Техану - Ле Гуїн Урсула

Але тепер Тенар уже не відчувала колишнього священного трепету перед усією цією пишнотою. Вона лише дивувалася з того, що ці чоловіки перетворили все своє життя на довічний танок масок, який легко може опанувати будь-яка жінка.

Їй сказали, що вже сьогодні пополудні корабель пристане до берегів Вальмута. Якщо, звісно, вітер буде попутним...

Вчорашні переживання і втома все ще давалися взнаки, тож Тенар залюбки вмостилася на вкритому пледом дзиґлику і замилувалася морем, чайками і блакитними обрисами гори Ґонт. Коли сонце підбилося вище, Тенар привела на палубу Терру — і небавом дівчинка задрімала на сіннику, простеленому біля ніг названої матері.

Якийсь матрос, дуже смаглявий, беззубий, босий, із твердими, наче камінь, підошвами ніг і потворно кривими гачкуватими пальцями, підійшов до них і щось поклав на палубу перед Терру.

— Це для малої, — хрипко промовив моряк і відразу ж відійшов, одначе потім, уже займаючись своїми справами, він раз у раз крадькома позирав у їхній бік, аби переконатися, що дівчинці сподобався його гостинець. Але Терру не захотіла навіть доторкнутися до маленького пакуночка. Тож Тенар довелося самій розгорнути подарунок. Всередині була крихітна, завбільшки з палець, фігурка дельфіна, вирізьблена з кістки.

— Він може жити разом з іншими твоїми іграшками, — сказала Тенар.

Почувши це, Терру наче ожила і, діставши свою плетену торбинку, сховала у ній дельфіна. Але подякувати сором'язливому дарувальнику довелося піти Тенар. Терру не хотіла ні дивитися на нього, ні говорити з ним. За якийсь час дівчинка знову попросилася в каюту, і Тенар залишила малу там у товаристві вирізьблених з кості чоловічка, тваринки та дельфіна.

"Як легко, — гнівно думала жінка, — як просто було Спритникові відібрати у дівчинки сонячне світло, і цей корабель, і молодого короля, і навіть її дитинство... І як же важко повернути все це їй назад! Я майже рік намагалася повернути їй цю радість, а він єдиним дотиком знову все зруйнував. Навіщо? Невже це приносить йому втіху? Невже він пишається тим, що його сила породжує спустошення?"

Тенар підійшла до Короля та Майстра-Вітровода, котрі стояли біля борту. Сонце вже помітно хилилося до заходу, і корабель мчав крізь осяйне марево хвиль. Нараз Тенар чомусь пригадала отой свій сон, у якому вона разом із драконами літала під хмарами.

— Шановна Тенар, — сказав король, — я не передаватиму жодного послання для нашого спільного друга. Мені здається, що це було би зазіханням на його свободу і водночас могло б обтяжити тебе. Однак я не хочу ні першого, ні другого. За два тижні відбудеться моя коронація. Якби корону над моєю головою тримав Гед, то моє правління почалося би так, як того прагне моя душа. Але так чи інакше, це саме він звів мене на трон. Саме він зробив мене королем. І я цього ніколи не забуду.

— Я знаю, що не забудеш, — лагідно відповіла Тенар. Король був украй зосередженим і серйозним, але разом з тим — надзвичайно вразливим у своїй щирості та чистоті помислів. Вона приймала його всім своїм єством, а тому й промовила: — Я залюбки передам твоє послання. Мені це зовсім не важко. А от чи захоче він вислухати — це вже від нього залежатиме!

Майстер-Вітровод усміхнувся.

— Авжеж, — сказав він. — Все завжди залежало від нього самого.

— А ви давно його знаєте?

— Я знаю його довше, ніж ти. Колись я був його вчителем, — промовив маг. — Адже він прибув на Роук іще зовсім хлопчиськом і приніс листа від Оґіона, котрий писав про неабияку силу, якою володіє той пастушок. І коли я вперше вирушив із Гедом у човні, щоб навчити його розмовляти з вітрами, то він, уяви собі, здійняв водяний смерч. І тоді я зрозумів, що всіх нас чекає: хлопчина або втопиться ще до того, як йому виповниться шістнадцять, або ж стане Архімагом перш ніж досягне сорокаріччя... А може, мені просто здається тепер, що тоді я так думав...

— А він і досі залишається Архімагом Земномор'я? — запитала Тенар і за мить подумала, що це питання — геть недоречне.

Але зрештою, після доволі тривалої паузи, маг відповів:

— Зараз на Роуку немає Архімага. — Він намагався говорити дуже обережно, зважуючи кожне слово.

Тенар не наважилася уточнити, що він має на увазі.

— Як на мене, — сказав Король, — той, хто віднайшов Руну Миру, може бути членом будь-якої ради у Земномор'ї. А хіба ти, мій пане, так не гадаєш?

— Авжеж, — після очевидної боротьби із самим собою промовив маг. Король чекав, що він скаже далі, але Вітровод мовчав. Тоді Лебанен окинув поглядом мерехтливі морські хвилі і заговорив так, ніби розповідав казку:

— Коли ми з Гедом верхи на драконі повернулися на Роук з крайнього заходу... — Він помовчав, натомість у душі Тенар знову відлунням дзвону пролунало ім'я: "Калесин". — Дракон залишив мене на острові, натомість Геда поніс далі. І тоді Майстер-Воротар сказав: "Він зробив усе, що мав зробити. І тепер повертається додому". А ще раніше, на березі Селідору, Гед покинув свою чарівну патерицю, пояснивши мені, що в нього більше не залишилося магічної сили. Ну, а потім Майстри острова Роук зібралися на раду, щоб обрати нового Архімага.

На це зібрання вони запросили і мене, аби я, як майбутній король, зміг долучитися до їхньої премудрості. А втім, Майстри дозволили мені приєднатися до їхнього кола, мабуть, ще й тому, що потрібно було зайняти місце одного з них — місце Торіона, Майстра-Приворотника. Його мистецтво обернулося проти нього самого — він постраждав від того вселенського зла, яке врешті-решт знайшов і переміг мій повелитель Яструб. Коли ми були в Потойбіччі, я бачив там Майстра Торіона. Гед поговорив із ним і розповів, як повернутися назад, до життя. Але, здається, Торіон не послухався його поради. І не повернувся з тієї пустелі...

Лебанен говорив, не відриваючи погляду від моря. Трохи помовчавши, він продовжив свою розповідь.

— Таким чином, я доповнив число "дев'ять", необхідне для того, щоб обрати нового Архімага. Великі маги з острова Роук — дуже мудрі люди, — сказав він, поглянувши на Тенар. — Вони не лише чудово знаються на своєму ремеслі, а й володіють багатим життєвим досвідом. Усі вони дуже різні, але використовують свої відмінності лише для того, щоби спільне рішення було більш зваженим, багатогранним. Одначе цього разу...

— Річ у тім, — втрутився Майстер-Вітровод, зауваживши, що Лебанен, вочевидь, не хоче кинути бодай найменшу тінь на Роукських Майстрів, — що цього разу ми були настільки різними, що взагалі не могли ухвалили жодного рішення. Ми просто не змогли дійти згоди. Можливо, через те, що Архімаг не був мертвим — він лише втратив свою магічну силу... Але він і досі залишався Повелителем Драконів... Крім того, і Майстер-Перетворець ще не зовсім оговтався від власних чар, які замалим його не погубили. Він усе ще вірив, що Приворотник зможе здолати смерть і повернутися з потойбічного світу, і благав нас зачекати... А Майстер-Формотворець і взагалі не хотів нічого говорити. Він карґадець, пані, як і ти. Тобі це відомо? Формотворець прибув до нас із Кареґо-Ату. — Проникливі очі Майстра-Вітровода стежили за Тенар: як вона сприйме цю новину? — Одне слово, в нашій Дев'ятці не все було гаразд і ми від цього потерпали. Коли Воротар запитав, які імена ми могли б назвати, — не було названо жодного. Кожен з нас лише позирав на сусіда...

— Я дивився в землю, — вставив Лебанен.

— Але, врешті-решт, усі присутні зосередили свої погляди на тому, хто знає найбільше імен — на Майстрові-Істинномовцю. Натомість він не зводив очей з Формотворця, який так і не зронив жодного слова і сидів собі серед своїх чарівних дерев, як пень. Ти ж, мабуть, знаєш, що такі зібрання завжди відбуваються у Примарному саду, серед велетенських дерев, коріння яких сягає глибше, ніж коріння островів Земномор'я. Був уже пізній вечір. Все навколо огортала густа пітьма. Небо здавалося геть чорним, беззоряним. Відтак раптом Формотворець підвівся і заговорив — але своєю рідною мовою, а не ґардійською і не Мовою Створення. Мало хто з нас розумів мову карґів, і ми розгубилися. Але Назвотворець усе нам пояснив. Виявляється, Формотворець сказав: "Це одна жінка з Ґонту".

Вітровод замовк. На Тенар він більше не дивився.

— І все? — запитала після паузи Тенар.

— Більше жодного слова. Коли ми попросили його уточнити, що саме він має на гадці, Формотворець лише здивовано витріщався на нас, але нічого не міг відповісти: він був цілком у полоні свого видіння — розумієш, він чудово уявляв собі чисту форму предмета і шлях до нього, але майже нічого не міг описати словами, конкретними поняттями. І про те, що означає його пророцтво, він знав не більше, ніж будь-хто інший. Оце й усе, чого ми тоді домоглися.

Усі Наставники з острова Роук були ще й природженими вчителями, а Вітровод до того ж був дуже добрим учителем і нічого не міг з собою вдіяти: він і зараз намагався розповідати про все вкрай зрозуміло та просто. Можливо, навіть занадто просто. Він замовк, обережно поглянув на Тенар і відвернувся.

— Отож, як зволите бачити, все вказувало на те, що нам доведеться плисти на Ґонт. Але кого нам слід було тут шукати? "Одна жінка" — надто вже приблизний опис! Вочевидь, ця жінка має повести нас за собою, якимось чином вказати нам шлях до нашого Архімага. Тож відразу, шановна Тенар, як ти, мабуть, уже й сама здогадалася, ми згадали про тебе — бо ж про яку ще жінку з острова Ґонт ми могли знати? Слава твоя затьмарює славу цього острівця. Хтось із Майстрів сказав: "Вона приведе нас до Оґіона". Та всі ми знали, що багато років тому Оґіон відмовився стати Архімагом і, певна річ, відмовився б і зараз, коли став старим і немічним. Відтак одразу виникло інше припущення: "Вона приведе нас до Яструба!" І тоді ми вже остаточно заплуталися...

— Авжеж, — підтвердив Лебанен. — До того ж зненацька в Примарному саду почався справжнісінький дощ. — Він усміхнувся. — Бо я вже думав, що більше ніколи не почую стукоту дощових крапель по листю, і так зрадів!..

— Дев'ять чоловік промокли до рубця, — сказав Вітровод, — але один із них почувався від того щасливим.

Тенар засміялася: їй таки подобався цей старий маг!

— Ну що ж, принаймні тепер ви знаєте, що ваша "одна жінка з Ґонту" — не я, тому що до Яструба я вас не поведу.

— І я теж так думав, пані! — цілком щиро вигукнув маг.