Пообіцяй забути - Влада Клімова
Зі своїм ймовірним роботодавцем бізнесменом Богданом Шереметом ми домовилися зустрітись біля консерваторії. Відправили одне одному фото і він миттю прислав мені коментар: «Кожного разу Ви виглядаєте все чарівніше!» Але коли я побачила на екрані айфона його лице – то всередині наче щось тріснуло. Ні, не боляче, а так немов зойкнуло й завмерло... Дійсно, танцівниця Вероніка мала рацію. Його яскраві жовто-зелені очі нагадували розкішного хижака, з дикої природи.
От, наприклад в нашому зоопарку, особливо влітку, мені страшенно шкода дивитись на вовків. Адже вони тоді линяють, а ще зиркають на безжальних людей, що кидають в них цукерками й чіпсами, очима повними сліз і мовчки просять: «Добийте й не мучте! Бо це ж не життя взагалі». Ну, не може сильна, спритна та розумна тварина існувати в подібному середовищі. Але, перепрошую, я дещо відволіклась!
Так от цей «хижак», що стояв переді мною, був справжнім. Ні, я не збиралась закохуватись у першого стрічного, який зараз буде екзаменувати мої здібності та намагатиметься зрозуміти: чи давати мені роботу? Просто вигляд у чоловіка, дійсно виявився таким, ніби він спустився на Хрещатик з того самого глянцю. Відносно віку мала танцівниця теж була права: десь років тридцять п’ять, не більше.
Вчора, готуючись до зустрічі та перебираючи все своє вбрання, я страшенно хвилювалась і намагалась знайти таке, в якому відразу сподобаюсь, як працівник звичайно! Не знаю: чи вгадала, але приперлась на співбесіду я в сірому діловому костюмі: приталений жакет та спідничка-олівець, вище колін. На ніжках, як завжди, гарненькі високі шпильки. Волосся в мене довге й доглянуте. Тому я не стала крутити бабусиних «дульок» на голові, а розпустила й трішки підкрутила, щоб виглядати ефектніше. Ось такою я вперше постала перед очима майбутнього роботодавця.
– Вітаю! Ви – Злата? А я – Богдан. Дуже радий знайомству, – вимовив стандартну фразу, призначену для першої зустрічі чоловік і в мені знову щось «зойкнуло»...
Я простягнула руку, як навчали на уроках ділового етикету: не високо й не низько, сміливо й неквапливо – якось так! А всередині вся тремтіла від хвилювання і це, з головою, видавав веселий рум’янець на моїх щоках. Та ще й мої трішки розкосі блакитні очі в таких випадках випромінювали сяйво, як дурні...
– Добрий день, Богдане! І мені приємно, – встигла лише сказати я, коли чоловік з глянцю нахилився й доторкнувся пухнастими теплими губами до моєї руки.
– Але не так, як мені! – підкреслив співрозмовник своє захоплення й зараз все, що відбувалось було мало схоже на початок співбесіди по роботі. – Зайдімо до кафе? – запропонував він.
Ми пішли в бік Пасажу і я тихенько продовжувала вивчати ідеальний вигляд свого майбутнього роботодавця. Темний діловий костюм, без єдиної зморщечки, гарно сидів на бездоганній фігурі. Висока зачіска доглянутого волосся сьогодні явно була укладена стилістом. Дороге взуття та годинник, а ще приємний здоровий колір обличчя та модна борідка, навіть нігті з чоловічим манікюром – просто кричали про те, що цей індивідуум звалився на Хрещатик саме з обкладинки модного журналу. Тут зі спостережливою Веронікою не посперечаєшся!
Він повів мене до однієї з кращих кафешок Пасажу, бо скоріше за все, вже бував тут. Ми вмостились за маленьким столиком вдалині та замовили каву. Я не пам’ятала: чи була тут, але місце виявилось доволі приємним. По залу лилась тиха музика та й відвідувачів, серед білого дня, було зовсім небагато. Тому для ділової розмови заклад підходив якнайкраще. А в моїй дурній голові раптом пролетіла думка, що для «неділової» зустрічі – теж підійшов би... «Та що ж це зі мною діється? Гостей столиці кожного дня на Хрещатику – хоч греблю гати. І таких, мабуть, ходить багато!» вмовляла я себе, а вреднюча Златка всередині заперечувала мені: «Навіщо кривити душею? Сама бачиш: такий на світі лише один!»
Не дивно, що цей Богдан робив зараз те ж саме. Він тихенько вивчав мене, наче рентген, і від цього я весь час відчувала в собі мандраж.
– Розкажіть про себе, Злато, те, чого я не знаю. Все про Вашу красу, характер та виховання я вже зрозумів. Мене цікавить щось більш суттєве й приховане, – попросив він, здається, характеристику мого особистого життя, якого в мене не було.
– Не знаю, що Ви маєте на увазі. Але про міжнародний факультет універу Вероніка Вам уже розказала. Досвіду в мене – нуль. Батьки працюють в Катарі. Тато нафтовик, мама вчителька англійської й саме тому в мене з дитинства дві розмовні мови. Заміжня не була й не збираюсь. Оце, мабуть, про мене і все.
– Прекрасно! Ви кількома реченнями точно охарактеризували ціле життя та навіть свої плани на майбутнє. Для роботи, яку я збираюсь Вам запропонувати – це просто неоціненне надбання. Бо опис наших товарів, то робота дистриб’юторів. А Ваша діяльність буде полягати в тому, щоб допомагати мені не з’їхати з глузду серед дзвінків та презентацій. Ну, ще на Вас ляже координація роботи київського офісу в мою відсутність. Це дуже важливо, бо мій робочий графік триває серед двох півкуль. І часто звичайної доби зовсім не вистачає. Поки я справляюсь, ось тільки якби Ви згодились мені допомагати – я був би дуже радий, – знову щиро посміхнувся чоловік.
– Вибачте, Богдане, Але Ви зовсім нічого не сказали про напрямок Вашої діяльності, – тепер вирішила проекзаменувати його я.
– Невже? Щиро перепрошую! Просто мені здавалось, що та дівчина з клубу вже все про нашу продукцію розповіла. Я їй презентував традиційний стартовий набір товарів і вона була, по-моєму, в захваті.
– Ні. Вероніка – дівчина щира, але в неї мозок трішки розмитий на все відразу й вона мені телефонує не так часто, як могло здатися, – посміхнулась я та була щаслива, що разом з відсутньою тут Нікусею, ми поставили цього закордонного магната у становище, де треба було розкритись детальніше.
– Добре, тоді скажу так, як говорять наші профі зі сцени на презентаціях. Я представляю міжнародну компанію Inwеy – номер один серед компаній з прямими продажами в світі. Народилась вона в США. Її найпопулярнішими брендами є вітамінні, мінеральні та дієтичні добавки. Є також система очищення води та побутова хімія. Але гордість компанії – то лінія косметики та догляду для жінок. Ми вже маємо офіси в Дніпрі, Одесі та Львові. До речі, Львів – це мій рідний дім. Там я народився та ходив до школи. Але вже майже п’ятнадцять років живу у Нью-Йорку. Туди я забрав і батьків. Та за Львовом вони страшенно сумують. Бачите, Злато, я не зумів так лаконічно, як Ви схарактеризувати мій світ.
Я уважно вислухала «презентацію» й зрозуміла, що Він мені підходить. О, Господи! Я хотіла сказати, що мені підходить робота в його компанії. Тільки й усього, адже він мабуть, одружений і щасливий. Але цю інформацію чоловік з глянцевого журналу чомусь у своїй доповіді пропустив та й не повинен він був звітувати про особисте життя перед дівчиськом, яке прийматиме дзвінки в одному з його офісів. А так хотілося б дізнатись!.. Можливо, потім щось скаже, хоча навіщо? А Шеремет продовжив:
– У нас раніше вже був офіс в Києві. Але тоді в мого попередника не склалося й він швиденько закрив бізнес, а сам пізніше знайшовся аж в Ізраїлі. Ще у столичного філіалу виявилося багато боргів. Без хвастощів, але я так не працюю й ніколи не буду. Це моя життєва позиція, по-перше. А по-друге, при фінансовому становищі компанії – то якось навіть образливо. І що в підсумку скажете, міс Злато? Можна нас з Вами привітати з майбутньою співпрацею? – знову красиво посміхнувся в ідеально рівні білосніжні зуби він.
– Спробуймо, Богдане. Чи краще звертатись до Вас «містере Шеремет»? – показала я свої мілкі рівненькі зубки.
– Ні в якому разі! Містер я там, за океаном. А тут серед своїх, я завжди намагаюсь бути таким, як той хлопець, що закінчив у Львові середню школу.
– Добре, я це запам’ятаю,– розчулено посміхнулась я, бо його відповідь мені страшенно сподобалась. – А куди й коли мені виходити на роботу? – рвалася в бій претендентка.
– Та хоч зараз. Ми орендували частину тридцятого поверху в Гулівері. Дуже зручне місце. Раніше я про таке навіть мріяти не міг, але тепер просто в захваті від київських бізнес-центрів. Поїдемо? Побачите своє робоче місце. А завтра зранку почнете обживатись, – м’яко запропонував мені цей (не) містер Шеремет подорож у його світ і я погодилась.
