Техану - Ле Гуїн Урсула

Часом не у вікно маслоробні?

Міцно стискаючи кочергу, Тенар прокралася у темні сіни і підступила до дверей, що виходили у льох. За ним починалась маслоробня. Будинок впирався у невеличкий пагорб, тому льох разом з маслоробнею притулився до нього, утворюючи щось схоже на підвал, хоча й був на одному рівні з усім будинком. Льох мав тільки провітрювальні лази, а маслоробня — двері та вікно, низьке, широке, таке саме, як і вікно в кухні, що виходило на двір. Стоячи біля дверей до льоху, Тенар почула шепіт чоловічих голосів і скреготання залізних предметів: це хтось підважував чи виламував вікно маслоробні.

Кремінь був дбайливим господарем. У його домі всі двері, крім дверей в одну кімнату, мали з обох боків засувки — масивні металеві шворні, що тримались у пазах. Усі засувки були чистими і ретельно змащувались, хоча ними зроду-віку й ніхто не користувався.

Тенар замкнула двері льоху. Засувка беззвучно ковзнула на місце, зручно втрапивши в масивний металевий паз, вроблений в одвірок.

Вона чула, як відчинилися зовнішні двері маслоробні. Перш ніж злодії виламали вікно, один із них нарешті додумався посмикати двері і переконався, що вони не замкнені. Тенар знову почула бубоніння голосів. А потім — тиша, така тривала, що вона почула гупання свого серця. Стукіт оглушливо віддавався у вухах, і Тенар перелякалась, як би він не заглушив усі інші звуки. Вона відчувала, як дедалі сильніше трусяться їй ноги, відчувала, як холод від підлоги крижаною рукою прослизає під її спідницю.

— Тут не замкнуто, — прошепотів біля неї чоловічий голос, і їй аж серце защеміло.

Тенар поклала руку на засувку: гадаючи, що двері не замкнені, вона їх не замкнула, а відімкнула... Ось Тенар вже майже до кінця завела засувку, аж тут почула, як риплять, відчиняючись, двері між льохом і маслоробнею. Вона впізнала звук, так рипіла верхня завіса. Знайомий був і голос, який говорив, ось тільки спогади навіював він уже зовсім інші.

— Це комора, — прошепотів Спритник, і коли брязнули об засувку двері, біля яких вона стояла, додав: — А ці зачинені. — Знову щось брязнуло. У щілину між дверима й одвірком пробилась вузенька і тоненька, наче лезо ножа, смужка світла. Світло впало Тенар на груди, і вона відсахнулася від нього так, немовби ця смужка могла її порізати.

Знову приглушено брязнули двері, зайвий раз переконуючи, що засувки та петлі надійні та міцні.

Усі чоловічі голоси по той бік дверей злились в єдиний буркітливий звук. Тенар здогадувалася, що вони вирішили обійти будинок і спробувати проникнути до нього через вхід. Вона не пам'ятала, як опинилася біля головних дверей, і вже замикала засувку. Може, це був просто жахітний сон. Їй вже колись здавалось, що хтось хоче проникнути в її будинок, вона чула, як цей хтось просовує тонкі ножі у шпарини біля дверей. Двері — чи були ще якісь двері, через які вони могли залізти? Вікна... у спальні вікна з віконницями... Дихання Тенар стало частим-частим, вона вже боялася, що не дійде до кімнати Терру. Тенар якось дісталася туди, закрила скло важкими дерев'яними віконницями. Петлі ходили туго, і віконниці зійшлися з ляском. Прибульці почули звук удару. І тепер ішли сюди. Вони підійдуть до вікна наступної кімнати — кімнати Тенар. Підійдуть до того, як Тенар закриє віконниці. І підійшли.

Намагаючись відчепити гачок лівої віконниці, вона побачила обличчя, які розмитими плямами рухались у темряві надворі. Гачок не піддавався, Тенар не могла навіть зрушити його з місця. До скла тим часом наблизилась рука, яка аж побіліла, притиснувшись до нього.

— Ось вона.

— Дозволь нам увійти. Ми не зробимо вам нічого поганого.

— Ми просто хочемо поговорити з тобою.

— Він тільки хоче побачити свою маленьку дівчинку.

Аж нарешті гачок піддався, і Тенар закрила віконницею вікно. Та варто тим зайдам просто розбити скло знадвору — і відкрити їх буде зовсім легко, треба просто добряче штурхонути. Адже віконниці замикались тільки на гачок, і якщо їх добре посмикати, гачок вискакував.

— Пусти нас у дім, і ми не зробимо тобі нічого поганого.

Вона почула їхні кроки по замерзлій землі, почула хрускіт опалого листя під ногами. Цікаво, спить Терру чи не спить? Гупання віконниць, коли ті закривались, могло розбудити дівчинку, проте з її кімнати не долинало жодного звуку. Тенар стала в дверях, що з'єднували її кімнату і кімнату Терру. Було темно, хоч в око стрель, — темно і тихо. Тенар боялась, що якщо торкнеться дівчинки, то розбудить її. Вона повинна залишитись біля Терру. Захищати її. Раніше Тенар тримала кочергу, але куди вона її поділа? Вона клала її долі, коли закривала віконниці, і тепер не могла знайти. Тенар навпомацки шукала кочергу в темній кімнаті, а та, здавалося, не мала стін.

Брязнули об одвірок потривожені кимось вхідні двері, що виходили на кухню.

Їй би тільки знайти кочергу, і там вона вже ні на крок звідси не відійде. Тенар їм покаже!

— Сюди! — закричав один із них, і Тенар уже знала, що саме знайшов той зайда. Він стояв перед кухонним вікном — широким, без віконниць і дуже низьким.

Вона рушила навпомацки, дуже повільно, як їй здавалося, до дверей у кімнату. Зараз це була кімната Терру. А колись — її дітей. Дитяча кімната. Двері в цю кімнату замикались тільки із зовнішнього боку, а з внутрішнього їх не було, щоб бува діти не замкнулися зсередини. Бо якби засувку заїло, це могло б добряче їх перелякати.

По той бік пагорба, через сад, у своїй хижці спали Ясновод і Кисличка. Якби Тенар погукала, Кисличка могла б і почути. Ось тільки відчинити вікно у спальні і крикнути... А може, розбудити Терру, а тоді вилізти через вікно і перебігти садом... Але ж так би вони втрапили просто в руки тим негідникам, що піджидали їх.

І тут Тенар урвався терпець. Страху, який крижаними лещатами тримав її, вже не було, і вся палаючи від люті, вона забігла в кухню, яка їй здалася багровою, схопила з купи посуду великий і гострий ніж, відімкнула засувку, стала на порозі й гукнула:

— Ну що ж, давайте!

І коли вона кричала це, хтось несамовито заверещав, потім почувся болісний хрип.

— Стережись! — гаркнув чоловічий голос.

— Сюди! Сюди! — закричав хтось ще.

І тоді запала тиша.

Через прочинені двері на чорний лід калюж упало світло з дому, воно заблищало на чорних дубових гілках і на срібному опалому листі, і Тенар насилу розібрала, що стежкою в її бік щось сунеться, якась темна маса чи що. Воно поволі наближалося до неї і пронизливо, з якимось горловим схлипуванням верещало. А в пітьмі, куди вже не сягало світло, стрімко нісся темний силует, виблискуючи довжелезними лезами.

— Тенар!

— Стій, де стоїш! — закричала жінка, підіймаючи ніж.

— Тенар, це я... Сокіл... Яструб!..

— Ані руш, — повторила Тенар.

Швидка чорна постать запинилася біля чорної плями, яка продовжувала лежати на стежці. Світло з прочинених дверей ледь вихоплювало з темряви якесь тіло; чиєсь обличчя, вила з довгими зубцями, які той хтось тримав прямовисно. "Як чаклунську патерицю", — ще подумала Тенар.

— Це ти? — запитала вона.

Він уже опустився навколішки біля тої чорної плями на стежці.

— Боюсь, я його вбив, — сказав Гед. Озирнувся назад, тоді підвівся. Ніщо не видавало присутності чужинців.

— Де вони?

— Втекли геть. Дай мені руку, Тенар.

В одній руці вона тримала ніж, а другою взялася за руку чоловіка, який безформною грудою лежав на стежині. Гед ухопив його попід плечі, і вони затягли його через ґанок у дім. Незнайомець лежав на кам'яній кухонній долівці, і кров юшила йому з грудей і живота, немов вода зі жбана. Верхня губа йому задерлась, оголивши зуби, а очі закотились так, що виднілися лише білки.

— Замкни двері, — наказав Гед.

Тенар замкнула.

— Білизна там, — кивнула вона в бік стосу випраних речей. Гед узяв простирадло, порвав його на бинти, і Тенар заходилась обмотувати живіт і груди нападника. Там, куди з усього маху ввійшли три зубці вил, тепер зяяли кров'яні джерела із рваними краями, і поки Гед підтримував тіло зайди, а Тенар накладала пов'язки, з них сочилася і била фонтанами кров.

— Ти як тут опинився? Разом з ними прийшов, чи що?

— З ними. Але вони мене не бачили. Тенар, більшим, мабуть, ти йому не допоможеш. — Гед опустив тіло пораненого, важко дихаючи сів і витер обличчя затиллям закривавленої руки. — Боюсь, я його вбив, — повторив він.

— Може, і вбив, — Тенар оглянула яскраво-червоні плями, які повільно розтікались по враз обважнілому простирадлу, яким були обмотані вузькі волохаті груди та живіт пораненого. Тоді підвелася, похитнулась — їй стало дуже млосно.

— Сідай до вогню, — припросила вона Геда. — Мабуть, задубів уже весь.

Вона не пам'ятала, що їй підказало в темряві, що це саме Гед. Мабуть, його голос. Він був зодягнутий у широченний зимовий пастуший кожух на стриженому хутрі, шкурою назовні, а на голові була насунута на самі очі пастушача шапка, зшита з клаптів шкіри. Обличчя його було зморшкувате, обвітрене, а волосся — довге та сіре, зі сталевим полиском. Гед пахнув димом, морозом і вівцями. Він тремтів, дрижаки били все його тіло.

— Сідай до вогню, — знову припросила Тенар. — І підкинь дровець.

Гед так і зробив. Тенар тим часом наповнила водою чайник і повішала його над полум'ям.

На її спідниці залишилась кров, і вона, намочивши кінець простирадла в холодній воді, ретельно її відтирала. Тоді дала шматину Гедові, щоби він витер свої закривавлені руки.

— Як це розуміти? — запитала вона. — Ти йшов з ними, але вони тебе не бачили.

— Я саме спускався в долину. З гір. Дорогою від кахедських джерел. — Голос його звучав мляво, от-от помре, а через дрож і взагалі годі було розібрати, що він говорив. — Почув, що за мною іде гурт, і зійшов з дороги. В ліс. У мене не було ніякого бажання говорити з ними. Не знаю що, але було в них щось таке, що я злякався.

Тенар жваво кивнула і всілась навпроти Геда біля вогнища, охопивши коліна руками — від вологої спідниці ногам було холодно — і уважно ловлячи кожне його слово.

— Коли вони проходили повз мене, я чув, як хтось із них згадав про Дубівці. І вирішив піти за ними. Один з них говорив і говорив не замовкаючи. Про дівчинку.

— Що він казав?

Якусь часинку Гед помовчав, а тоді сказав:

— Що він прийшов повернути її назад. І покарати, казав він.