Техану - Ле Гуїн Урсула

Але цього було замало. Чогось ще бракувало, відчувалась якась пустка, вирва, порожнеча, якої не могли заповнили ані правильні вчинки, ані сказана правда. Любов, її любов до Терру, а Терру — до неї, перекинула міст над цією прірвою, міст, сплетений з тоненького павутиння, але вона не змогла затулити усієї глибокої і жахної порожні. І дівчинка відчувала це краще за неї.

Настав день осіннього рівнодення. Перший бронзовий наліт з'явився на дубовому листі. Тенар шкребла глечики для вершків у маслоробні, широко відчинивши вікна і двері назустріч ранній осені, і думала, що сьогодні у Хавнорі коронують її юного Короля. Вона уявляла, як придворні дами та вельможі дефілюватимуть[4] у блакитних, зелених і червоних шатах, а Король — весь у білому. Він підніметься сходами Вежі, отими сходами, якими підіймались колись вона і Гед. На голову йому надінуть корону Мореда. Заграють сурми, і він посяде на троні, який ніхто не займав стільки років, і окине своє королівство чорними очима, які вже знали, що таке біль, знали, що таке страх.

"Бідний хлопчику! — подумала Тенар. — Царюй щасливо, володарюй довго. — І згадала: — А це ж Гед мав надіти корону йому на голову. Він повинен бути там".

Проте Гед пас овець в якогось багатія, а може, й кіз на високогірних пасовиськах. Стояла приємна, суха золота осінь, і стада залишатимуться там, поки не вершинах не випаде сніг.

Дійшовши до села, Тенар попрямувала до хатинки Плющихи, котра знаходилась наприкінці Мірошницького провулку. Після знайомства в Ре-Альбі зі Сланню їй захотілось поближче зійтися і з Плющихою, аби подолати її підозріливість і ревнивість. Навіть у товаристві Жайвірки Тенар відчувала, як бракує їй Слані. Вона почерпнула чимало знань у старої ворожки, полюбила її, а та змогла дати і їй, і Терру те, що їм було потрібно. Тепер Тенар сподівалась заповнити цю втрату. Проте Плющиха, значно охайніша та надійніша за Слань, і гадки не мала набиватися в подружки до Тенар. А на її дружні закиди реагувала зі зневагою, якої, на думку Тенар, вони й заслуговували. Не кажучи цього прямо, відьма і так, і сяк давала їй зрозуміти: "У тебе своя дорога, у мене — своя". І Тенар мусила приймати це, а надалі при зустрічах з Плющихою користала кожнісіньку нагоду підкреслити свою повагу. "Мабуть, — думала Тенар, — я надто часто й довго нехтувала нею, тому доведеться це спокутувати". Зовні Плющиха нічим не виказувала свого невдоволення цими спокутами, хоча сама аж кипіла від обурення.

Була вже середина осені, коли в долину завітав Бучок: по допомогу до ворожбита звернувся один заможний селянин, хворий на подагру. Як це велося, він затримався на кілька днів у селах Серединного Долу і знайшов час завітати у Дубівці, щоби подивитися, чи здорова Терру, та потеревенити з Тенар. У розповідях Тенар його цікавило все, що стосувалось останніх днів Оґіона. Бучок сам колись був учнем одного з Оґіонових вихованців і щиро обожнював ґонтського мага. Тенар помітила, що розповіді про Оґіона їй даються легше, ніж про інших мешканців Ре-Альбі, тож вона розказала ворожбитові все, що знала. Бучок, тримаючись дещо напружено, запитав:

— А Архімаг... Він повернувся?

— Так, — відповіла Тенар. Бучок, сумирний з виду чоловік, надто гладкошкірий для своїх сорока з гаком, огрядний, з чорними колами під очима, які так контрастували з лагідністю його рис, поглянув на неї — і промовчав. — Він з'явився, вже коли Оґіон помер. І довго не затримувався, — сказала Тенар. І помовчавши, додала: — Він більше не Архімаг. Ти знав це? — Бучок кивнув. — А що, не чути, чи вибрали нового Архімага?

Ворожбит заперечно похитав головою.

— Не так давно був один корабель з Гирлищ, та від його команди годі було щось почути, крім як про коронацію. Їх усіх аж розпирало від цієї новини! Скидається на те, що всі знамення світу сприяють Королю. Якщо добра воля чародіїв чогось вартує, то наш юний Король — людина саме та... І ще нібито заповзятливий. Саме перед тим, як я мав покинути Вальмут, із Порт-Ґонту передали наказ, який повелівав і знаті з купцями, і ратушному[5] з його радниками об'єднати зусилля і простежити за тим, щоби посадниками у цій частині королівства були достойні та відповідальні люди, бо віднині вони вже служать Королю, виконують його волю і стоять на варті його законів. А тепер уяви собі, як сприйняв цю новину володар Хено! — Хено був вельможним покровителем піратів і вже давно прибрав до своїх рук і посадників, і морських охоронців південного Ґонту. — Та люди вже відчували, що за ними король, і Хено їм був більше не указ. Старих посадників відразу ж розпустили, назвали імена п'ятнадцяти їхніх наступників, гідних людей, які отримуватимуть платню з міської казни. Хено скаженів від люті і грозився з усіма поквитатись. Та все одно часи вже не ті! Ну, не все одразу почне змінюватися на краще, це зрозуміло, але початок — половина діла. Шкода, що Оґіон не зміг побачити це все на власні очі.

— Він бачив, — заперечила Тенар. — Коли Оґіон помирав, він усміхнувся і сказав: "Тепер усе інакше...".

— Тепер усе інакше, — легенько кивнувши, й собі повторив Бучок, очі його посуворішали, і, помовчавши трохи, він сказав: — А дівчинці, здається, набагато краще.

— Так, їй досить добре... А часом здається, не так уже й добре.

— Пані Ґоє, — сказав ворожбит, — якби навіть я, чи інший ворожбит або відьма, або ж, осмілюся сказати, чародій, тримали дівчинку біля себе весь цей час, відколи вона обпеклась, і вся цілюща міць мистецтва Високої Магії була би спрямована на неї, навіть тоді вона не почувалася би краще. А може, їй було би гірше, ніж тепер. Ти, велителько, зробила все, аби допомогти їй. Це справжнє диво.

Його щира похвала зворушила Тенар, але їй однаково було сумно, і вона пояснила Бучкові причину свого розпачу:

— Цього дуже мало. Я не можу зцілити дівчинку. Що... Що з нею робити, скажи? Що чекатиме на неї? — Жінка намотала на веретено нитку, яку була насукала. — Мені страшно.

— За неї, — промовив Бучок чи то запитуючи, чи то стверджуючи.

— Мені страшно, бо коли вона боїться, то притягує, вабить до себе причину свого страху. Страшно, бо... — вона шукала слів, щоби висловити думку, і не могла їх знайти, аж поки врешті не мовила: — Бо живучи страхом, вона стане знаряддям у руках зла. Ось чого я боюся.

Ворожбит поміркував над її словами і, як завжди, нерішуче, відповів:

— Знаєш, я тут подумав... Припустимо, Терру має задатки магічної сили, а я думаю, вона їх таки має. Тоді дівчинку можна було би навчити дечого з Мистецтва, а коли вона вже буде ворожкою... зовнішність Терру не так сильно відштовхуватиме... Може, й так. — Бучок прокашлявся. — Кінець кінцем, не всі ж ворожки сіють розбрат і пошесті!

Тенар намотала трохи насуканої нитки собі на пальці, перевіряючи її на міцність.

— Оґіон сказав, щоб я зайнялась її навчанням. Він сказав: "Навчи її всього" — а потому додав: "Не на Роуку". А що він хотів цим сказати, я не знаю.

Бучок охоче пояснив:

— Він хотів сказати, що роукська наука, тобто Висока Магія, дівчинці не пасуватимуть. Коли в людини стільки вад, самота їй тільки на втіху. З іншого ж боку, якщо він волів, щоб ти навчила дівчинку всього, крім вищої мудрості, це могло б означати ось що: він також бачив, що її доля — доля ворожки. — Бучок знову замислився, оскільки думка такого авторитета, як Оґіон, лише підтверджувала його здогад. — Мине рік або два, вона повністю видужає і трохи підросте, і чому б тобі не попросити Плющиху, щоб вона навчала її. Але з цим не потрібно поспішати, допоки дівчинка не отримає свого Істинного імені.

Тенар аж закипіла на таку пропозицію. Вголос вона не сказала нічого, але чутливий Бучок відчував її стан.

— Плющиха сувора, — сказав він. — Та вже, що знає, робить чесно. А таким не кожна відьма може похвалитися. Недарма ж кажуть: "Слабкий, немов відьомські чари", або "Зловісний, як відьомські чари"! Хоча я знавав і таких, які справді могли зціляти людей. Зцілення личить жінці. Це витікає з її природи. І дівчинку воно може зацікавити, тим паче, що й сама вона колись окалічила.

"Який він невинний у своїй доброті!" — подумала Тенар.

А тоді, подякувавши Бучкові, вона пообіцяла добряче подумати над його словами. І таки справді задумалася над ними.

* * *

Ще не встиг закінчитися місяць, як у Содеві біля Круглої Гамазеї зібралися представники усіх сіл Серединого Долу. Вони мали призначити посадників і охоронців порядку, а також визначити суму податку, з якого б сплачувалась їхня зарплатня. Такою була воля Короля, донесена до ратушних і сільських старост, і люди радо сприйняли цю звістку, бо ж на дорогах, як і перше, було повнісінько волоцюг та злодюг, а скотарі із землеробами вже знудьгувалися за спокійним і мирним життям. Блукали краєм і неприємні чутки, серед яких була й така, що Повелитель Хено зібрав Раду Негідників і вербував до себе всіляку місцеву покидь, аби керовані ним банди знищували королівських служників. Та більшість селян казали на це: "Хай тільки спробує!" — і розходились по домівках, переказуючи один одному, що тепер усякий чесний чоловік може безбоязно ночувати в себе вдома, у своєму ліжку, і що Король потихеньку все приводить до ладу, що їх не лякають високі податки, що вони радо віддали б і останню крихту, аби лише сплатити їх.

Тенар з радістю вітала усі ті зміни, про які їй розповідала Жайвірка, але старалась не переоцінювати їх. Вона працювала не покладаючи рук, і так вже вийшло, що відколи вона повернулася додому, думки про Спритника вже не псували життя ані їй, ані Терру. Не могла ж Тенар вічно тягати дівчинку за собою — це би підтримувало її страхи, заважало Терру нормально жити. А дівчинка мала рости вільною і розуміти, що вона — вільна, а ще — звикати до людей.

Терру потроху забувала звичку перелякано озиратися навкруги і вже сама, без Тенар, гуляла спершу по маєтку, а згодом — навколишніми стежками, а там і в село навідувалась. Тенар жодним словом не обмовилась, що їй може щось загрожувати, і навіть коли засторога сама просилась на язик, стримувала себе. Всі мають знати те, що і в садибі, і в селі Терру була в повній безпеці, що ніхто й нічим її не може скривдити. Тенар уже й сама починала в це вірити. У садибі завжди хтось був — вона, Кисличка та Ясновод, у нижньому будиночку — Чиж і Сутяга, в селі було повно Жайвірчиної рідні, тож чого було боятися дівчинці в Серединному Долі лагідної осінньої пори?

До того ж, Тенар завела собаку.