Дерсу Узала - Арсеньєв Володимир
Сланці дуже перем'яті і здаються плойчатими.
З лівого боку тераси стоїть одинока скеля, схожа на старовинну башту. Разом з Чан Ліном ми зійшли на гору, щоб з її височини подивитися на верхів'я Такеми. До початку її було ще далеко. Такема завертає на північ і охоплює початок річки Кусуну. У верхів'ї Такема приймає в себе з правого і лівого боків ще по одній притоці. Права зветься Чен-Шенза 26, ліва — Сяо-дунца 27. Трохи вище від гирла останньої, на лівому березі Такеми, за словами Чай Ліна, є скеляста сопка, куди удегейці бояться ходити: там з гір завжди сиплеться каміння, там живе злий дух Какзаму.
З усього сказаного зрозуміло, що хребет Сіхоте-Алінь по відношенню до Такеми йде спочатку шд невеликим кутом, який, чим далі на південь від річки, стає більшим.
Зійшовши з Сіхоте-Аліню в долину річки Сіци, ми заночували у мисливській фанзочці Чан Ліна, де він за два роки піймав 86 соболів.
На другий день перед полуднем ми досягли річки Такеми і попрямували вниз по її течії, придержуючись правого краю долини.
По дорозі бачили одного ведмедя і кілька ізюбрів.
Намилувавшись чудовою гірською панорамою, ми пішли вниз правим берегом Такеми і, не дійшовши трохи до річки Сяо-Дуианци 28, стали бівуаком.
Погода, що зранку хмурилася, надвечір вибухнула сильним дощем. З перших же крапель стало зрозуміло, що дощ буде затяжний. Намети ми поставили добре, принесли сухих дров і тому ніч минула спокійно. Вранці дощ припустив ще дужче. Довелося переднювати. Мої супутники розмовляли, спали або варили чай, а я був зайнятий своєю звичайною роботою. Годині об одинадцятій ранку пройшла коротка гроза. Блискавки не було видно; грім гуркотів десь угорі, в хмарах, хмари пливли врозбрід, і вітер часто змінював напрям. Цілий день і цілу ніч на диво стійко ішов дощ. На світанку 17 вересня хмари розсіялись, і знов ударив мороз., Вершини гір забіліли від снігу і в цьому вбранні мали святковий вигляд. Земля, пригріта сонячними променями, стала відтавати; заніміла раніше вода ожила і тоненькими струмочками почала збігати по схилах, і чим нижче, тим швидше вона бігла. Це підбадьорило всіх. Наче змовившись, ми швидко зібрали свої торбини, рушили далі і перед полуднем були вже поблизу річки Йоготхо (Агато), що впадає в Такему з лівого боку. По ній можна дійти до річки Чее-Бязані (притока Кусуну). Як ми не старались, але в цей день нам пощастило дійти до гирла річки Тянь-чін-гоузу. Невеличка стежечка привела нас до фанзочки, збудованої серед густого лісу десь за кілометр од Такеми; тут ми заночували, а ранком знову продовжували свою подорож униз долиною річки Такеми.
Після грози погода встановилася добра, і ми йшли досить швидко.
Я помітив, що кожного разу, коли стежка завертала до річки, супутники мої про щось стурбовано розмовляли між собою. Незабаром усе з'ясувалося: від останніх дощів вода в Такемі піднялась, і цього було досить, щоб перешкодити нам перейти вбрід. Лишалось або мандрувати правим берегом до річки Сяо-Кунчі, а потім через перевал вийти в долину річки Ілімо, або переправитися через Такему десь вище від Такунчі. Дорога через річку Ілімо була довга і кружна. Порадившись між собою, ми надумали спробувати переправитися через річку на плоту, а коли не вдасться — йти до верхів'я річки Ілімо і по ній до гирла Такеми.
Для цього треба було знайти плесо, де вода текла тихо і де було досить глибоко. Таке місце незабаром знайшли трохи вище від останнього порога. Русло проходило тут біля другого берега, а з нашого боку йшла довга обмілина, тепер залита водою. Зрізавши три великі ялини, ми очистили їх від сучків, розрубали навпіл і зв'язали досить міцний пліт. Закінчили цю роботу перед смерком, тож переправу через річку відклали до ранку.
Ввечері ми ще раз радилися. Було вирішено, що, коли пліт понесе вздовж берега, Аринін і Чжан Бао зіскочать з нього першими, а я почну скидати речі. Чан Лін і Дерсу керуватимуть плотом. Потім зіскакую я, за мною Дерсу, останнім залишає пліт Чан Лін.
На другий день ми так і зробили. Поклали посередині плоту свої торбини, поверх них зброю, а самі розмістилися по краях. Тільки-но ми відштовхнули пліт од берега, як його, зразу підхопила течія і, незважаючи на наші зусилля, віднесла далеко нижче від того місця, де ми мали висадитися. Коли пліт підійшов до протилежного берега, Чжан Бао і Аринін, захопивши з собою по дві рушниці, стрибнули на землю. Від цього поштовху пліт трохи відійшов до середини річки. Поки його несло вздовяс берега, я став скидати речі. Дерсу і Чан Лін докладали всіх сил, аби підвести пліт якнайближче до берега і цим дати мені можливість вистрибнути. Я вже зібрався це зробити, як раптом у Чан Ліна зламалася жердина, і він полетів сторч у воду. Виринувши, він поплив до берега. Тоді я вхопив запасну жердину і кинувся помагати Дерсу. Трохи далі видно було кам'яний виступ. Дерсу закричав мені, щоб я швидше стрибав. Не знаючи його плану, я не переставав відштовхуватися жердиною. Не встиг я отямитись, як він підняв мене і кинув у воду. Я вхопився руками за кущ і вибрався на берег. В цю мить пліт ударився об камінь, закрутився і знову відійшов на середину річки. Дерсу лишився на ньому сам.
Ми побігли берегом, маючи намір подати гольдові жердину, але річка тут робила заворот, і нам не пощастило наздогнати пліт. Дерсу щосили старався підвести його до берега. Але хіба могла його сила зрівнятися із силою річки! Попереду, метрів за тридцять, бушував поріг. Стало ясно, Що Дерсу не справиться з плотом і течія неодмінно потягне його до водоспаду. Недалеко від порога з води стирчала гілл&ка затопленої тополі. Чим ближче було до водоспаду, тим швидше несло пліт. Загибель Дерсу, здавалося, неминуча. Я біг уздовж берега і щось кричав. Крізь хащі я бачив, як гольд кинув жердину, став край плоту, і в ту мить, коли він мчав повз тополю, як кіт, стрибнув нй гілляку й ухопився за неї руками.
За хвилину пліт досяг порога. Двічі з води виринули кінці колод, і потім їх розкидало на друзки. Вигук радості вихопився з моїх грудой. Але водночас з'явилося нове тривожне питання: як тепер зняти Дерсу з дерева і чи надовго вистачить у нього сил? Гілляка стирчала з води, нахилившись по течії, під кутом градусів тридцять. Дерсу тримався міцно, обхопивши її руками і ногами. На біду, у нас не зосталося жодної вірьовки. Вони всі пішли на зв'язування плоту і тепер загинули разом з ним. ІЦо робити? Гаятися не можна було. Руки в Дерсу могли змерзнути, втомитись, і тоді... Ми почали радитись. У той час Чан Лін звернув увагу на Дерсу, який робив нам рукою якісь знаки. Вода в річці шуміла, і ми не могли почути, що він кричав. Нарешті зрозуміли його: він просив рубати дерево. Звалити дерево в річку саме навпроти Дерсу було небезпечно, бо воно могло збити гольда. Отже, треба було рубати дерево вище. Вибравши велику тополю, ми почали її рубати, але побачили, що Дерсу заперечливо замахав рукою. Тоді ми підійшли до липи,—Дерсу замахав знову. Нарешті ми зупинилися біля великої ялини... Дерсу дав ствердний знак. Тепер ми зрозуміли його.
Ялина не мав товстих гілок, і через це вона не застрягне в річці, а попливе. В цей час я помітив, що Дерсу показує нам ремінь. Чжан Бао зрозумів цей знак. Дерсу показав, що ялину треба прив'язати. Я поспішно почав розв'язувати торби і витягати все, що могло хоч сяк-так замінити вірьовки — рушничні, поясні ремені і ремені від взуття. В торбинці у Дерсу був ще один запасний ремінь. Ми зв'язали все разом і одним кінцем прив'язали ялину за низ стовбура.
Після цього дружно взялися за сокири. Підрубана ялина хитнулася. Ще невелике зусилля, і дерево стало падати у воду. Тоді Чжан Бао та Чан Лін схопили кінці ременів і закрутили їх за пень. Тієї ж миті течія почала відхиляти ялину до порога, вона стала описувати криву від середини річки до берега, і коли верхівка пропливала повз Дерсу, він вхопився за гілки руками. Потім я подав йому жердину, і ми легко витягли його на берег.
Перше, що я зробив,— подякував гольдові за те, що він вчасно зіпхнув мене з плоту. Дерсу зніяковів і почав казати, що інакше не можна було, бо коли б він зіскочив, а я лишився на плоту, то загинув би напевне, а тепер ми всі знову разом. Він мав рацію, але ж гольд ризикував життям ради того, щоб не ризикував ним я.
Людина швидко забуває небезпеку. Тільки-но лихо мине — одразу починає жартувати. Чан Лін реготав і кривився, показуючи, як Дерсу сидів на гілляці. А Чжан Бао розповідав, що подумав, чи, бува, Дерсу не родич ведмедеві — так міцно вхопився вій за гілляку. Сміявся і сам Дерсу з того, як Чан Лін упав у воду; посміявся і з мене, як я опинився на березі, сам того не пам'ятаючи, і т. д" Після того ми заходилися збирати розкидані речі. Коли роботу було закінчено, сонце вже сховалося за лісом. Увечері ми довго сиділи біля вогню. Чжан Бао і Чан Лін розповідали про те, як кожен з них потопав і як вони рятувались од загибелі. Поволі розмови на бівуаку почали стихати. Оповідачі ще мовчки покурили люльки і потім почали вмощуватися спати, а я взявся до щоденника.
Навколо було темно. Вода в річці здавалася бездонним проваллям. В ній відбивалися зорі. Там, угорі, вони були нерухомі, а внизу пливли з водою, тремтіли і раптом знову з'являлися на тому самому місці. Мені було дуже приємно, що ні з ким нічого не трапилося. З цими радісними думками я задрімав.
На другий день ми йшли далі вниз долиною річки Такеми і за три з половиною дні вже без усяких пригод дійшли до моря. Це було 22 вересня. З яким задоволенням я простягся на чистій циновці у фанзі в тазів! Гостинні удегейці оточили нас великою увагою: одні принесли м'ясо, другі — чай, суху рибу. Я помився, надів чисту білизну і взявся до роботи.
Наступні два дні були дощові, особливо другий. Лежачи на канй, я ніжився під ковдрою. Ввечері, лягаючи спати, тази вибрали жар з печей і поклали його посеред фанзи в казан з попелом. Уночі я прокинувся від сильного шуму. Надворі шаленіла буря, дощ періщив у вікна. Я геть забув, де ми; здавалося, що я сплю в лісі, біля багаття, просто неба. Крізь темряву ледь-ледь видніло світло згасаючого вугілля, я побачив його і злякався.
— Дерсу, Дерсу! — закричав.— Вставай швидше. Зараз дощ заллє вогонь.
Дерсу встав з свого ложа.
— Нічого, нічого, капітане! Тепер ми розкладаємо вогонь ближче,— сказав він і почав шукати сокиру.
— Тьху!—раптом почув-я його голос.— Як так обдури? Наша в фанзі спи.
