Чуже обличчя - Кобо Абе
Криза зачепить не тільки роман. Кіно й театр, які за своєю природою мали б демонструвати маски, позбавлені можливості показати певний образ головного героя, перетворяться на щось дуже абстрактне, схоже на код, і не зуміють викликати до себе інтересу глядачів. Більшість виробників косметики збанкрутує, поступово закриються косметичні кабінети, неминуче скоротяться на добрих двадцять процентів прибутки рекламних агентств. Письменницькі асоціації зчинять крик — мовляв, маска руйнує людину, косметологи і дерматологи, напевне, одностайно доводитимуть, що вона завдає шкірі непоправної шкоди.
Однак сумнівно, чи всі ці зусилля матимуть більший ефект, ніж брошури товариства тверезості. Бо тим часом акціонерне товариство по виробництву масок виросте у велетенський монополістичний концерн з розкиданими по всій країні пунктами замовлення, фабриками й крамницями, а заткнути рота жменьці невдоволених буде легше, ніж сповити немовля.
Ускладнення виникнуть пізніше. Коли маски перенаситять ринок настільки, що перестануть бути чимось цікавим і незвичним, а легкий присмак злочину й пороку, який, здавалося, служив приправою до звільнення від обтяжливих людських стосунків, раптом обернеться дражливим запахом перегнилих соєвих бобів і знову розбудить тривогу... Коли люди почнуть відчувати, що святковий, веселий, як їм здавалося, маскарад — зовсім не забава, а щось схоже на злочин, яким можна й собі завдати шкоди... Скажімо, з'явиться підприємець, який спеціалізуватиметься на незаконній підробці чужих облич, депутат парламенту привласнюватиме позичені гроші, відомого художника звинуватять в обдурюванні наречених з метою наживи, голову міської управи арештують за підозрою у викраденні автомобілів, лідер соціалістичної партії виступить з фашистською промовою, а директора банку притягнуть до судової відповідальності за пограбування банку — ось які чудернацькі випадки траплятимуться... Спочатку люди сміятимуться, наче на виставі у балагані, та зненацька помітять, як хтось, зовсім схожий на них, перед самим їхнім носом застромлює руку комусь у кишеню або обкрадає магазини. І з таким доведеться зустрітись. А коли так піде далі, то насилу здобуте алібі, замість того щоб заперечувати вину, вважатиметься не доказом невинності, а навпаки, зайвим тягарем. Радість від обману зблідне перед страхом бути його жертвою. Коли ж виникне відчуття, ніби нарешті гіркота каяття ослабла, пошириться чутка, немовби вчителі втратили освітню мету — і це зовсім природно, оскільки невідомо, як за таких обставин виховувати особистість,— діти перестануть відвідувати школу і юрбами вештатимуться по вулицях, а батьки з ляку почнуть проклинати маску-спокусницю. Флюгероподібні автори газетних передовиць негайно запропонують ввести систему реєстрації масок, та, на жаль, маска і система реєстрації несумісні настільки, наскільки безглузда в'язниця без залізних дверей. Зареєстрована маска не може бути маскою. І от громадська думка круто зміниться, люди повикидають маски і вимагатимуть від уряду їхньої заборони. Цей рух набере рідкісної в історії форми спілки поліції з народом, і за одну мить потрібний закон буде запроваджено в життя.
Та уряд, як завжди, побоїться крайніх заходів. Спочатку порушення закону вважатиметься дрібним злочином. Однак така нерішучість лише підстьобне цікавість частини людей і приведе до бурхливого росту підпільних фабрик і чорного ринку — настане епоха безладу, як за часів сухого закону в Америці. Хоча і з деяким запізненням, але тоді перегляд нового закону стане неминучим. Користування масками регламентуватиметься так само суворо, як уживання наркотичних засобів: відповідні органи видаватимуть дозвіл тільки у випадку, коли встановлять явно виражене спотворення обличчя або якщо лікарі пропишуть маску пацієнтові для лікування важкого нервового захворювання. Але й після цього підробка ліцензій і підкуп підприємців не припиниться, а тому незабаром уряд не тільки відмінить застереження в законі, але й призначить інспекторів, зобов'язаних взяти на себе повний контроль над масками. І все-таки злочини, пов'язані з масками, не переведуться — вони не лише прикрашатимуть сторінки газет, присвячених місцевим новинам, але й закінчаться нещасними випадками, коли організації правих, надівши замість мундирів однакові маски, нападатимуть на членів уряду. Судам доведеться прирівняти користування маскою до умисного вбивства, а громадська думка без жодного вагання їх підтримає.
Постскриптум. Хоча це й фантазії п'яного, але досить цікаві, бо приводять до страшно парадоксального висновку. Припустімо, що та організація складається із ста чоловік, отже, на кожного з них припадає один процент підозри і дев'яносто дев'ять процентів алібі — одне слово, хоча злочин скоєно, винуватця немає. Чому ж тоді такий, здавалося б, інтелектуальний злочин справляє враження по-звірячому жорстокого? По-моєму, завдяки цілковитій анонімності. Вона означає, що власне ім'я пожертвувано організації. Очевидно, мова йде не про інтелектуальний трюк з метою самозахисту, а скоріше про інстинктивну поведінку індивідуума, що зустрівся віч-на-віч зі смертю. Так само під час ворожої навали найрізноманітніші організації — національні, державні, профспілкові, класові, расові, релігійні тощо — насамперед силкуються побудувати олтар, званий вірністю. Індивідуум завжди жертва у двобої зі смертю, а для досконалої організації смерть — лише проста невід'ємна властивість. Досконала організація за своєю природою має агресивний характер. Кожному зрозуміло, що приклад досконалої організації — це армія, а цілковитої анонімності — солдат... Та, як подумати, в моїх фантазіях була певна суперечність. Якщо суд не здатний визнати військовий мундир рівнозначним умисному вбивству, то чому так суворо ставиться до організації правих, які нап'яли на себе маску? Держава не тільки не вважає маску злом, що опирається порядку, а й сама, як це не дивно,— велетенська маска, нетерпима до масок усередині неї. Виходить, найменша шкідлива істота на світі — анархіст...
Так-от, якщо тільки мене не підвела цікавість, слід зробити висновок, що вже саме існування маски справляє на суспільство руйнівний вплив. Оскільки користування нею прирівнюється до умисного вбивства, то з однаковим правом на його місце можна було б поставити підпал або розбій. Не дивно, що маску, яка блукала між руїнами людських відносин, уже не вабили подібні пориви. Хоч скільки б напухало горбків бажань, самого її існування було досить,, щоб їх зруйнувати.
По-дитячому егоїстичні бажання маски, якій від народження не минуло й сорока годин... бажання зголоднілого втікача, котрий щойно вирвався на волю крізь гнізда п'явок...
Як ця жадібна ненажера із свіжими слідами наручників збирається випробувати здобуту свободу?..
Ні, щиро кажучи, це не означає, що відповіді не було. Бажання — це щось таке, чого не збагнути з допомогою логічних міркувань, а можна тільки відчути. Спробую пояснити якнайпростіше. Одне слово, мене охопив конвульсивний порив — захотілося стати жертвою расового упередження. Я зрозумів це саме тоді, коли вийшов надвір. Навіщо я досі так винувато викручувався? Невже розраховував таким чином урятуватися від сорому? Ні, я, здається, наводив одне виправдання за одним, але можна сказати напевне, що мною керував не сором, а тільки одне бажання, на якому, хотів я того чи не хотів, а мав побудувати наші стосунки.
Під стосунками з тобою я розумів ті ж самі безсоромні фантазії маски. Хоч би що мені заманулося відчути, придбати або спробувати — все пов'язувалося з маскою, а отрута ревнощів, що начебто почала зникати, раптом оживши, попливла по жилах назустріч потоку крові. І тому не дивно, що внаслідок цього мої думки повертали до завтрашнього плану, а маска, як і слід було сподіватися, несамохіть розгубилася. Хоча її стосунки з іншими людьми були абстрактними, вона скидалася на пташку з відірваними крильцями. Масці, що ледве уникла вигнання і погодилася на перемир'я, нічого не залишилось, як незрозуміло щось мимрити.
А потім маска почала мене заспокоювати — мовляв, якщо я безперестанку нервуватимусь, то не тільки вона, але і я сам перетворюсь у засіб... Ну що ж, нехай моє обличчя — маска, однак тіло те саме... Найкраще заплющити очі й уявити собі, що в усьому світі зникло світло... тоді маска і я відразу зіллємося в одне ціле і вже не буде до кого ревнувати... І не виникне найменшого сумніву, що той, хто тебе торкнеться і кого ти торкнешся, буду я сам...
Зауваження на полях. Як добре подумати, то в такій логіці немало довільного. Якщо для себе я залишився тим самим, а для чужих людей став іншим, то чи не означає це, що я вже наполовину змінився?
Адже і наша раса не була жовтою від природи. Вона стала жовтою вперше лише тоді, коли такою її назвали люди з іншим кольором шкіри. Нехтувати важливістю обличчя і вважати основою особистості тіло — все це рівнозначне шахрайству. Якщо я маю твердий намір ототожнювати себе з тілом, то без ніякої поблажливості повинен узяти відповідальність і за еротичні вчинки маски. Нехай подумки, та все одно я нахабно дорікав тобі за зраду і тремтів, отруєний ревнощами, а коли справа стосується мене, то самовдоволено заговорив про трату свободи в чистому вигляді, зовсім не думаючи, що завдаю тобі болю. Зрештою, ревнощі схожі на грайливу домашню кішку, яка наполягає на своїх правах, але не визнає обов'язків... Таким чином, з одного боку, маска докоряла мені, а з другого — напустивши на себе невинний вираз, просіювала крізь різні сита всі мої бажання, намагаючись переконати мене в тому, що, власне, не залишилося нічого, вартого уваги. Щоправда, кількість чистих бажань виявилася на диво незначною, і якщо не рахувати руйнівних поривів, усі вони були прості. Назву ті, що спали на думку.
Передусім три найголовніші бажання: голод, статевий потяг, сон. Після того загальні бажання: природні функції організму, спрага, інстинкт самозбереження, гонитва за наживою і розвагами. Трохи специфічні: бажання вчинити самогубство, отруїтися алкоголем, тютюном чи наркотиками. Далі, якщо тлумачити бажання в широкому розумінні, то, мабуть, сюди треба додати жадобу слави й бажання працювати.
Однак більшість із них відсіється ситом, названим "тратою свободи".
