Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Он открывает затянутую сеткой дверь и чувствует, как гнилые доски прогибаются под ним. Молочные стекла в старых керосиновых лампах, которые считаются теперь антиквариатом и ценятся все дороже, дрожат, как и стекла в буфете. Из кухни, шлепая босыми ногами, появляется Дженис и говорит:

— Гарри, ты же весь красный.

— Я... я... в порядке.

— Садись ты. Ради всего святого. Ну для чего ты себя тренируешь?

— Для эстафеты, — еле выдыхает он. — Так здорово. Жать и жать. Чувствовать границы своих возможностей.

— Слишком ты сильно жмешь, на мой взгляд. Мы с мамой решили, что ты заблудился. Мы хотим сыграть в безик.

— Мне необходимо принять душ. Плохо в этом беге то, что ты весь потный.

— Я все-таки не понимаю, что ты пытаешься доказать. — В этой майке "Филадельфийцев" она выглядит точно Нельсон до того, как он пополнел и стал бриться.

— Сейчас или никогда, — говорит он ей, чувствуя, как кровь приливает к мозгу и начинает играть фантазия. — Там кое-кто хочет меня прикончить. Я могу сейчас сдаться. Или бороться.

— Кто хочет прикончить тебя?

— Уж кому-кому, а тебе это известно. Ты же его высидела.

Гарячу воду тут подає маленький електронагрівач — перші кілька хвилин тече кип'яток, потім вода миттєво охолоджується. "Цілком можна вбити когось, — думає Гаррі, — якщо вимкнути холодну воду, поки людина в душі" ... Пройшовши в спальню, яка відведена їм з Дженіс, він одягає жокейські шорти, строкату, під крокодила, сорочку і м'яку джинсову куртку "Леви", випрану і висушену в механічної пральні в містечку. Він натягує одну відпрасовану річ за іншою — так укладають плитки кахлю, створюючи рівну поверхню, — і поступово приходить в гарний настрій. Коли він сідає на ліжко, щоб натягнути свіжі шкарпетки, червоний промінь західного сонця пробивається в проломи між соснами і, наче ніж, врізається між пальцями його ніг з жовтуватими мозолями і волосками між суглобів, з прозорими нігтями,схожими на тонкі слюдяні віконечка в печі. Бувають ноги і гірше, ніж у нього: влітку, коли жінки надягають сандалі, можна помітити, що у багатьох маленькі пальці на ногах зігнулися тому, що вони роками носили гостроносі туфлі на високих підборах, а великі пальці лежать на сусідніх, так що суглоб стирчить як зламаний, — слава Богу, він чоловік і у нього такого ніколи не буде. Та й у Сінді Меркетт теж: у неї пальці лежать поряд, як цукерки в коробці. Посмокчи. Щасливчик цей дерев'яний Уебб. Все ще щасливчик. До чого ж добре жити! Гаррі спускається вниз і для повного щастя розпалює вогонь — нехай і четверта стихія служить йому. Матуся Спрингер, не бажаючи відставати від часу, купила нову дров'яну піч. Її яскраво-чорна труба спритно вправлена ​​в старий камін з потворних каменів.Старий Спрингер встановив на плінтусах електричний обігрів, коли котедж підключили до електромережі, але його вдова не бажає витрачатися і включати опалення, незважаючи на те що в серпні з озера несе холодом. Піч виготовлена ​​в Тайвані і коштує не менше чиста, ніж каструля з довгою ручкою, куплена влітку. Гаррі кладе кілька сухих гілок, знайдених у котеджу, поверх спортивної сторінки, вирваною з філадельфійського "Бюлетеня", і дивиться, як вони розпалюються, дивиться, як спалахують і чорніють слова "ОРЛИ"вирваною з філадельфійського "Бюлетеня", і дивиться, як вони розпалюються, дивиться, як спалахують і чорніють слова "ОРЛИ"вирваною з філадельфійського "Бюлетеня", і дивиться, як вони розпалюються, дивиться, як спалахують і чорніють слова "ОРЛИ"[19] НАПОГОТОВІ, потім букви біліють, перетворюючись на попіл, потім він підкидає кілька серповидних обрізків грушевого дерева, які один місцевий деревообробників продає біля воріт своєї фабрики бушелями. Вогонь потріскує в темряві, коли Дженіс і її матуся, вимивши посуд, входять в кімнату і витягують колоду карт для Безика.

Матуся Спрингер здає карти і говорить, вимовляючи слова окремо, в такт розкладає карти:

— Ми з Дженіс говорили, ми вважаємо, право ж, це нерозумно — так бігати в твоєму віці.

— Саме в моєму віці це і треба робити. Настав час піклуватися про себе, до сих пір я на себе попльовував.

— Мама каже, тобі треба спочатку перевірити серце, — каже Дженіс.

Вона одягла светр і джинси, але ходить як і раніше босоніж. Він кидає погляд на її ноги під картковим столом. Які рівні у неї пальці. Не видно, щоб вони від чогось постраждали. Костисті, засмаглі. Йому це подобається — то, що тут, в покон, вона часто виглядає як хлопчисько. Товариш по грі. Це нагадує йому ту пору, коли він хлопчиськом гостював у кого-небудь з товаришів.

— Ти ж знаєш, — каже матуся Спрингер, — що твого батька звело в могилу серце.

— Він багато років страждав, — каже Гаррі, — від безлічі всяких хвороб. Йому було сімдесят. Пора було і на спокій.

— Ти, мабуть, так не скажеш, коли настане твій термін.

— Останнім часом я думав про те, скільки людей я знав, яких вже немає, — каже Гаррі, дивлячись в свої карти. Туз, десятка, король і піковий валет, але жодної жінки. Тому і розкладу не виходить. Жодної четвірки. Купа треф. — Я пас.

— Пас, — говорить Дженіс.

— У мене двадцять одне, — зітхнувши, оголошує матуся Спрингер і викладає віялом бубни, дев'ятку і пікову даму з валетом.

— Ого! — вигукує Гаррі. — Ось це сила!

— Кого ти мав на увазі, Гаррі? — запитує Дженіс.

Вона боїться, що він мав на увазі Беккі. Але він рідко думає про їх мертву дитину. А якщо і думає, то як про сонечку, виглянувши ненадовго зимовим днем ​​після нічного снігопаду.

— О-о, головним чином тата і маму. Цікаво, чи дивляться вони на нас. Більшу частину життя так намагаєшся привернути до себе увагу батьків, що якось моторошно жити без них. Я хочу сказати — кому до тебе справа?

— Багатьом людям, — каже Дженіс.

— Ти не знаєш, як це, — каже він їй. — Твоя мама поки жива.

— Поживу ще, — каже Бессі і викладає на стіл трефового туза. Спритним рухом загрібаючи хабар, вона вимовляє: — Твій батько хороший працівник, ніколи не задирав носа, а ось твою матінку, мушу зізнатися, я завжди терпіти не могла. І собою нехороша була, і мова як бритва.

— Мама! Гаррі любив свою матір.

Бессі з тріском викладає червоного туза.

— Ну, я думаю, так воно і повинно бути — принаймні говорять, що син повинен любити свою матір. Але я шкодувала його, коли вона була жива. Вона пояснювала йому надто вже висока думка про себе, а опори такий, як ми з Фредом тобі дали, дати не могла.

Вона так говорить про Гаррі, ніби він теж небіжчик.

— Я ж ще тут, ви не помітили, — каже він, викладаючи найдрібнішу червону картку, яка у нього на руках.

Бессі підтискає губи і, надувши щоки, опускає чорні очі на карти.

— Я знаю, что ты тут, я и не говорю ничего такого, чего не могла бы сказать тебе в лицо. Твоя мамаша была несчастная женщина, которая наделала гадостей. У вас с Дженис, когда вы начинали жизнь, все было бы иначе, если бы не Мэри Энгстром, да и потом, десять лет назад, тоже ничего не было. Слишком она много о себе воображала, вот что. — В лице мамаши Спрингер появляется этакая истовость, как бывает у женщин, ненавидящих друг друга. Впрочем, и мама не очень высоко ставила Бесси Спрингер: "...жалкая выскочка, женила на себе этого плута, да у нее мозгов столько, что по сковородке не размажешь, а живет в большущем особняке на Джозеф-стрит и на всех свысока смотрит. Кёрнеры — они же из фермеров, сами обрабатывают землю, да и землю-то бросовую: ферма ведь у них в горах была".

— Мать Гарри была прикована к постели, когда у нас сгорел дом. Она же умирала.

— Умирать-то умирала, а успела заварить кашу до того, как уйти на тот свет. Если бы она дала вам самим разобраться в своих отношениях с другими людьми, никогда бы вы не разошлись и не было бы всего этого горя. Завидовала она Кёрнерам, всю жизнь завидовала. Я знала ее, когда она была еще Мэри Реннинджер, на два класса старше меня, в старой школе Теда Стивенса до того, как построили новую школу на том месте, где раньше была ферма Морисов, и она всегда много воображала о себе. Понимаете, Реннинджеры не были деревенскими, они приехали из Бруэра и отличались складом ума обитателей трущоб и зазнайством. Она была слишком высокой для девушки и задирала нос. Твоя сестра, Гарри, вся пошла в отца. А отец твоего отца, по слухам, был из светловолосых шведов, он был штукатуром. — И она с треском выкладывает бубнового туза.

— Козырями можно ходить лишь после третьей взятки, — напоминает ей Гарри.

— Какая ерунда!

Она забирает туза и смотрит на свои карты сквозь недавно купленные, не идущие ей, но модные очки с толстой голубой оправой на низких, похожих на букву S, дужках и серебряной полосой на бровях. Они даже неудобны: ей то и дело приходится приподнимать их на своем маленьком курносом носике.

Она так явно мучается, размышляя, с какой карты пойти, что Гарри напоминает ей:

— Тебе нужно набрать всего одно очко. Ты ведь уже в выигрыше.

— А-а, хорошо... Фред всегда говорил: делай все возможное, пока можешь. — Она шире раздвигает веер карт: — А-а. Я так и думала, что у меня есть еще один, — и выкладывает трефового туза.

Но Дженис бьет его козырем и говорит:

— Извини, мама. У меня одни только трефы — ты же не могла этого знать!

— Я кое-что заподозрила, как только выложила своего туза. Предчувствие.

Гарри смеется: нельзя не любить старушку. Живя с этими двумя женщинами, он стал мягче и доверчивее по сравнению с тем, когда был маленьким и спрашивал у мамы, откуда тети писают.

— Меня в свое время одолевал вопрос, — признается он Бесси, — была ли мама — ну, вы понимаете — когда-либо неверна папе.

— Я бы в этом не сомневалась, — произносит она, поджав губы при виде того, как Дженис выкладывает свои тузы. — Вот видишь, — говорит она, метнув грозный взгляд на Гарри, — дал бы ты мне пойти тем бубновым тузом, она бы так не вылезла.

— Мамаша, — говорит он, — не можете же вы все время выигрывать — не будьте жадной. Я знаю, мама наверно была женщиной сексуальной, потому как посмотрите на Мим.

— Кстати, что слышно от твоей сестры? — спрашивает мамаша вежливости ради, глядя снова в свои карты. Тени от очков в замысловатой оправе падают ей налицо, и она выглядит старше, изможденнее, когда не надувается от гнева.

— У Мим все отлично.