Одіссея - Гомер

Почув це Медонт, що здававсь тямовитим.
Ницьма під кріслом лежав, щоб чорної смерті уникнуть,
Шкурою вкрившись воловою, здертою тільки недавно.
Вискочив він із-під крісла і, скинувши шкуру волову,
365] До Телемаха підбіг, і, коліна у нього обнявши,
Став він благати його і слово промовив крилате:
"Друже мій, ось де я й сам. Заступись перед батьком за мене,
Щоб у могутній силі не вбив мене гострою міддю
В гніві на цих мужів-женихів, що понищили в домі
370] Стільки добра і тебе шанувать, нерозумні, не вміли!"
Так відповів, усміхнувшись, йому Одіссей велемудрий:
"Будь спокійний, це він захистив, врятував тебе справді,
Щоб пам'ятав ти душею та й іншим сказав би, наскільки
Краще добрі творити діла, аніж діяти злочин.
375] Вийдіть, проте, із господи у двір і далі від вбивства
Сядьте собі за дверима — і ти, і аед піснемовний,
Щоб я тим часом устиг у домі, що треба, зробити".
Так він сказав, і вийшли обидва вони із господи.
Перед жертовником Зевса великого вдвох тоді сіли
380] І озирались навколо, нового чекаючи вбивства.
Дім Одіссей у той час оглядав, може, хто із мужів тих
Ще залишився живий, може, чорної смерті уникнув.
Та лиш побачив одно він — в крові там і в бруді лежали
Всі вони купою, наче та риба, що з сивого моря
385] Густопетельною сіттю рибалки на берег затоки
Виволікають, і, прагнучи в хвилю морську повернутись,
Купами мусить вона на піску прибережнім валятись,
Сонце ж промінням палючим життя в неї геть відбирає, —
Так женихи там один на одному звалом валялись.
390] До Телемаха промовив тоді Одіссей велемудрий:
"Йди, Телемаху, і няню поклич-но сюди Евріклею,
Треба їй слово сказати, що виникло в серці у мене".
Мовив він так, Телемах же, послухавши любого батька,
В двері постукав ту ж мить і няню гукнув Евріклею:
395] "Встань-но мерщій, бабуню старенька, наглядачко вірна
Над усією жіночою челяддю в нашому домі!
Вийди-но, батько мій кличе тебе, щось має сказати".
Так він промовив, у неї ж безкрилим лишилося слово.
Двері вона відчинила з покоїв, збудованих зручно,
400] Й вийшла із них, Телемах же повів її вслід за собою.
От Одіссея знаходить вона серед трупів убитих;
Кров'ю і брудом забризканий, був він до лева подібний,
Що поживився волом запряжним, його в полі загризши:
Груди у нього і паща — з одного і з другого боку —
405] Все закривавлене так, що й глянути страшно на нього.
Так Одіссей у крові замастив свої руки і ноги.
Трупи угледівши мертві й потоки пролитої крові,
Мало не скрикнула няня, велике побачивши діло,
Та Одіссей її стримав, її перебив поривання
410] І, промовляючи, з словом до неї звернувся крилатим:
"Тільки душею, бабуню, радій, але стримайсь од крику.
Тож не годиться над трупами вбитих мужів похвалятись.
Воля богів та вчинки лихі їх на смерть засудили.
Не шанували нікого вони із людей земнородних,
415] Хто б не зайшов до них — злидень який чи людина статечна.
От за зухвалість таку і спіткала їх доля ганебна.
Ти ж про жінок, що в домі слугують, мені розкажи-но,
Хто з них мене зневажав і яка поміж ними безвинна".
В відповідь мовить тоді йому няня, стара Евріклея:
420] "Отже, дитино моя, всю правду тобі розкажу я.
В нас п'ятдесят є челядниць — жінок, що постійно слугують
В домі твоєму, роботи усякої ми їх навчили —
Вовну чесати й виконувать іншу невольничу працю.
Є дванадцять між ними, що стали на шлях безсоромний —
425] Ані мене не шанують, ні навіть саму Пенелопу.
А Телемах лиш недавно підріс, і мати йому ще
Не дозволяє давати служебним жінкам розпорядок.
Дай-но піду я наверх, до покоїв світлистих, звістити
Все твоїй жінці, що сон якесь божество їй наслало".
430] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Ні, ти її не буди. А скажи, щоб до мене з'явились
Ті із челядниць, які безсоромні творили безчинства".
Так він промовив, старенька ж, не гаючись, вийшла з кімнати
Переказать це жінкам і спуститися вниз їм звеліти.
435] Сам тоді він Телемаха, і чередника, й свинопаса
Тут же до себе гукнув і слово їм мовив крилате:
"Трупи виносьте оці, покличте й жінок на підмогу.
Потім крісла чудові й обідні столи хай служниці
Дочиста змиють водою й ніздрястими губками витруть.
440] Потім, коли уже лад наведете ви в цілому домі,
Виведіть тих челядинок з покоїв, збудованих кріпко,
І поміж круглою кліттю і муром міцним, що круг двору,
їх довголезими геть порубайте мечами, і душі
Повиривайте із них, щоб забули діла Афродіти,
445] Як з женихами служили їй, потай із ними єднавшись".
Так він сказав, і жінки безсоромні ввійшли усі разом,
Жалібно виючи з страху, рясні проливаючи сльози.
От почали вони трупи убитих виносити спершу
І під ворітьми складать в обгородженім міцно подвір'ї
450] Тісно один біля одного. Сам Одіссей підганяв їх
І розпорядок давав — мимоволі прийшлося виносить.
Потім крісла чудові й обідні столи ті служниці
Дочиста змили водою й ніздрястими губками стерли.
А Телемах, свинопас і пастух, що корів випасає,
455] Скреблами бруд із долівки у домі, збудованім міцно,
Геть вискрібали, жінки ж забирали й виносили сміття.
Потім, коли уже лад навели вони в цілому домі,
Вивели тих челядинок з покоїв, збудованих кріпко,
І поміж круглою кліттю і муром міцним, що круг двору,
460] В закут загнали вузький, відкіля не було як тікати.
Тут Телемах тямовитий озвався до них і промовив:
"Ні, не буду я чистою смертю життя позбавляти
Тих, що й мені на голову стільки ганьби виливали,
Й матінці нашій, ділячи ложе своє з женихами".
465] Мовивши так і причал з корабля темноносого взявши,
Він до стовпа прив'язав, через кліть перекинувши круглу,
Потім їх вверх підтягнув, щоб ногами землі не торкались.
Наче дрозди тонкокрилі чи дикі голубки, що в сітку,
Сховану хитро в кущах, потрапляють і замість нічлігу,
470] Що поспішали до нього, жахливий знаходять спочинок, —
Так ті служниці рядком, у петлях, що кожній стискали
Карк, головами повисли, приймаючи смерть жалюгідну.
Трохи здригались їм ноги, та це не тривало й хвилини.
Вивели так і Мелантія через поріг на подвір'я,
475] Носа і вуха йому відтяли безпощадною міддю,
Вирвавши сором, живцем віддали його псам на поживу,
В гнівнім завзятті ще й руки і ноги йому відрубали.
Потім самі собі руки і ноги старанно одмили
Й до Одіссея вернулися в дім. Була скінчена справа.
480] Отже, до няні звертається любої він, Евріклеї:
"Сірки, матусю, внеси, цих ліків, від лиха очисних,
Внось і вогню — обкурити покої. Й скажи Пенелопі,
Щоби спустилась сюди з жінками служебними разом,
Хай всі челядниці прийдуть негайно, що є у нас в домі".
485] В відповідь мовить тоді йому няня, стара Евріклея:
"Все це ти, люба дитино моя, сказав справедливо.
Дай-но, проте, раніш тобі плащ і хітон принесу я, —
Вбогим лахміттям свої прикриваючи плечі широкі,
Так ти у домі не стій, було б це для тебе негоже".
490] Відповідаючи, мовив тоді Одіссей велемудрий:
"Передусім щоб вогонь горів мені в цьому покої!"
Так він сказав, і послухала мови його Евріклея
І за хвилину внесла йому сірки й вогню. Одіссей же
Зразу ж покої обкурювать став, і весь дім, і подвір'я.
495] Няня ж старенька пішла по кімнатах прекрасного дому
Оповістити жінок і скликати їх до Одіссея.
Кожна із світлом в руках, вони сходились з різних покоїв
І, обступивши кругом, почали обнімать Одіссея,
Голову й плечі йому з любов'ю усі цілували,
500] Брали за руки, — його ж охопило солодке бажання
Плакати ревно й ридати, бо серцем усіх пізнавав він.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЬОЇ ПІСНІ
ВЕЧІР ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТОГО І РАНОК СОРОКОВОГО ДНЯ
Евріклея приносить радісну звістку Пенелопі, яка йде разом з нею до бенкетного покою. Пенелопа не зразу впізнає свого чоловіка. Щоб обманути жителів міста, Одіссей розпочинає шумний танок; обмившись у купальні, він повертається до Пенелопи і, відкривши їй таємницю, розвіює всі її сумніви. Усі лягають спати. Одіссей і Пенелопа розповідають одне одному свої пригоди. З настанням ранку Одіссей іде до свого батька Лаерта.

ПЕНЕЛОПА ВПІЗНАЄ ОДІССЕЯ
Вийшла, радіючи серцем, до верхніх покоїв старенька
Оповістить господині, що дома вже муж її любий.
Жваво коліна їй рухались, ноги її поспішали.
Стала вона в головах господині і так їй сказала:
5] "Встань, Пенелопо, дитя моє любе, — на власнії очі
Зараз побачиш того, за ким увесь час так тужила.
Вдома вже твій Одіссей, хоч і пізно, але повернувся,
Поубивав женихів він зухвалих, що дім руйнували,
Нищили наше надбання, над сином насильства чинили".
10] Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:
"Матінко люба, чи розум тобі не боги помутили!
Можуть безумних вони і з великорозумних зробити
І безрозсудну людину вчинити розважною можуть.
Розум ушкоджено твій, а був він у тебе здоровий.
15] Нащо глузуєш ти з мене, коли так болить мені серце.
Мову облудну ведеш і притьмом од солодкого будиш
Сну, що усю огорнув мене, любі склепивши повіки?
Я ще ніколи так міцно не спала від дня, коли раптом
В Злоіліон той, бодай би не згадувать, муж мій поїхав.
20] Отже, спускайся назад і до нижніх вертайся покоїв!
Хай би-но інша з жінок, із моїх челядинок, прибігла
З вістю такою до мене й отак би від сну розбудила,
Я б насварила її і зразу б тоді відіслала
Знов до кімнати. Тебе лише старість від цього боронить!"
25] В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:
"Я не жартую, дитя моє любе, але ж бо насправді
Дома вже твій Одіссей, кажу тобі, він повернувся, —
Це той чужинець, якого у домі всі так зневажали.
Знав те давно Телемах, що він повернувся додому,
30] Тільки розважно дотримував батькових намірів тайну,
Щоб на зухвалих мужів він помститися міг за насильства".
Вчувши таке, Пенелопа зіскочила радісно з ліжка,
Няню стару обняла й, не ховаючи сліз на повіках
1 промовляючи, з словом до неї звернулась крилатим:
35] "Люба матусю! Як щиру ти правду мені розказала
Й справді додому, як мовила ти, чоловік мій вернувся, —
Як же тоді сам-один на стількох женихів безсоромних
Міг би він руку підняти? Тож завжди їх тут цілий натовп!"
В відповідь мовила їй тоді няня, стара Евріклея:
40] "Цього не знаю, не бачила, тільки убиваних стогін
Чула сама. У збудованих міцно покоях сиділи
Ми перелякані, двері на засуви щільно замкнувши,
Поки з моєї кімнати мене Телемах не покликав,
Син твій, послав його батько мене тою ж миттю покликать.
45] Я Одіссея в господі знайшла, — він стояв над тілами
Вбитих, круг нього вони на долівці, утоптаній твердо,
Всюди валялись.