Одіссея - Гомер

Ти, все це побачивши, серцем раділа б.
Кров'ю і брудом забризканий, був він на лева подібний.
Зараз всі разом лежать вони біля дверей на подвір'ї
50] Купою; тим-то великий вогонь розпалив — обкурити
Дім наш прегарний; мене ж до тебе послав він — покликать.
Швидше-бо йди, щоб до милого серця обом вам нарешті
Радість прийшла, бо надто багато ви горя зазнали.
Нині-бо справді збулись-таки давні твої сподівання:
55] Ось — і живий, і здоровий — до вогнища він повернувся
Й дома тебе і сина знайшов. Завдали йому лиха
Тут женихи, та помстився на них він у власній господі".
Мовить, озвавшись до неї, тоді Пенелопа розумна:
"Люба матусю! Не час іще надто радіти й хвалитись!
60] Знаєш сама ти, який він у домі цім був би жаданий
Всім, особливо ж мені і сину, що ми породили.
Тільки не дуже те все вірогідне, що ти розказала,
Мабуть, то хтось із богів повбивав женихів гордопишних
В гніві на злі їх учинки та їхню пиху нестерпиму.
65] Не шанували нікого вони із людей земнородних,
Хто б не зайшов до них — злидень який чи людина статечна.
От за зухвалість таку і прийшлося їм зле. Одіссей же
Шлях до Ахеї згубив поворотний і сам десь загинув".
В відповідь їй тоді мовила няня, стара Евріклея:
70] "Що за слова крізь зубів огорожу проскочили в тебе!
Тут чоловік твій; до вогнища він повернувсь, а ти й досі
Віри не ймеш! Яке недовірливе серце у тебе!
Отже, ознаку тобі я скажу, яку легко впізнати:
Шрам на нозі, де кабан колись іклами білими вдарив.
75] Мила я ноги йому і, побачивши шрам, тобі хтіла
Зразу ж сказать. Та рота рукою мені затулив він
І не дозволив сказати, — завбачливий був, обережний.
Швидше-бо йди, — готова я дати себе у заставу,
А як обманюю — хай жалюгідною смертю загину! "
80] В відповідь їй тоді мовила так Пенелопа розумна:
"Люба матусю! Хоча б і яка будь досвідчена, важко
Замисли вічноживущих богів наперед угадати.
Але ходімо, проте, до сина мого, щоб побачить
Вбитих мужів-женихів і глянуть на того, хто вбив їх".
85] Мовивши так, зійшла вона з верхніх покоїв. Та дуже
Серцем вагалась — здаля розмовляти з своїм чоловіком
Чи підійти і, взявши за руку, чоло цілувати.
Переступивши поріг кам'яний, увійшла до господи
Й сіла у світлі вогнистім вона супроти Одіссея,
90] Біля стіни. А він, на колону зіпершись високу
Й погляд свій опустивши, сидів і чекав, що дружина
Скаже поважна, його на власні побачивши очі.
Довго мовчки сиділа вона із сполоханим серцем —
То, йому дивлячись в очі, знайомі знаходила риси,
95] То у лахмітті брудному його не могла упізнати.
Врешті озвавсь Телемах, і так він до неї промовив:
"Матінко, горенько-мати! Яке в тебе серце не чуле!
Нащо мого ти сторонишся батька? Чому з ним не сядеш
Поруч, ні слова не скажеш йому, ні про що не спитаєш?
100] Жодна-бо інша дружина байдуже отак не стояла б
Одаль свого чоловіка, що, стільки зазнавши недолі,
Аж на двадцятому році до рідного краю вернувся!
Завжди у тебе було твердіше від каменю серце!"
Мовить, озвавшись до нього, тоді Пенелопа розумна:
105] "Любий синочку! Серце у грудях моїх мов отерпло,
Слова не можу промовити я, ні про що запитати,
Ані поглянути прямо в обличчя. Якщо ж таки справді
Це Одіссей і додому вернувсь він, то зможемо легко
Ми упізнати самі одне одного. Є в нас ознаки,
110] Нам лиш відомі обом, а від погляду інших укриті".
Тут усміхнувся незламний в біді Одіссей богосвітлий
І Телемахові зразу ж він слово промовив крилате:
"Що ж, Телемаху, облиш свою матір в світлиці, дозволь їй
Ще перевірить мене — хай упевниться краще небавом.
115] Поки брудний я увесь, у рванім лахмітті на тілі,
Мною гордує вона й не може мене упізнати.
Ми ж порадьмось тим часом, щоб вийшло усе в нас найкраще.
Навіть коли лиш одну хтось уб'є між народом людину
І небагато хто месником може постати за неї,
120] Все ж утікати він мусить, вітчизну покинувши й рідних.
Ми ж тут понищили всю країни опору, найкращу
Молодь Ітаки цілої. Над цим подумати треба".
Знову на це тоді мовив йому Телемах тямовитий:
"Сам те розваж, мій батечку любий, тож, кажуть, найкращий
125] Розумом ти між людей — щодо цього ніхто уже інший
З смертних людей змагатись, напевне, з тобою не зможе.
Ми ж тоді підем з тобою завзято, і нам, запевняю,
Все ж не забракне відваги, наскільки в нас вистачить сили".
Відповідаючи, мовив йому Одіссей велемудрий:
ізо