Кролик розбагатів - Апдайк Джон

— У нього стільки турбот.

— Яких, наприклад? — різко питає він.

— Ну-у, — вимовляє матуся все так же м'яко, ставлячи тарілки під чашки з блюдцями, як прийнято у Уолтоном. — Хіба мало що у молодих людей буває.

У Дженіс під нічний сорочкою надіті труси, але ліфчика немає, і при яскравому світлі соски просвічують крізь матерію, такі ж рожеві, тільки потаємні, ближче до червоного вина. Вона говорить:

— У важкий ми живемо час. Здавалося б, перед молодими людьми відкривається стільки можливостей, і вони повинні хотіти того і цього, а коли їм виповнюється двадцять, вони виявляють, що гроші-то, виявляється, зовсім не легко заробити. У них немає навіть тих можливостей, які були у нас.

Такі мови щось на неї не схожі.

— А ти-то з ким на цю тему говорила? — презирливо питає Гаррі.

З Дженіс нелегко справлятися; вона пригладжує чубок розчепіреними, як граблі, пальцями і відповідає:

— З деякими жінками в клубі: у них діти теж повернулися додому і не знають, що з собою робити. Цьому навіть тепер є назва — якийсь там повернення в рідне гніздо.

— Синдром повернення в рідне гніздо, — підказує Гаррі: вони його заспокоїли. Ось так само, бувало, вони з татом і мамою, уклавши Мім в ліжко, сідали за кухонний стіл, де стояли каша і какао, і іноді чай. Він відчував, що може навіть поскаржитися. — Якби він хоч попросив допомогти йому, — каже він, — я б постарався. Але ж він не просить. Він хоче брати без попиту.

— Така вже людська природа, — каже матуся Спрингер, підбадьорить. Чай заварилася їй до смаку, і, як би бажаючи поставити на розмові точку, вона додає: — Нельсон адже премилий хлопчик, просто на нього зараз дуже багато, по-моєму, навалилося.

— А на кого не навалився? — запитує Гаррі.

У ліжку — можливо, це дощ так збуджує його — Кролик настійно вимагає любові, хоча Дженіс спочатку чинить опір.

— Якщо б знала, я прийняла б ванну, — каже вона, але не від неї добре пахне — він відчуває такий собі густий запах джунглів, запах гниття, що таїться глибоко, глибоко під папороттю.

Кролик не перестає до неї чіплятися, боячись осоромитися, тоді холодна лють опановує Дженіс, вона вигинає стегна, треться клітором про його особу і дає йому закінчити в себе, вже лежачи під ним, а він, вичерпавши всі сили, лежить і знову прислухається до шуму дощу, який раз у раз налітає і з металевим стукотом б'є в вікно, в більш швидкому ритмі, ніж по залізному водостоку, куди зливаються потоки дощу. Гаррі каже дружині:

— Мені подобається жити під одним дахом з Нельсоном. Це здорово, коли у тебе є противник. Загострює всі почуття.

За вікнами, але так близько, точно вони стоять там, шелестить бук, приймаючи на себе ллються з листка на листок, з гілки на гілку, точно по сходах, безперервні потоки дощу.

— Який же Нельсон тобі противник? Він твій син і потребує тебе зараз більше, ніж будь-коли, тільки не може цього сказати.

Дощ — останнє, у Гаррі доказ, що Бог є.

— Я відчуваю, — каже він, — є щось, чого я не знаю.

Дженіс визнає:

— Є.

— Що ж це таке? — І, не отримуючи відповіді, він задає інше питання: — А ти звідки знаєш?

— Мама і Мелані проговорилися.

— Це щось дуже погане? Наркотики?

— Ох, Гаррі, немає. — Вона мимоволі обіймає його: в своєму невіданні він, мабуть, здається їй таким вразливим. — Нічого схожого. Нельсон адже по натурі схожий на тебе. Він уникає бруду.

— Тоді що ж, чорт забирай, відбувається? Чому мені не можна сказати?

Вона знову притискає його до себе і легенько сміється:

— Тому що ти не Спрингер.

Вона поринула в сон і рівно, легенько сопе, а він ще довго лежить і слухає дощ, не бажає відсікати себе від цього звуку, звуку життя. Адже не тільки у спрингер є таємниця. Ті блакитні очі, такі світлі, ззаду в "Королла". Він все ще відчуває смак Дженіс на губах і думає, що, мабуть, не така вже це хороша ідея — з'їздити в СЕЛТ. Двічі за той час, що він лежить без сну, на вулиці зупиняється машина і в домі відкривається вхідні двері: в перший раз, судячи з того, як тихо бурчить мотор і які легкі кроки лунають на ганку, це Ставрос привіз Мелані; вдруге, всього декількома хвилинами пізніше, чутно, як реве мотор, потім різко вимикається, і кроки звучать голосно, зухвало — це, мабуть, Нельсон, він явно перебрав пива. По звуках, які супроводжували приїзд другої машини, Кролик приходить до висновку, що дощ стихає.Він прислухається, чи не пролунають чи молоді кроки на сходах, але схоже, що одна пара ніг пройшла за одною на кухню: Мелані вирішила перекусити. Цікава штука щодо цих вегетаріанців — вони, схоже, вічно голодні. Людина їсть і їсть — і все йому здається, що їжа не та. Хто йому одного разу так сказав? Тотеро в кінці життя здавався таким старим, а наскільки він був старше, ніж Гаррі зараз? Нельсон і Мелані без кінця базікають на кухні, так що Гаррі набридає підслуховувати і він сідає. Уві сні Гаррі кричить на хлопчика по телефону, що стоїть на майданчику, але — хоча рот його відкритий так широко, що він бачить всі свої зуби як на схемі, на якій дантист позначає карієс, — з нього не вилітає жодного звуку; вилиці і повіки в нього звело точно від морозу, і коли він прокидається, йому здається, що він скорчив пику вранішньому сонцю,відчайдушно б'є в скла після дощу.

Вітрини "Спрингер-моторс" недавно мили, і Гаррі, стоячи за склом, не бачить на ньому ні пилинки — навіть не зрозумієш, всередині ти або на вулиці, де працюють свої кондиціонери, де вчорашній дощ омив світ, залишивши після себе калюжі, і лише в листі дерева у "Придорожньої кухні", на тій стороні шосе 111, помітно згасання — то тут, то там мертвий або пожовклий лист висить на кінчику пишно прибраній гілки, вже пошкоджене смертю. Транспорт в цей робочий день тече безперервним потоком. Картер все твердить, що восени обкладе податком величезні доходи нафтових компаній, але Гаррі відчуває, що цього не буде. Картер розумний як чорт і багато молиться, але, схоже, він тримається тієї ж тактики, що і старина Ейзенхауер: не робити великих акцій, а кожен день — по крапельці.

Чарли заканчивает оформление покупки — он сбывает молодой черной паре восьмицилиндровый подержанный "бьюик" семьдесят третьего года выпуска: ну как не воспользоваться тем, что эти славные люди отстали от времени, не знают, что все изменилось, что у нас нехватка бензина и ловкачи вкладывают деньги в иностранные марки с моторами для швейных машин. Молодые люди даже приоделись ради такого случая: на жене костюм цвета лаванды с короткой, по отжившей моде, юбкой, обнажающей жесткие бугры икр, высоко посаженных на кривых тощих ногах. Право же, они иначе скроены, чем мы, — Ушлый говорил: по последней моде. Ягодицы у женщины твердые и высоко посаженные, они образуют одну линию с икрами, — Кролик наблюдает, как она ходит по все еще мокрому блестящему асфальту вокруг старого, слишком яркого "бьюика" под иссушающим солнцем. Милая сердцу картина из прошлого. И тем не менее Гарри подташнивает оттого, что он мало спал, и ощущение это не проходит. Чарли что-то говорит, так что оба сгибаются пополам от смеха, затем садятся в свою новую колымагу и уезжают. Чарли возвращается за свой столик в углу прохладного демонстрационного зада, и Гарри подходит к нему.

— Как тебе понравилась вчера Мелани? — Он старается, чтобы в голосе не звучало издевки.

— Славная девушка. — Карандаш Чарли продолжает при этом летать по бумаге. — Очень открытая.

— Что же в ней открытого? — Голос Гарри звенит от возмущения. — Чудная она птица, с моей точки зрения.

— Ничего подобного, чемпион. У нее очень трезвая голова. Она из тех женщин, которые отпугивают людей тем, что насквозь все видят и потому держат себя в узде.

— Ты, значит, доводишь до моего сведения, что с тобой она держала себя в узде.

— Я ничего другого и не ожидал. В моем-то возрасте — кому это надо?

— Ты же моложе меня.

— Не душой. Ты из тех, кто еще учится.

Вот так же бывало и в школе, когда казалось, что всюду тайны, они порхали по коридорам, прыгали вокруг, точно мяч по площадке во время перемены, а Гарри не мог уловить ни одной, девчонки не давали до них добраться, были шустрее его.

— Она вспоминала о Нельсоне?

— Довольно много.

— И как по-твоему, что между ними?

— По-моему, они просто приятели.

— Ты больше не думаешь, что они спят вместе?

Чарли сдается, хлопает ладонями по столу и отъезжает от своих бумаг.

— Черт, я же не знаю, как у них это происходит, у молодежи. В наше время если удавалось переспать с девчонкой, ты перекидывался на другую. А у них, может, все иначе. Они не хотят женщин пачками, как мы. Если Мелани и спит с ним, то, судя по тому, как она о нем говорит, он для нее все равно что одноглазый мишка, которого обнимают, прежде чем заснуть.

— Она так к нему относится? Совсем по-детски.

— "Легкоранимый" — так она его назвала.

— Чего-то в этой картине недостает, — высказывает предположение Гарри. — Дженис вчера вечером обронила несколько намеков.

Ставрос слегка пожимает плечами:

— Может, это что-то там, в Колорадо. Какая-нибудь девчонка.

— Она ничего такого не говорила?

Ставрос отвечает не сразу — задумывается, указательным пальцем поправляет очки с янтарными стеклами и не снимает пальца с переносицы.

— Ні.

Гарри решает откровенно пожаловаться:

— Никак не могу понять, что парень хочет.

— Хочет жить в реальном мире. По-моему, он хочет зацепиться здесь.

— Я знаю, что он хочет здесь зацепиться, но я этого не хочу . Мне как-то не по себе при нем. Да с такой унылой рожей он не сможет продать...

— ...даже кока-колу в Сахаре, — доканчивает за него Чарли. — Но хочешь не хочешь, а он внук Фреда Спрингера.

— Угу, и Дженис, и Бесси обе наседают на меня — ты это видел в тот вечер. Они доведут меня до бешенства. У нас так славно, симметрично расставлены силы, а сколько машин мы продали в июле?

Ставрос бросает взгляд на листок бумаги, лежащий возле его локтя.

— Поверишь ли, двадцать девять. Тринадцать подержанных, шестнадцать новых. Включая три "селики" по десять кусков каждая. Вот уж никак не думал, что их удастся сбыть, притом что Детройт стал выпускать сейчас эти маленькие спортивные машинки за полцены. Но япошки — они умеют анализировать рынок.

— Поэтому к черту Нельсона. Да и от лета остался всего один месяц. Почему мы должны лишать Джейка и Руди части комиссионных, чтобы потрафить избалованному парню, который не желает работать в мастерской? Тем более, что ему и руки-то не пришлось бы марать — мы могли бы поставить его в отдел запасных частей.

Ставрос говорит:

— Ты мог бы положить ему твердую ставку здесь, в зале.