Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Рухався прямо на фари. Краще б я його вбив. Ех, розколошматили б все папочкін машини, всю його чортову готівку.

— Право, Нельсон, ти верзеш щось несусвітнє, — каже Мелані, вся ще в блаженному трансі. — Тобі ж потрібен батько. Нам всім потрібні батьки. І твій батько принаймні до твоїх послуг. Він зовсім не погана людина.

— Плохой, действительно плохой. Он понятия не имеет, что происходит, и ему все равно, и он считает себя таким чудесным малым. Вот что меня задевает — то, что он счастлив . Так чертовски счастлив . — Нельсон чуть не рыдает. — Подумай только, сколько горя он причинил. Из-за него умерла моя сестренка, а теперь он дал умереть этой Джилл.

Мелани все это знает.

— Ты не должен забывать об обстоятельствах, — терпеливо, нараспев произносит она. — Твой отец — не Господь Бог. — Ее рука под простыней ползет вниз, туда, где его пальцы обследовали ситуацию. Она улыбается. Зубы у нее идеальные. Ей их выровняли, а бедняжка Пру этим не занималась: ее родители были слишком бедны, поэтому она не любит улыбаться, хотя то, что зубы у нее неровные, не так заметно — просто клык слегка наехал на соседний зуб. — Ты так расстроен, — говорит Мелани, — из-за создавшейся ситуации. Но ведь в твоей ситуации отец не виноват.

— Виноват, — упорствует Нельсон. — Он во всем виноват, это он виноват, что я ни к черту не годен, и ему это нравится: по тому, как он иной раз на меня смотрит, сразу видно, что он наслаждается тем, что я такой. А как мама танцует вокруг него — можно подумать, что-то он действительно для нее сделал, тогда как на самом деле все наоборот.

— Послушай, Нельсон, ну хватит, — воркует Мелани. — Забудь ты об этом хоть сейчас. А я постараюсь тебя утешить. — Она сбрасывает простыню и поворачивается к нему спиной. — Бери меня сзади. Люблю, когда в меня так входят, особенно если я накурилась. Мне тогда кажется, будто я существую в двух измерениях.

Мелани и не старается кончить, когда они занимаются любовью: она же обслуживает мальчика, а не себя. А вот в Пру всегда чувствовалась женщина, которая всегда стремилась кончить, шептала ему в ухо: "Подожди!" — извивалась как угорь, чтобы таз оказался под нужным углом, и даже если он, не в силах больше сдерживаться, не оправдывал ее надежд, ее старания льстили ему. Эти воспоминания о Пру вызывают где-то глубоко, под ложечкой, чувство вины, и вспыхивает острая боль, как в тот момент, когда в "Челюстях" акула затягивает девушку под воду.

Вода.Кролик не довіряє цій стихії, хоча маленьке, буре, кругле, як циферблат, озеро, чиї води лижуть піщаний пляж перед стареньким будинком спрингер в покон, виглядає привітним і покірним, і він плаває там кожен день до сніданку, до того як прокинеться Дженіс і поки матуся Спрингер в своєму стьобаному халаті клопочеться у старій гасниці, готуючи ранкову каву. У будні, коли тут мало народу, він йде по великому, спеціально завезеному піску, загорнувшись в рушник, і, кинувши погляд направо і наліво, на котеджі, що є сусідами з їх будиночком серед сосен, занурюється в озеро голяка. Яка розкіш! Сріблястий холод обволікає стегна, пронизує наскрізь. Мошки, що кружляють над поверхнею води, розлітаються і знову злітаються, коли він змахує рукою, прорізаючи рідку застиглість, і вправо і вліво до глинистих,утикані корчами берегів біжать від нього кола. Якщо годину ранній, на гладі озера лежить серпанок туману. Гаррі ніколи не любив рано вставати, але тепер побачив в цьому сенс — ти з самого початку вступаєш в день, до того, як він пішов, і ти крокуєш разом з ним. В туманному серпанку відчувається нічний холодок, незабруднене свіжість світу, прокидається разом з ним. Хлопчиськом Кролик ніколи не їздив до літніх таборів — напевно, Нельсон прав, вони були занадто бідні, батькам ніколи не приходило в голову посилати його туди. Розпечені, потріскані тротуари і майданчик для ігор в Маунт-Джадж були його долею в літню пору, а кілька поїздок на узбережжі Нью-Джерсі, зроблених батьками, залишилися в його пам'яті майже як катування — ці години, проведені на глухих дорогах в старій колимазі, "форді" моделі "а", а потім в брудно-коричневому "шевроле",де до спеки додавалося роздратування, яке виливали його мати і сестра, а батько сидів, зігнувшись, за кермом, веснянкувата худа шия його ззаду була вся мокра, тоді як Гаррі дивився у вікно на пролітали повз го родкі Нью-Джерсі, схожі, немов спотворене відлуння, на його власний містечко, його власне життя, за якою він починав нудьгувати вже через годину. Городок за містечком мовчки демонстрували йому, як жалюгідна його життя, більш-менш повторювана мільйонами мешканців цих поселень, де будинки, і веранди, і дерева були знущальними зліпками з тих, що стояли в Маунт-Джадж, і плекали ілюзії інших хлопчаків, що вони пуп землі, що існування їх важливо, повно сенсу і кимось любовно оберігається. Гаррі дивився на дівчат, що йшли по тротуарах, повз які вони проїжджали, і думав, що з них стане його дружиною,а він свою долю бачив в тому, щоб виїхати з Маунт-Джадж і одружитися на дівчині з іншого міста. Потік машин в міру наближення до узбережжя ставав все густішим, несамовито, ближче до столичного. Машини з їх блиском, їх вихлопами завжди здавалися йому чимось жорстоким. Прибувши нарешті на узбережжі під обурені вигуки: на стоянці машин — жодного вільного місця, служитель в купальні грубить, — вони чинно проводили кілька годин на незнайомому пляжі, де сухий пісок обпікав ноги і забирався в купальний костюм, а мокре ребристе дно океану там, де вода відступила, видавало нескінченно мертвущий запах, запах широко розкинувши свої володіння смерті. Від кожної знайденої раковини злегка смерділо цим кошмаром ... Вид батьків в купальних костюмах хвилював його. Мама не виглядала потворно товстою, як деякі інші матері, — тіло у неї довге,кістляве і жорстке, а коли вона вставала, щоб покликати його або маленьку Мім, що опинилися серед підозрілих чужих людей або в небезпечній близькості від підступаючої, за чутками, води, руки її злітали, точно беспере крила. І кликала вона його в таких випадках не Кролик, а "Хассі! Хассі! ". А у батька там, де тіло закрито робочої спецівкою, шкіра така ніжна, біла. Кролику потай подобалося, що батько у нього такий білий, він сприймав це як скарб, — в лазні вони з батьком швидко переодягалися, що не дивлячись один на одного, і в кінці дня переодягалися знову. Повернення в округ Дайамонд завжди було досить довгим, так що ти встигав згоріти під сонцем. Вони з Мім починали лупцювати один одного — просто щоб почути, як крикне інший, і підірвати нудьгу втраченого дня,який можна було б плідно провести на ігровому майданчику Маунт-Джадж в інтригах і приємних знайомствах.

Коли він згадував про ці поїздки за місто, йому завжди здавалося, що він піднімався вгору до океану, немов їхав до величезної блакитний горе. Іноді ввечері, перед тим як заснути, він чув шепіт матері: "Хассі!" Тепер, ставши багатим, він розуміє, що це були виїзди будинків, кончавшиеся тим, що вони обгорали на сонці і у них засмучувався живіт. Папа любив оладки і крабів і тушковані устриці, але варто було їх поїсти, як його починало рвати. Після того як модель "А" була поставлена ​​в гараж, а маленька Мім покладена в ліжко, Гаррі чув, як в дальньому кутку двору блював батько. Але він ніколи не скаржився — ні на блювоту, ні на свою роботу: нічого тут не поробиш, так вже на роду написано, тільки одне повторюється регулярніше, ніж інше. Отже, Кролик жодного разу не відпочивав на курорті, коли вперше приїхав в цей котедж,який Фред Спрингер купив під кінець свого життя — після того як завдяки ліцензії на продаж "тойот" став вже не просто торговцем уживаними машинами, після того як його єдина дочка вийшла заміж і подорослішала. Гаррі і Дженіс зазвичай приїжджали сюди на тиждень — погостювати. Місця тут було зовсім мало, і в стосунках швидко виникала напруженість — притому Нельсон, весь покусаний мошкарою, після першого ж дня приймався нити. Коли ж старий Спрингер помер, Гаррі став тут господарем і нарешті зрозумів, що природа — це не тільки щось таке, що пробивається крізь тріщини тротуарів і тримає фермерів безвилазно в глушині, але це еліксир, розкіш, яку в наш нечистий століття щасливчики можуть купити, обгородити і підтримувати в чистоті. Звичайно, цей п'ятикімнатний, критий темною дранкою котедж,який матуся Спрингер здає в оренду на все літо, крім трьох тижнів серпня, і, якщо вдається, знову здає на мисливський сезон, не йде ні в яке порівняння з гостроверхими особняками, мисливськими будиночками і курортними готелями, яких повно в окрузі і які або поступово занепадають, або зносяться будівельниками; але позаду котеджу — два акра лісу, у нього свій причал з човном, що дає Гаррі можливість влаштовувати своє життя за вибором, як, скажімо, вибирають страви в меню або лискучий фрукт у вазі. Тут, в покон, їжа, фізичні вправи і сон не витіснені на задвірки, а займають весь день, стаючи чимось безмірно важливим. Запах свіжої кави зустрічає його, коли він крокує до будинку, ще мокрий після купання; ранковий туман проникає поцілунком крізь заіржавілу віконну сітку; день за днем ​​він бачить Дженіс все в тих же тенісних шортах,з яких стирчать засмаглі ноги, і в чорній майці хлопця; на перилах веранди сидить синя сойка і при його наближенні перелітає на інше місце; гладкий камінь в рожевих прожилках підтримує двері нагорі, у якій відлетіла засувка; гірки глини і бур'янів височіють там, де вбиті свіжі стовпчики. Гаррі любить тут все і вже не вперше за своє життя намагається привести себе в стан гармонії з переплетенням простих фактів, з яких складається його існування і які від народження закладені в ньому. Можна ж, напевно, жити добре.Гаррі любить тут все і вже не вперше за своє життя намагається привести себе в стан гармонії з переплетенням простих фактів, з яких складається його існування і які від народження закладені в ньому. Можна ж, напевно, жити добре.Гаррі любить тут все і вже не вперше за своє життя намагається привести себе в стан гармонії з переплетенням простих фактів, з яких складається його існування і які від народження закладені в ньому.