Чуже обличчя - Кобо Абе
А от із маскою все по-іншому... Не випивши жодної краплі алкоголю, з її допомогою можна стати ні на кого не схожою людино ю... Як-от я... Я?.. Ні, це маска... Забувши про щойно укладену мирну угоду, маска знову почала сваволити. Та я сам напився не гірше за неї, а тому не посмів їй дорікнути. А коли так, то чи зможу я взяти на себе відповідальність за завтрашній план?.. У голосі, що ставив це запитання, не було наполегливості, і я, згнітивши серце, погодився на вимогу маски надати їй автономію.
Маска ставала все грубшою і грубшою. Нарешті розрослася навколо мене до розмірів фортеці, і я в цьому панцирі, як мисливець із важким спорядженням, виповз у нічне місто. З бійниць тієї фортеці його вулиці здавалися пристановищем диких кішок-калік. Вони блукали, збираючись у зграї, недовірливо принюхувалися, шукаючи своїх відірваних хвостів, вух і лап. Заховавшись під маскою, що не мала ні імені, ні суспільного становища, ні віку, я пишався здобутою перемогою, яку сам собі забезпечив. Якщо свобода навколишніх людей була схожа на матове скло, то моя — на цілком прозору шибку. Незабаром моя жадоба досягла точки кипіння: закортіло скористатися свободою в житті... Так, напевне, мета життя — це трата свободи. Часто люди поводяться так, ніби мета їхнього життя — накопичування свободи, та, може, це хибне уявлення породжене її хронічною нестачею? Ставлячи собі таку мету, вони заводять дискусії про кінець Всесвіту, перетворюються на скнар або релігійних фанатиків... Справді, навіть завтрашній план не може бути самоціллю. Спокусивши тебе, я хочу розширити сферу чинності свого паспорта, а тому цей план, мабуть, треба вважати тільки своєрідним засобом. В усякому разі, важливо, що я робитиму зараз. Зараз слід, не шкодуючи нічого, використати всі можливості маски.
Постскриптум. Звичайно, все це лише софістика, просякнута алкоголем. Освідчившись тобі в коханні, я не збираюся просити, щоб ти згодилася на мої нахабні доводи, які безсоромно виправдовують перелюбство. Я і сам ще не маю наміру нав'язувати їх самому собі. А тому готую прощальне слово до маски. Тільки от що мене трохи непокоїть: здається, начебто і в тверезому стані я вважав такі аргументи природними".
"Метою дослідження є не наслідок, а сам процес"... Так, під цими словами, наче під чимось само собою зрозумілим, підпишеться будь-який дослідник... На перший погляд, вони нібито не стосуються мого випадку, та, коли подумати, я говорив те саме. Процес дослідження — це не що інше, як трата свободи на стосунки з матерією. На противагу цьому, наслідок дослідження, виражений у здобутих цінностях, сприяє накопиченню свободи. Очевидно, суть цих слів у тому, щоб застерегти від змішування мети з засобом і від переоцінювання ролі наслідку. На мою думку, ці міркування цілком обгрунтовані й логічні, та, порівнюючи їх з раніше написаним, можу сказати, що вони нічим не відрізняються від софізмів п'яної маски. Багато чого мене не задовольняє. Напевне, я думав, що підкорив маску, а насправді не вмів дати собі з нею ради. А може, свобода схожа на сильнодіючі ліки, які в малій дозі лікують, а трохи в більшій — негайно викликають побічні ефекти? А яка твоя думка щодо цього? Якби я був змушений підкоритися масці, то викладена раніше теорія про те, що маска — в'язниця, а можливо, й ці записки — продукт неправильних уявлень. Та все ж мені й на думку не спадає, що ти погодишся з моїми міркуваннями, які виправдовують наш таємний зв'язок...
Отже, як розпорядитися цією надмірною свободою?..
Якби хтось спокійно стежив за моїм жадібним виразом обличчя, то, напевне, нахмурився б. Та, на щастя, маска була н і к и м, а тому зовсім не дбала про те, що про неї подумають. Яке приємне це відчуття звільнення, коли не треба ні соромитись, ні виправдовуватись! Воно занурило мене по самі вуха в музику, що ніби скипала піною.
Зауваження на полях. Так, слід особливо наголосити на поверненні до мене тієї музики. І неонова реклама, і ілюмінація, і сірувате вечірнє небо, і дівочі ніжки в тонких панчохах, і забутий провулок, і мертва кішка в урні для сміття, і розтоптаний недокурок тощо — з усього цього, наче з окремих нот, творилася суцільна мелодія. Лише завдяки тій музиці хотілося вірити, що настане час, коли здійсниться та надія... Постскриптум. Зрозуміло, що ці "зауваження на полях" писалися раніше за "постскриптум", відразу після основного тексту. Проте зараз мені важко пригадати, де звучала та музика. Оскільки я не був певен, чи варто їх закреслювати, то вирішив залишити.
Хоча маска давала мені повне алібі й невичерпну свободу, я питав себе: хіба не гидко використовувати її для задоволення жадібності, наче той жебрак, якому в руки потрапила купа грошей? Повторилося недавно пережите. До сп'яніння від саке додалося сп'яніння від одержаної свободи, на тілі виступили горбочки бажань, і я наче став старим деревом, в наростах. Крім того, майбутню свободу можна було порівняти з колишньою, оплаченою роками життя, посадою і роботою, як свіже, криваве м'ясо із словом "м'ясо". Від самої згадки про неї слина котилася з рота. Але маска цим не вдовольнялась, а, відкрившись широко, мов паща морського чорта, заходилася жадібно вистежувати здобич.
Але, на жаль, я не знав, на яку здобич варто витрачати свободу. Мабуть, тому, що надто довго мене привчали її заощаджувати. Бажань не тільки не бракувало, а, навпаки, вони, мов нарости, обліпили все тіло, проте, хоч як це й смішно, я мусив вишукувати їх силою логіки.
Якимись особливими бажаннями я не міг похвалитися. В усякому разі, алібі я собі забезпечив, а тому мені було зовсім байдуже, якщо вони виявляться безсоромними й аморальними. Та оскільки я звільнився з-під впливу власного обличчя, то скоріше схилявся до того, щоб зневажати здоровий розум і порушувати закон. Однак у відповідь на такий намір мені на думку спали тільки підступні бандитські вчинки: шантаж, вимагання, грабунок — очевидно, до цього несамохіть спонукав пневматичний пістолет, захований у кишені. Звісно, якби я зумів щось таке вчинити, то вважав би, що здійснив подвиг. А якби мене викрили, то таємничий збіг обставин, що призвів до цього, став би першокласною газетною сенсацією. Коли б я справді мав охоту до такої затії, то, думаю, себе не стримував би. І тоді всі люди під невинними псевдомасками відчули б на собі справжню суть абстрактних людських стосунків, а я зігнав би на них накопичену в душі злість за своїх п'явок.
Не хочу здатися лицеміром, але чомусь такі пороки мені не до вподоби. Причина надзвичайно проста. По-перше, в такому випадку мені не треба було б виготовляти маску — я міг би обійтися пов'язкою з бинтів. По-друге, і шантаж, і вимагання — не стільки мета, скільки засіб роздобути гроші, щоб заплатити за свободу. До того ж вісімдесят тисяч ієн, що залишилися від відрядження, приємно зігрівали кишеню. На сьогоднішній вечір і на завтра, напевне, вистачить. А звідки дістати гроші потім — про це краще подумаю тоді, коли виникне в них потреба.
Та, власне, що таке чиста мета, не змішана із засобами? Цікаво, що майже всі правопорушення, які я тільки міг пригадати, пов'язані з незаконною передачею права власності, тобто з грішми. Візьмімо для прикладу хоча б азартні ігри, які вважаються порівняно чистою концентрацією пристрасті... психолог назвав би їх втечею від тривоги, спричиненої хронічним, тривалим напруженням, з допомогою її миттєвого вибуху... А коли так, то байдуже, як це назвати: тратою свободи чи втечею від тривоги... Проте, якщо з цього миттєвого напруження виключити перехід грошей з одних рук в інші, чи не стали б такі ігри нудними? Сам факт, що одна азартна гра створює умови для наступної, і їхній ланцюг, якби це було можливо, не обривався, то кінець кінцем азартна гра переходить у звичку, доводить, що вона, власне, коливається між метою і засобом... Тим паче не можна уявити собі шахрайства, злодійства, грабування, фальсифікації та інших типових злочинів, які б не служили для чогось засобом. Навіть люди, що начебто нехтують законом і поводяться, як їм заманеться, насправді живуть у недосконалому, позбавленому свободи світі. Виходить, чиста мета — це просто ілюзія?
Були в мене також бажання й пориви, спрямовані в зовсім інший бік. Скажімо, цілком практичний, характерний для мене намір: залякавши сторожа інститутського складу, винести потрібні мені матеріали або, виламавши двері адміністративного відділу, викрасти таблиці проведених дослідів і акти ревізії фінансових витрат. Але ці сміховинні фантазії скоріше годилися для багатосерійного дитячого телефільму, аніж для продуманого вияву невдоволення тим, що фірма надавала інституту лише номінальну незалежність. Будучи тільки засобом, вони не дали б масці можливості виконувати намічену для неї роль. Та, мабуть, варто ще раз усе передумати, коли доможуся від маски того, на що здатна тільки вона, і трохи звикну до нового життя...
Зауваження на полях. Зрозуміло, що я приготувався вести подвійне життя — в масці і зі своїм справжнім обличчям,— якщо не буде особливих перешкод.
Однак серед численних злочинів був один приклад, що обіцяв проявити виняткові можливості. Підпал. Зрозуміло, що й підпал може служити засобом накопичення свободи завдяки одержанню страховки, знищенню слідів крадіжки або здійсненню честолюбних задумів пожежника. А хіба інші, не спричинені корисливою зловмисністю, підпали не спрямовані на те, щоб повернути занедбану або забрану свободу?.. Але, здається, можуть бути й чисті підпали, які не дають ніякої матеріальної вигоди, а тільки задовольняють людську примху... коли язики полум'я лижуть стіни, звиваються навколо стовпів, а, прорвавши стелю, бурхають аж під хмари, і, зневажаючи метушливу юрбу, обертають у попіл шматок історії, який хвилину тому ще існував,— підпали без жодної домішки, що своїм жахливим руйнуванням тамують душевний голод. Звичайно, я не вважаю підпал нормальним бажанням. У народі кажуть, що в палія злий дух вселяється, і вже тому його вчинок — відхилення від норми. Та оскільки поведінка маски ніяк не обмежена загальноприйнятими приписами, то, якщо гарантується трата свободи, про її нормальність чи ненормальність нічого й питати.
...Та навіщо мені всі ці міркування, коли я не збираюся нічого підпалювати? Блукаючи завулками із спокусливими вивісками, що мало не налізали одна на одну, я уявляв собі, як раптом з-під даху або крізь щілину в стіні пробивається вогонь, але це начебто зовсім мене не захоплювало.
