Чуже обличчя - Кобо Абе
Вона, здавалось, володіла здатністю поглинати й перетворювати в поживу мої страждання, а гілки і листя її бажань, як у болотяних рослинах, ставали щоразу все густішими й могутнішими. Оскільки ти її не відкинула, то вона, мало не вважаючи тебе своєю, іклами уяви вп'ялася в твою шию, що виступала із світло-коричневої блузки без комірця, наче баночка з фруктовим соком. Для мене ти була сама собою, а для маски — всього лише жінкою, що впала в очі, а тому осуджувати її за нескромність не варто... Так, я і маска були розділені бездонною прірвою. Ми відрізнялись, але ж тільки верхнім шаром обличчя завтовшки кілька міліметрів, усе інше було спільне, а тому розмова про прірву може сприйматися як просто красиві слова, та мені дуже хочеться, щоб ти згадала про канавку на грампластинках. Таки проста річ, а скільки десятків тонів здатна відтворити. Тож зовсім не дивно, що людське серце билося в двох несумісних тембрах.
Звичайно, дивуватися нема з чого. Адже і ти сама була роздвоєна. Як і я, ти жила подвійним життям. Якщо я перетворився в іншу людину, надівши чужу маску, то ти досягла цього з допомогою своєї власної маски. Інша людина під власною маскою... Яке жахливе поєднання слів!.. Я виношував задум, як би вдруге з тобою зустрітись, а вийшло навпаки; я мав удруге з тобою розійтися. Напевне, я допустився непоправної помилки.
Якби ж то я здогадався, що дійде до цього, то краще б відразу повернувся назад... ні, краще взагалі не повертався б назад, а запитав про автобусну зупинку й мовчки розпрощався з наступними планами... То чому ж я так слухняно поплентався за маскою?.. Я не певен, чи моє пояснення чогось варте, та, здається, моє зраджене кохання з відчаю перетворилось у ненависть, а обмануте бажання відновити стежинку до тебе — у мстивість, і, оскільки я вже дійшов до нього і спонуки в нас були протилежні, я почав у своїх діях іти в ногу з маскою, намагаючись до кінця переконатись у твоїй невірності... Та стривай, здається, вже на початку цих записок я часто вживав слово "помста"... Так, уживав... Тоді головним приводом для виготовлення маски було бажання, обманувши тебе з її допомогою, помститися справжньому обличчю за його чванливість. Згодом я схилився до думки про відновлення контакту з людьми, і жадоба спокусити тебе набрала зосередженого на внутрішньому світі, споглядального характеру, а коли сюди додалося щось фізичне, вибухнули пристрасті, які набрали форму ревнощів, а ревнощі, наштовхнувшись на огорожу заборони, викликали любовну судому, схожу на спрагу, я став еротичним, аж поки нарешті знову перетворився на бранця помсти.
В останньому напливі мстивості щось мене не вдовольняло, тривожило. Якщо я спіймаю тебе на невірності, то як по-мщуся? З доказами у руках змушу тебе каятися чи вимагатиму розлучення? Ні в якому разі! Невже таким чином я мав би тебе втратити? Якщо мої стосунки з тобою дозволять підглядати за невірністю крізь пролом в огорожі заборони, зроблений тобою і маскою,— ну що ж, чудово, я ладен підглядати так усе життя. Та чи буде здійснена помста за допомогою такого безперервного збочення? Адже, пристосовуючись до мого роздвоєння, ти будеш змушена без кінця терпіти таке саме роздвоєння. Ні любов, ні ненависть... Ні маска, ні справжнє обличчя... Мабуть, у цій густій сірій імлі я тимчасово знайшов рівновагу.
Однак на відміну від мене, що покірно змирився зі своїм становищем, маска, яка тепер мала б триматися гордо й переможно, почала втрачати самовладання. Одне твоє слово, кинуте ненароком потім, через десять хвилин, коли ти, помішуючи ложечкою каву, сиділа в ресторані в кінці підземного переходу, позбавило маску впевненості, ніби загнало її між двома дзеркалами й примусило розмовляти саму з собою.
— Мій чоловік саме у відрядженні, тому...
Що значить "тому"? Більше нічого ти не сказала, та й маска не хотіла питати. Якщо повірити здоровому глузду, то тебе можна було зрозуміти й так: "...тому, повернувшись додому, я не мушу готувати обіду, і нічого поганого не станеться, якщо попоїм у місті",— ніби ти виправдовувалася за те, що згодилася на мою пропозицію. Та в похмурій холодності твого тону вчувалася скоріше рішучість, ніби ти стверджувала себе у власних очах і дала щигля самозакоханій масці... Гаразд, а про що ми перед тим говорили?.. Ага, пригадую: вичитаними десь словами маска похвалила зграбність твоїх пальців, потім запитала про ранку на великому пальці правої руки (ти порізалась, коли займалася рукоділлям) і, не відриваючи від неї погляду, перевела розмову на людські відносини як на алгебричне рівняння без додаткових умов — таких, як ім'я, професія і місце проживання,— щоб вивідати твій душевний стан. Маска, яка твердо знала, кому належить головна роль у спокутуванні тебе, і тільки чекала, щоб на свій розсуд тобою розпоряджатися, несподівано розгубилась, ніби хлопчина, повалений товаришем, що обіцяв здатися. Зауваження на полях. До речі, пригадую, як я тоді хвилювався: ану ж, ти виявиш, що під тією маскою ховаюсь я.
Якщо вдуматись, то нема ніяких доказів, що спокушала маска, а спокушеною була ти. Незалежно від хитрощів маски, як їй здавалось, уміло продуманих, ти начебто легко спіймалася на гачок. В усякому випадку, переробити все спочатку було неможливо, і масці, щоб підбадьорити себе, нічого не залишалось, як чимраз наполегливіше грати роль спокусника.
Однак така гра тепер була зайвою, бо нічого не міняла в тому факті, що ти — вже спокушена жінка. Поки ми сиділи в ресторані, маска намагалась удруге не згадувати про твого "чоловіка". їй здавалося, що можна спокійно заговорити і про гніздо п'явок, але все-таки боялася зачепити цю тему, навіть якшо б переконала себе в тому, що йдеться про зовсім чужу людину. Та коли й ти не виказала ніякого зацікавлення "чоловіком", то я — краще б не згадувати — вкрай розсердився. Бо й справді, ти нехтувала "ним", а отже, мною. Більш ніж неприємна зневага А втім, я не сказав би, що мені хотілося почути щось про "нього". Адже якби ти згадала про "нього", то мимоволі стримала б маску в її діях. А вона, як спокусник, надіялася, що ти й далі будеш її спільником.
Мене засмучувало те, як ти дивно всміхаєшся — самою нижньою губою... непокоїло, що ти дивишся крізь мене кудись у далечінь... ображало, що ти відмовилася від запропонованого пива, хоча мені не сподобалося б, якби ти пила забагато... Здавалося, ніби мене занурили в крижану воду і відразу ж облили окропом. Ліве око розглядало ніжно, як трофей, твої пальці, гнучкі, ніби змочена водою кроляча шкурка, а праве, наче обманутий чоловік — свідок перелюбства дружини,— корчилось у муках. Любовний трикутник, де одна людина виконує дві ролі. Антиевклідовий трикутник, який на папері мав би вигляд прямої лінії: "я", "маска" — друге "я" і "ти".
Коли ми пообідали, час навколо нас раптом наче почав гуснути, як желе. Може, під вагою стелі? Надзвичайно масивний стовп посеред залу свідчив про великий тягар, який йому доводиться підпирати. До того ж у тому підземному ресторані не було вікон. Ніщо тут не вказувало на те, що день приходить на зміну ночі. Було тільки штучне світло, позбавлене періодичності. А відразу за стінами ресторану в прямовисних розрізах земних пластів і ґрунтових вод протікав час, вимірюваний десятками тисяч років. І твій "чоловік", який мав би підганяти наш час, поки ми так чекаємо його, ніколи не повернеться. От якби час затужавів і перетворився в посудину, яка заховала б тільки нас обох! Тоді, так і залишаючись у посудині, ми перетнемо вулицю, і місце, куди прийдемо, стане нашим новим ложем.
Однак ні я, ні маска не знали, які твої справжні наміри. Ти погодилася на мої явні хитрощі — запросити тебе спочатку на каву, а потім на обід — легко, без ніякого опору, що здавалось, ніби тільки цього й ждала... і тому протягом якогось часу маска тішилася, що все йде начебто за планом... але твоє рішуче ставлення, ніби всі кутки твоєї свідомості залито штукатуркою, знову сповнило її страхом. Звичайно, ти не була просто непривітною. Якби ти, згодившись на мою пропозицію, була непривітною, це означало б, що, глибоко усвідомлюючи наявність огорожі, яка оточує секс, ти, навпаки, легше мені піддалася б, але ти була досить лагідною й делікатно-турботливою. Не соромилася, поводилася сміливо, природно, вільно. Загалом, нічим не відрізнялася від тієї, якою була звичайно, ти була собою.
І ця твоя незмінність спантеличила маску. Власне, де ховається липуче, як розмочена тягучка, дихання людини в передчутті спокуси, її блискучі очі, засліплені внутрішнім спалахом, збудження, спричинене очікуванням?.. Невже стосунки між нами, людьми, відділеними круглим столиком,— це лише чудернацька висушена квітка, вкладена між сторінками сонячного часу?.. А хіба те, що я, ковтаючи слину, вчепився руками в огорожу заборони і чекав слушної миті, щоб разом з тобою взятися її руйнувати, не було тільки самовдоволеною фантазією маски?.. Ось чому закінчення обіду водночас було примхливим кінцем примхливої зустрічі...
Офіціант мовчки, з показною старанністю прибирав зі столу. Поверхня води у склянках укрилася брижами — видно, пройшов поїзд метро. Маска хвилювалася, теревенила і час від часу вставляла слова, які мали викликати сексуальні асоціації, але ти ніяк не реагувала — не схвалювала й не заперечувала. Стежачи краєм ока за розгубленістю маски, я зловтішно аплодував, та, на жаль, не міг спіймати тебе на невірності.
Однак такий стан тривав лише хвилин із двадцять... Мабуть, пам'ятаєш?.. Відчувши, що вся затерпла, маска витягнула ногу й носаком черевика торкнулася твоєї кісточки на нозі. В тебе на обличчі відбилося ледь помітне хвилювання. Погляд завмер десь у просторі. Між бровами пролягла тінь, губи затремтіли. Але ти сприйняла загравання маски спокійно, з великодушністю ранкового неба, яке поступово наповнюється світлом. Маску розпирав сміх. Не знаходячи виходу, той сміх наче зарядився електрикою і паралізував маску. Здається, їй вдалося підстрелити здобич. Отже, можна було не хвилюватися. Зосередивши майже все своє єство на кінчику черевика, що торкався твого тіла, маска нарешті замовкла і наче віддалася насолоді німою розмовою.
Справді, вести невимушену балачку з тобою було небезпечно.
