу біля нього, озброєний сяйною міддю.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ДРУГОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Одіссей вбиває Антіноя, відкривається женихам і відкидає мирні наміри Еврімаха. Телемах приносить з верху зброю; він забуває зачинити двері, і в них входить Мелантій, який забезпечує женихів зброєю; але згодом його схоплюють Евмей з Філотієм і, зв'язавши, зачиняють нагорі. Поява Афіни спочатку у вигляді Ментора, потім у вигляді ластівки; серед женихів замішання. Усіх, за винятком окличника Медонта і співця Фемія, забито. Одіссей наказує повиносити трупи з їдальні. Страта служниць і Мелантія. Одіссей посилає Евріклею покликати Пенелопу.

ПОБИТТЯ ЖЕНИХІВ
Скинув із себе лахміття тоді Одіссей велемудрий,
Став на високий поріг, тримаючи лук свій і повний
Стріл сагайдак, і тут же він висипав стріли ті бистрі
Прямо під ноги собі і до всіх женихів тоді мовив:
5] "От і скінчились уже змагання оці безневинні!
Бачу вже іншу я ціль, що ніхто не стріляв іще в неї,
Я ж, коли дасть Аполлон мені славу цю, може, й потраплю".
Мовлячи так, гірку в Антіноя стрілу він націлив.
Той же в цю мить піднімав золотий, на два вуха, чудовий
10] Келих, який перед тим він рукою підсунув до себе,
Маючи випити з нього, й на думку йому не спадала
Близька загибель. Та й хто ж би з присутніх на учті подумав,
Що пощастить одному, хоч який би не був він могутній,
Смерть нещадиму стільком і чорную Керу наслати?
15] Цілячись, влучив за мить Одіссей Антіноєві в горло.
Вістря крізь ніжне надпліччя навиліт пройшло юнакові.
Навзнак упав Антіной, і келих із рук його раптом
Випав, струмками густими із ніздрів його полилася
Кров чоловіча. Рухом ноги ненароком штовхнувши,
20] Стіл перекинув він, страви попадали всі на підлогу.
Хліб і печеня — усе забруднилось. По цілому домі
Крик женихів залунав. Побачивши, як їх товариш
Впав, вони з крісел схопились, забігали всі в замішанні
Й зиркали всюди в тривозі по стінах, збудованих міцно,
25] Та не було ні щита, ані списа на них бойового.
З гнівною лайкою стали вони Одіссея корити:
"Зле собі вдіяв, бродяго, що мужа ти вбив! На змаганнях
Не виступать тобі більш: не мине тебе вірна загибель!
Кращого-бо юнака ти із знатних мужів на Ітаці
30] Вбити посмів! Сьогодні ж терзатимуть труп твій шуліки!"
Так гомоніли вони, бо гадали, що він ненавмисно
Мужа убив. Та не знали, дурні, що над ними самими
Злої загибелі сіті давно уже грізно нависли.
Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
35] "А, собаки! Не думали ви, що я цілий додому
З краю вернуся троянського! Дім мій ви тут руйнували,
Ґвалтом на ложе до себе моїх ви тягнули челядниць,
Ще за життя мого сватать мою намагались дружину
І не боялись богів, що простором небес володіють,
40] Ані того, що спостигне їх помста людська коли-небудь.
Злої загибелі сіті давно-бо над вами нависли".
Так говорив він, і острах блідий усіх огорнув їх.
Всяк оглядавсь — де рятунок знайти від загибелі злої.
Тільки один Еврімах у відповідь так йому мовив:
45] "Якщо насправді це ти, Одіссею ітакський, вернувся,
То справедливо сказав, що ахеї отут натворили
В домі багато безчинств і в маєтку так само багато.
Та Антіной, що найбільше тут винен у всьому, лежить он
Мертвий. Але не тому оці справи усі учинив він,
50] Що до одруження прагнув, його так жадаючи вельми, —
Інше на думці він мав, чого не призволив Кроніон:
Володарем на Ітаці, доладне збудованій, стати,
Сина ж убити твого, в засаді його підстерігши.
Нині ж убитий він сам по заслузі. А нас ти помилуй,
55] Люд свій. Згодом усе відшкодуємо ми привселюдно,
Що було з'їдено тут і випито в домі твоєму,
Двадцять биків, щоб пеню заплатить, прижене тобі кожен,
Міді і золота дасть тобі, скільки твоє побажає
Серце. А доти на нас ти, звичайно, гнівитися вправі".
60] Глянув спідлоба і мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Навіть якби, Еврімах, мені батьківське все віддали ви,
Те, що тепер у вас є й що могли б ви до нього додати,
Все ж і тоді своїх рук не стримав би я від убивства,
Поки на всіх не помстився б нарешті за ваше зухвальство.
65] Нині ж одно вам із двох залишається — битись зі мною
Чи утікать — може, смерті і Кер котрий-небудь уникне.
Та не втекти вже нікому із вас від загибелі злої".
Так він промовив. У них же й серця, й коліна зомліли.
Вдруге до них Еврімах із такими звернувся словами:
70] "Друзі, цей муж своїх рук уже більш не складе непоборних!
Раз сагайдак уже й гладко обтесаний лук захопив він,
З рівного буде порога стріляти, аж поки усіх нас
Не повбиває. Згадаймо ж про запал ми свій войовничий!
Вихопіть з піхов мечі, мов щитами від стріл смертоносних
75] Загородіться столами. Щосили натиснім на нього
Разом усі, щоб з порога його й від дверей відігнати.
Киньмося потім до міста і галас мерщій учинімо.
Муж цей востаннє тоді стрілятиме з лука сьогодні!"
Проголосивши це, гострий із піхов він вихопив меч свій
80] Мідний, на леза обидва відточений, і на сміливця
Кинувся з криком страшенним. В ту мить Одіссей богосвітлий
Стрелив із лука і в груди якраз під сосок йому влучив.
Прямо в печінку стріла уп'ялася швидка. І на землю
Меч із руки його впав, а сам, похитнувшись, у корчах
85] Він через стіл повалився і, геть поскидавши наїдки,
Келих дводонний з вином розілляв. Об підлогу обличчям
В муках він бивсь передсмертних, ногами ж ударивши в крісло,
Перевернув його раптом, і морок заслав йому очі.
Вмить Амфіном тоді з піхов загострений вихопив меч свій
90] І Одіссеєві славному кинувся він навперейми,
Щоб від дверей відштовхнути мерщій. Та до того раніше
Списом ударив його Телемах мідногострим іззаду,
Поміж плечей, і спис той навиліт пройшов через груди.
З грюкотом впавши, об землю ударивсь він цілим обличчям.
95] Зразу ж відскочив тоді Телемах, але спис довготінний
В трупі лишив Амфіномовім, щоб із ахеїв хто-небудь
Раптом не вдарив мечем або списом його не поранив,
Поки, нагнувшися, він витягатиме спис довготінний.
Швидко він бігти пустився, й, до любого батька прибігши,
іоо Став біля нього близенько, і слово промовив крилате:
"Батечку, щит принесу я тобі й два загострені списи,
Ще й цільномідний шолом, що добре до скронь прилягає.
Сам я озброюсь піду і дам свинопасові зброю
Й чередникові також. Із зброєю буде нам краще!"
105] Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Швидше неси, поки досить є стріл ще для захисту в мене, —
Не відштовхнули б мене від дверей, коли сам залишуся".
Так він сказав. Телемах же, послухавши любого батька,
Швидко в комору побіг, де зброя славетна лежала.
110] Виніс чотири щити відтіля він і восьмеро списів,
Також із кінськими гривами мідних шоломів чотири.
Швидко це все захопивши, до любого батька прибіг він.
Передусім же і сам одягнувся в озброєння мідне,
В лати чудові й обидва його челядинці убравшись;
115] Хитрого та промітного обстали вони Одіссея.
Сам же він, поки ще стріл було досить для захисту в нього,
Безперестанно стріляв женихів тих одного по однім,
Цілячись влучно, вони ж усі покотом падали мертві.
А як уже владареві не стало чим більше стріляти,
120] Він до одвірка свій лук прислонив при стіні блискотливій
І залишив там стояти у зладнанім добре покої,
Плечі покрив після того щитом собі четверошкурим,
А на могутнє чоло — шолом він добірний насунув
З кінським хвостом, що страшливо над гребнем вгорі розвівався.
125] Взяв ще два списи міцні, із мідним відточеним вістрям.
Вихід там був боковий у добре збудованім мурі,
Біля самого порога до зладнаних добре покоїв —
Хід до вузького проходу крізь міцно навішені двері.
Ходу цього пильнувать Одіссей доручив свинопасу,
130] Що близ дверей тих стояв, бо єдиний лишався то вихід.
Мовив тоді Агелай, до всіх женихів обізвавшись:
"Друзі, крізь двері бічні чи не вибіг би звідси хто-небудь
З міста гукнути людей і галас мерщій учинити?
Муж цей востаннє тоді стрілятиме з лука сьогодні!"
135] Знову до нього Мелантій, козиний пастух, обізвався:
"Ні, Агелаю, паростку Зевсів, не можна, — страшенно
Близько до двору красиві ті двері, й вузький із них вихід.
Стримає там багатьох одна лише дужа людина.
Та постривайте, внесу для озброєння вам обладунок
140] Я із комори. Там, я гадаю, не в іншому місці,
Зброю сховав Одіссей з Телемахом, із сином пресвітлим".
Мовивши так, Мелантій, козиний пастух, вже пробрався
До Одіссея в комору крізь отвір вузенький іззаду.
Взяв там дванадцять щитів, і списів він узяв стільки ж само,
145] Й стільки ж із гривами кінськими міддю окутих шоломів.
Швидко вернувшись назад, ту зброю роздав женихам він.
У Одіссея ж і любеє серце, й коліна зомліли,
Щойно побачив він, як одягли вони зброю й списами
Довгими вже потрясали. Не в жарт оберталася справа.
150] До Телемаха тоді він із словом звернувся крилатим:
"Мабуть, це хтось із жінок у покоях моїх чи Мелантій
Заколот злий проти нас, Телемаху, отут затіває".
Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:
"Батечку, це не доглянув я сам — ніхто тут не винен
155] Інший, — дверей до комори, що так припасовані щільно,
Не зачинивши. А в них непоганий знайшовся вивідач.
Йди, богосвітлий Евмею, і двері замкни до комори
Та подивись, чи це робить котра із жінок, чи Мелантій,
Д оліїв син, бо на нього найбільшу я маю підозру".
160] Поки вони між собою провадили стиха розмову,
Знов до комори Мелантій, козиний пастух, уже крався,
Щоб пречудової зброї внести.