Одіссея - Гомер

Розплодились вони надзвичайно, — ні в кого
Більш не знайти череди із корів таких широколобих.
Люди чужії велять у поживу собі приганяти
Нашу худобу, ні сина його не соромлячись в домі,
215] Ані страхаючись кари богів. Давно вже хотілось
їм поділити державця відсутнього спадок багатий.
Дух мій у грудях не раз тривожиться мислю такою.
Дуже погано було б при сині господаря власнім
Десь в чужину, до інших людей, з чередою всією
220] Звідси піти; а ще гірше, з худобою тут залишившись,
Сісти й журитися тим, як чужі її люди марнують.
Міг би давно вже до когось із інших державців могутніх
Я утекти, — до такої вже міри це стало нестерпним,
Та сподіваюся все, що повернеться, може, нещасний
225] І розжене женихів осоружних по їхніх домівках".
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
"Ні на дурну, ні на злу ти людину, пастуше, не схожий.
Сам переконуюсь я, що мудрість ввійшла в твоє серце.
Ось що тобі розповім, велику приймаючи клятву, —
230] Свідком хай Зевс мені буде найперше, і стіл цей гостинний,
І Одіссеєве вогнище це, що до нього прийшов я.
Ще ти не підеш відціль, як уже Одіссей буде дома.
Сам-бо, якщо того схочеш, на власні ти очі побачиш,
Як убиватиме він женихів, що тут господарять".
235] В відповідь мовив йому чередник, що корів випасає:
"О, якби слово твоє та виконав, гостю, Кроніон!
Переконався б ти сам, що є в мене сила і руки".
А після того й Евмей до безсмертних усіх помолився,
Щоб якнайшвидше додому вернувсь Одіссей велемудрий.
240] Так між собою вони провадили стиха розмову.
А женихи Телемахові смерть і загибель тим часом
Вже готували. Раптом ліворуч злетів перед ними
Високолетний орел, сполохану ніс він голубку.
До женихів звернувся тоді Амфіном і промовив:
245] "Друзі мої, нічого із замірів наших не вийде,
Нам Телемаха не вбити! Подумаймо краще про учту".
Так говорив Амфіном, і подобалась їм його мова.
В дім Одіссея вони богорівного всі повернулись,
Скинули з себе плащі та, на крісла й стільці поскладавши,
250] Різати жирних овець почали та козлів гладкобоких,
Різали вепрів годованих, вбили й корову зі стада.
Тельбухи спікши, вони поділили їх поміж собою,
В чашах змішали вино, — свинопас уже й кубки подав їм.
В кошиках гарних Філотій, усіх пастухів розпорядник,
255] Хліб розставляв по столах. Вино розливав їм Мелантій.
Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
Хитру ховаючи ціль, Телемах посадив Одіссея
При кам'яному порозі в збудованім добре покої,
Непоказний поставив стілець йому й стіл невеличкий,
260] Частку печені поклав перед ним і, вина в золотому
Келиху давши, з такими звернувся до нього словами:
"З цими мужами посидь тут, вино розпиваючи з ними.
А від знущань женихів і від рук їх тебе захищати
Буду я сам, бо це ж не громадський будинок, а власний
265] Дім Одіссея, — його він придбав не для кого — для мене.
Вас же прошу, женихи, язики свої стримуйте й силу
Рук своїх, щоб ні до звади у вас не дійшло, ні до бійки".
Так він сказав. А вони аж губи погризли зубами
Й лиш дивувались, як сміливо став Телемах розмовляти.
270] Саме тоді Антіной, син Евпейта, до них обізвався:
"Як нам не прикро, ахеї, а зважити все ж доведеться
На Телемаха, — вже надто він грізно до нас промовляє.
Зевс не дозволив Кроніон, а то б ми давно у цім домі
Утихомирили б надто горлатого цього базіку".
275] Так говорив Антіной, та він це лишив без уваги.
В час той окличники гнали крізь місто худобу жертовну
Для гекатомби святої. Кудряві збирались ахеї
В тінявий гай Аполлона, що стрілами влучно сягає.
М'ясо тим часом чудове спекли і з рожен познімали,
280] Кожному долю дали, й почалася в них учта преславна.
Ті, що слугують, таку ж подали й Одіссеєві долю,
Як і всім іншим. Таке розпорядження дав Телемах їм,
Любий, повік дорогий богорівного син Одіссея.
А женихам гордовитим в знущаннях зухвалих хоч трохи
285] Стриматись не дозволяла Афіна, — хотіла, щоб більше
Смутку і болю у серці відчув Одіссей, син Лаертів.
Був серед тих женихів один особливо безчесний,
Звався Ктесіпп на ім'я, а жив він на острові Самі.
Гордий маєтками батька свого, наполегливо сватав
290] Він Одіссея дружину, давно вже відсутнього в домі.
До женихів він озвавсь тоді високодумних і мовив:
"Слухайте, що я скажу, женихи невгамовні й відважні!
Нарівні з іншими долю одержав свою цей чужинець,
Як і належить. Було б таки несправедливо й негарно
295] Кривдить гостей Телемаха, що в дім цей до нього приходять.
Дай-но гостинцем і я наділю його так, щоб він мав чим
Ушанувати служницю, що мила його, або інших
З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують".
Мовивши це, рукою міцною вхопив він з корзини
зоо Ногу волячу й жбурнув в Одіссея, а той, відхиливши
Голову спритно, уникнув удару і лиш усміхнувся
В серці глузливо. Нога ж та улучила в мур непохитний.
А Телемах до Ктесіппа озвався тоді і промовив:
"Щастя твоє, Ктесіппе, що ти у мойого не влучив
305] Гостя, бо все ж, одхилившись, твого він удару уникнув.
Сам же тебе я тоді простромив би загостреним списом, —
Мусив би батько тоді не весілля для тебе справляти,
А похорон твій. Більше ніяких безчинств у цім домі
Я не терпітиму. Добре усе розумію й чудово
310] Знаю, що зле, що хороше, — давно я уже не дитина.
Досить-бо зносити все терпеливо і тільки дивитись,
Як ви нам ріжете вівці, вино в нас п'єте і наїдки
Нищите. Важко змагатись мені з багатьма самотою,
Та ворожнечі і кривд вже не будете ви тут чинити.
315] А як самого мене убити ви прагнете міддю,
То я ж і сам того хтів би. Умерти мені приємніше,
Ніж на безчинства ганебні отут безустанно дивитись —
Як зневажають гостей моїх, як по світлицях чудових
Наших челядниць, служебних жінок, безсоромно безчестять".
320] Так говорив Телемах, і тиша навколо настала.
Зрештою Дамасторід Агелай до присутніх озвався:
"Друзі, не слід нам, проте, на слушні слова й справедливі
Лайкою відповідати й з ворожою кидатись люттю.
Не ображайте чужинця цього і не кривдіть нікого
325] З челяді, що в Одіссея божистого в домі слугують.
Дам Телемахові я й його матінці добру пораду,
Може, обом їм до серця вона припаде й до вподоби.
Поки ще жевріла в грудях у вас хоч маленька надія,
Що до свого Одіссей велемудрий повернеться дому,
ззо доти не слід нам гнівитись було, що держали нас марно
В наших домах та усе зволікали. Було б таки краще,
Щоб повернувсь Одіссей і раптом прийшов би додому.
Зараз же ясно цілком, що додому йому не вертатись.
Йди ж бо посидь із матусею й заміж за того порадь їй
335] Вийти, хто найзнатніший із нас, на дарунки щедріший,
Щоб ти дідизною міг, радіючи, сам володіти,
їсти і пити, вона ж — господарити в іншого домі".
Відповідаючи, мовив йому Телемах тямовитий:
"Зевсом клянусь, Агелаю, й стражданнями рідного батька,
340] Що від Ітаки далеко загинув чи десь ще блукає,
Матері заміж іти не перечу я, сам умовляю
Вийти, за кого бажає, ще й дам їй багаті дарунки.
А спонукати словами її — проти волі тікати
З дому свого — я не смію. Хай бог нас від цього боронить!"
345] Так говорив Телемах. В женихів же Паллада Афіна
Сміх розбудила нестримний і всі їм думки помішала.
Реготом, мовби чужі, зайшлись у них щелепи дужі.
їли сире вони м'ясо криваве, рясними сльозами
Повнились очі, — серця-бо їх передчували ридання.
350] Словом озвався до них тоді Теоклімен боговидий:
"О жалюгідні! Яке це вас лихо спостигло? Обличчя,
Голови ваші й коліна — вам темрява ночі окрила!
Стогоном все запалало, всі лиця спливають сльозами!
Кров'ю забризкано мури й під стелею сволоки гарні!
355] Сіни вже привидів повні, й подвір'я наповнене ними,
В пітьму Ереба вони поспішають. Сонце у небі
Зникло раптово — імла лиховійна його огорнула".
Так він промовив, і в відповідь весело всі реготали.
Перший тоді Еврімах, син Поліба, почав говорити:
360] "Він збожеволів, цей гість, що прибув з чужини нещодавно!
Треба мерщій, юнаки, його з дому спровадить за двері,
Хай собі йде на майдан, якщо тут уже ніч він побачив!"
В відповідь знову озвавсь тоді Теоклімен боговидий:
"Ні, Еврімаху, твоїх не треба мені провожатих,
365] Є-бо ще й очі у мене, і вуха, і ноги обидві,
Власний є в грудях моїх нічим не ушкоджений розум.
З ним я й піду відціля, як побачу, що вас настигає
Лихо, якого уже не втекти, не уникнуть нікому
З вас, женихів, що в оцім Одіссея божистого домі
370] Кривдите й досі людей і вчиняєте всякі безчинства".
Мовивши так, він вийшов з цього велелюдного дому
І до Пірея пішов, що прийняв його дуже привітно.
Переглядатись тоді женихи почали між собою
Та Телемаха чіпать і гостей його глумом діймати.
375] Дехто й таке говорив з женихів отих високодумних:
"Не пощастило ж бо справді тобі на гостей, Телемаху!
Маєш бродягу між ними брудного, що знає одно лиш —
Жебрати їжі й пиття, до роботи ж і вміння, і сили
В нього бракує, — цей зайвий тягар лиш обтяжує землю!"
зво Другий встає й починає пророцтва якісь віщувати.
"Хоч би мене ти послухав, було б набагато це краще:
Вмить цих чужинців на дно корабля многовеслого киньмо
І відішлім на Сікелію, там за них добре заплатять".
Так говорили вони, та він це лишив без уваги,
385] Мовчки дивився на батька лише, дожидаючи, поки
Той накладе свої руки на цих женихів безсоромних.
Сидячи тихо у кріслі чудовім, з кімнати навпроти
Мудра Ікарія донька, славетна умом Пенелопа,
Слухала кожне їх слово, що гучно в покоях лунало.
390] З сміхом і реготом так справляли бучну вони учту
Солодко й сито, було-бо всього заготовлено вдосталь.
Тільки сумнішої ще не бувало вечері, ніж та, що
Мала богиня для них із мужем могутньої сили
Приготувати. Перші вони-бо намислили злочин.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
ЗМІСТ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ ПІСНІ
ДЕНЬ ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ
Пенелопа приносить Одіссеєві лук і стріли; побачивши їх, Евмей і Філотій проливають сльози; Антіной насміхається з них. Телемах встановлює жердини для стріляння й пробує натягнута лука; Одіссей подає йому знак, щоб він залишив лук. Женихи марно намагаються його натягнути. Одіссей відкривається Евмеєві і Філотію; вони готуються вмертвити женихів. Після невдалої Еврімахової спроби натягти лук Антіной пропонує відкласти стріляння До наступного дня. Одіссей просить, щоб йому дозволили зробити спробу; женихи проти цього, але за наказом Телемаха лук подано Одіссеєві; він його натягує, стріляє і влучає в ціль.

ЛУК ОДІССЕЇВ
Думку тоді подала ясноока богиня Афіна
Мудрій Ікарія доньці, славетній умом Пенелопі, —
Лук женихам принести для змагань в Одіссеєвім домі
Й сиве залізо подати — страшного убивства початок.
5] Вийшла по сходах високих на верх вона власного дому,
Вигнутий тонко із міді в долоню міцну захопила
Ключ дуже гарний із держальцем зручним слонової кості.
В глиб вона дому пішла з жінками служебними разом
Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали —
10] Золото, мідь і залізо, в труді наполегливім куте.
Поряд із луком тугим лежав сагайдак там, набитий
Стрілами, що вилітають із свистом і стогоном з лука.
В дар Одіссей їх одержав, як був в Лакедемоні гостем,
Від Еврітіда Іфіта, що був на безсмертного схожий.
15] Стрілись в Мессені вони, в Ортілоха розумного домі.
Мав Одіссей там борги постягать, що були йому винні
Люди цілої країни Мессенської.