Кролик розбагатів - Апдайк Джон

Вона нижче ростом, ніж Рут, і молодше, ніж Рут повинна бути зараз; чорне волосся її гладко зачесане і прибрані під менонітська очіпок. Він махає їй і продовжує задкувати. Це Бленкенбіллери — він читає прізвище на поштовій скриньці, коли знову виїжджає на дорогу.яка побачила б його. В цей затягнутий серпанком, занадто жаркий для роботи в полі день люди сидять в своїх будинках з товстими стінами. Гаррі навмання згортає на якийсь путівець, зупиняється і їде задом по утоптаної, покресленої корінням майданчику між будівлями, а тим часом в загорожі для свиней, повз яку він проїхав, піднімається відчайдушний вереск, і в дверях будинку з'являється товста жінка у фартусі. Вона нижче ростом, ніж Рут, і молодше, ніж Рут повинна бути зараз; чорне волосся її гладко зачесане і прибрані під менонітська очіпок. Він махає їй і продовжує задкувати. Це Бленкенбіллери — він читає прізвище на поштовій скриньці, коли знову виїжджає на дорогу.зупиняється і їде задом по утоптаної, покресленої корінням майданчику між будівлями, а тим часом в загорожі для свиней, повз яку він проїхав, піднімається відчайдушний вереск, і в дверях будинку з'являється товста жінка у фартусі. Вона нижче ростом, ніж Рут, і молодше, ніж Рут повинна бути зараз; чорне волосся її гладко зачесане і прибрані під менонітська очіпок. Він махає їй і продовжує задкувати. Це Бленкенбіллери — він читає прізвище на поштовій скриньці, коли знову виїжджає на дорогу.зупиняється і їде задом по утоптаної, покресленої корінням майданчику між будівлями, а тим часом в загорожі для свиней, повз яку він проїхав, піднімається відчайдушний вереск, і в дверях будинку з'являється товста жінка у фартусі. Вона нижче ростом, ніж Рут, і молодше, ніж Рут повинна бути зараз; чорне волосся її гладко зачесане і прибрані під менонітська очіпок. Він махає їй і продовжує задкувати. Це Бленкенбіллери — він читає прізвище на поштовій скриньці, коли знову виїжджає на дорогу.Він махає їй і продовжує задкувати. Це Бленкенбіллери — він читає прізвище на поштовій скриньці, коли знову виїжджає на дорогу.Він махає їй і продовжує задкувати. Це Бленкенбіллери — він читає прізвище на поштовій скриньці, коли знову виїжджає на дорогу.

Два інших будинки стоять ближче до дороги, і він наважується підійти до них пішки. Він зупиняє машину на широкій узбіччі, де на утоптаної землі від коліс трактора залишилися сліди у вигляді ялинки. Лише тільки він вибирається з машини, в ніс йому, незважаючи на відстань, вдаряє солодкуватий запах свинарника Бленкенбіллеров, а тишу наповнює неумолчний сухий дзвін комах, пронизливий все навколо. Квітучі влітку іван-да-Мар'я, мережива королеви Анни і цикорій покривають весь простір біля дороги і хльостають його по штанів, коли він виходить з машини. Він крадеться в своєму бежевому літньому костюмі, який надягають для продажу, за огорожею з Сумак, евкаліпта і дикої вишні, зарослої отруйним плющем з великими блискучими листям, чиї відростки добралися вже до верхівок задушених їм дерев.У цій зеленій огорожі валяються грубо обтесані шматки обрушилася старої стіни з піщанику — жоден з них не лежить на іншому. Він зупиняється у діри в живоплоту, виконану машинами, і дивиться на будови внизу — сарай, і будинок, і обкладений азбестом курник, і критий шифером зруб для зберігання кукурудзи (останні два явно занедбані), і цементне будова новіше з дахом з рифленого плексигласу . Схоже на гараж. На даху будинку — аж зелений мідний громовідвід і телевізійна антена буквою "Н". Дуже висока, щоб вона могла приймати сигнал. Гаррі мав намір лише поспостерігати, подивитися, схоже це місце на ділянку Нунмейкера, що на сусідньому пагорбі, але легке постукування, що доноситься звідкись із-за будівель, і дзюрчання струмочка, що вливається в маленький ставок, колись, можливо, що призначався для качок,і наївне нагромадження старих тракторних сидінь, сокир і іржавого залізного плуга між стосом і підстриженою галявиною тягнуть його до себе, немов музичний мотив, і він уже придумує, що сказати, якщо запитають, навіщо він тут. Відсутність порядку і деякий запустіння наводять на думку, що на фермі господарює жінка, яка б вимагала чоловічої допомоги. Від незбагненною надії серце у нього співає під стати навколишнього дзвону комах.Від незбагненною надії серце у нього співає під стати навколишнього дзвону комах.Від незбагненною надії серце у нього співає під стати навколишнього дзвону комах.

І тут Гаррі побачив його — за сараєм, там, де ліс на чолі з сумахом і кедром настає на вирубку, — скособочився жовтий корпус шкільного автобуса. Коліс і стекол у нього немає, і тупорилий капот віддерти, оголюючи порожнечу, де був мотор, витягнуте варварами, але, подібно до затонулого корабля, це — свідчення колись існувала імперії, цілого автобусного парку, власник якого помер, залишивши вдову з незаконнонародженою дочкою. Кролику здається, що земля під ним наче взбугрілась тому, що підземне царство поповнилося ще одним мешканцем.

Гаррі стоїть посеред колишнього фруктового саду, де ще й зараз криві, покручені яблуні і груші посилають вгору віяла нових пагонів. Хоча сонце нещадно палить, замшеві туфлі Гаррі промокли від вологи в садової траві. Якщо він зробить ще кілька кроків, то вийде на відкрите місце, і тоді його можуть помітити з вікон будинку. Звідси йому вже можна почути в будинку голосу, хоча звучать вони глухо і монотонно, як голоси по радіо чи телебаченню. Ще кілька кроків — і він зможе розрізнити їх. А якщо зробити ще кілька кроків, то він вийде на галявину біля пластмасової ванночки для птахів, прикріпленою до стовпчика у вигляді фарбує синьою фарбою труби, і тоді йому вже, хочеш не хочеш, доведеться зробити крок вперед, зійти на низьке цементне ганок і постукати. Вхідні двері, глибоко врізана в камінь, була колись зеленої, а тепер потребує фарбування.Від місця з побитою черепицею на кришці до жалюгідних жалюзі, що закривають вікна, — на всьому лежить мертвуща друк бідності.

Що він скаже Рут, якщо вона відповість на його стук?

Привіт, ви, може, мене й не пам'ятаєте ...

Господи! Рада була б не пам'ятати.

Ні, почекай. Чи не закривай двері. Я ж можу допомогти тобі.

Якого біса, ніж ти можеш мені допомогти? Забирайся. Їй-богу, Кролик, від одного погляду на тебе мене нудить.

У мене тепер є гроші.

Мені вони не потрібні. Я від тебе нічого не хочу. Коли ти був мені потрібен, ти втік.

О'кей, о'кей. Але давай говорити про сьогоднішній день. У тебе наша дівчинка ...

Дівчинка — так вона жінка. Вірно, гарненька? Я нею пишаюся.

Я теж. Нам би слід було мати купу дітей. Чудові гени.

Чи не підлизуйся. Я живу тут уже двадцять років — де ти весь цей час був?

Але ж і справді він міг би спробувати знайти її — він навіть знав, що вона живе десь близько Гелілі. Але він цього не зробив. Не захотів зустрічатися з нею — занадто багато докорів і ускладнень в житті могла принести ця зустріч. Йому хотілося, щоб Рут залишилася в його спогадах такий, як була: ублаготворенная його ласками і щаслива, вона лежить поруч з ним на ліжку, спершись на лікоть. Перш ніж він провалювався в сон, вона приносила йому води. Він не знає, любив він її чи ні, але з нею він дізнався любов, випробував таке відчуття, ніби злітаєш вгору, ніби знову стаєш дитиною, і кожна мить має просту хвилюючу мета, подібно до того, як кущики трави, що розсуваються його колінами, наповнені насінням.

Внизу плескає двері — з того боку будинку, яка йому не видно. Дзвінкий вигук — так зазвичай кличуть тварин; Гаррі відступає за яблуню — вона виявляється маленькою, за нею не сховатися. Прагнучи побачити свою дочку, наблизитися до цього таємничого втечі, що виросло з його минулого, разквітшему без нього, але уособлює собою втрачену силу, втрачений сенс життя, він виставив на огляд свою велику фігуру, зробивши з неї мішень. Він так близько притискається до деревця, що його губи стосуються кори, кори гладкою, як скло, за винятком тих місць, де на її сірої поверхні з'являються темні, більш жорсткі, кола. Яке ж це диво, як все росте, незмінно залишаючись самим собою. Він відриває губи від цього ненавмисного поцілунку. Живі мікроскопічні червоні істоти — він бачить їх — увійдуть в нього і розмножаться.

— Гей!— пролунав голос. Голос жіночий, молодо розкидало повітрю, переляканий і привітний. Невже у Рут може бути такий молодий голос після стількох років?

Замість того щоб постати перед володаркою голосу, він біжить. Вгору — по густій ​​траві саду, пірнаючи між старими фруктовими деревами, продирається крізь нерівну живопліт так стрімко, точно по іншу сторону його чекає баскетбольний кошик, вискакує на пооране тракторами червону дорогу і спрямовується назад, до "каприс", на ходу перевіряючи, чи не порваний чи костюм, відчуваючи вік. Він задихається; він подряпав собі руку чи то про машину, то чи про шипшина. Серце у нього так шалено калатає, що він не в змозі вставити ключ у запалювання. Коли нарешті лунає клацання, мотор кілька разів чхає, перш ніж завестися, перегрітий від стояння на сонці. У вухах Гаррі ще звучить жіночий голос, крікнувшій так привітно: "Гей!" — але мотор вже заурчал, а сам він прислухається, чи не пролунають чи крики переслідувачів або навіть постріл.У всіх цих фермерів є рушниці, і вони не роздумуючи пускають їх в хід: коли він працював складачем в "Вете", не минало й тижня, щоб в окрузі кого-небудь не вбили, і завжди це було пов'язано з сексом, п'янкою і навіть кровозмішенням.

Але в мареві, що висить над околицями Гелілі, панує тиша, яку порушував лише звуком його мотора. Цікаво, думає він, чітко було його видно і могли його впізнати — Рут, яка давно його не бачила, але ж він з тих пір неабияк погладшав, або його дочка, яка бачила його лише один раз, місяць тому? Вони повідомлять в поліцію, назвуть його, і це дійде до Дженіс, і вона влаштує страшний тарарам, почувши, що він розшукував дівчинку. Та й в "Ротарі" на це подивляться косо. Назад.Треба їхати назад. Боячись заблукати, він змушує себе розвернутися і повертається тим шляхом, яким приїхав, — повз поштових скриньок. Він вирішує, що цій фермі, яку він виявив в маленькій зарослої видолинок зі ставком для качок, відповідає блакитний поштову скриньку з прізвищем БАЙЕР.