О, мій Бос - Ірен Васильєва

- Не хвилюйся. Я їх зараз відволік і веду куди не будь. А ти зможеш перепочити. Добре?

Я закивала погоджуючись.

- Велике вам спасибі.

Той лише усміхнувся.

- Це тобі дякую, що зробила щасливим мого сина. Що подарувала мені онука? Дякую тобі люба.

Він акуратно обійшов Елізабет однією рукою підштовхуючи її сховатись за ним.

- Мої вітання. Шон, Дарсі радий вас бачити.

Ті кинулися один до одного з обіймами та привітаннями. Складалося відчуття, що вони не бачилися рік, а то й більше. А не лише кілька тижнів тому.

- Покажіть мені мого онука. Де наш малюк.

Майкл гордо вручив батькові сина на руки. Той дбайливо взяв малюка. Притискаючи його до грудей.

- Ну, привіт Алекс. Ласкаво просимо до родини.

Елізабет бачила, який щасливий її чоловік. Він був вдячний батькові за розуміння та підтримку. І я чомусь була впевнена на всі сто відсотків. Що він так само допомагатиме і нашому синові. Кидатиме всі свої справи і бігтиме йому на допомогу. Такі думки гріли душу. Я така щаслива.

- Так - заговорив пошепки, щоб не розбудити задріманого Алекса - Запрошую вас пообідати зі мною. - Він дивився на моїх батьків - Давайте залишимо молодше трохи відпочити. А мені компанія не завадить.

Шон і Дарсі швидко закивали на знак згоди. Вони були чудово обізнані про ситуацію з розлученням. І до свого від'їзду в попередній їхній приїзд, всіляко відволікали Реймса старшого від сумних думок. І зважаючи на все збиралися і зараз його підтримати. Тож спроби відмовитися від цього заходу не виявили.

Батько Майкла, виходячи з кімнати слідом за її рідними, підморгнув дівчині. Зважаючи на все, він спеціально нагадав, що потребує компанії та підтримки, щоб переключити увагу на себе. І дати мені довгоочікуваний перепочинок. І я була йому за це вдячна.

Проводячи його поглядом, прошепотіла ледве чутно.

- Дякую.

Той кивнув головою.

- Завжди будь ласка.

Настала довгоочікувана тиша. Майкл, уклавши дитину в ліжечко, обійняв дружину обдаровуючи її легким поцілунком. Елізабет мило піднявши брівки відсторонилася від нього. Майкл насупився.

- Що ти так на мене дивишся? Ти покараний.

Він усміхнувся.

- Люба, за що?

– Сам знаєш за що. Нема чого було піддакувати моїй мамі. Ти маєш підтримувати дружину. А не свекруха.

- Але їй подобається, коли з нею погоджуються. Ось вирішив її порадувати.

- Мені знаєш теж подобається колись зі мною погоджуються. І взагалі це я народжувала зовсім недавно. Мене треба на руках носити і порошинки здувати. А ти - вона тицьнула пальчиком йому в груди - випробовуешь моє терпіння.

Той швидко підхопивши кохану на руки поніс її до ліжка.

- Зрозумів, зараз розпочну виправлятись.

Вона від несподіванки мало не заверещала. Вчасно схаменувшись. Що спить дитина.

- Майкле, що ти робиш?

- Як що? Хочу зручніше укласти свою дружину та зацілувати її.

Елізабет грайливо усміхнулася.

- Давно пора. Бо доводиться все тобі нагадувати.

Поклавши дружину, Майкл загарчавши припав до її губ.

- Ось коли тобі буде вже можна все, я покажу тобі, наскільки сильно я тебе люблю. Вона тяжко зітхнула.

- Чекати ще цілих два місяці.

Майкл, вмостившись поруч, притиснув її до грудей.

- Люба, я на тебе все життя чекав. Два місяці вже якось переживу. До того ж є купа інших способів отримання задоволення. Обіцяю - він лукаво усміхнувся, в його очах з'явився грайливий вогник - Я зроблю все можливе, щоб очікування не здалося нудним.

- Люблю тебе.

- І я тебе шалено кохаю. Обережно та ніжно припав с поцілунками до коханої.

Елізабет примостившись зручніше, уткнувшись йому в груди, провалилася в сон. Слабкість та втома взяли своє.

Розплющивши очі дівчині здалося, що вона по трохи сходить з розуму. Так, звичайно, цього варто було очікувати. Ці тонни плюшевого хутра все ж таки її довели. І вона збожеволіла. Інакше як можна пояснити те, що величезний плюшевий заєць, притискаючи до своїх плюшевих грудей букет троянд, махає їй з-за вхідних дверей.

Елізабет перевела погляд у стелю намагаючись перевести погляд і знову подивилася у бік химерного звіра.

Майкл мирно спав, притискаючи її до своїх грудей.

- Вітання. Заговорив звірятко до болю знайомим голосом. І тут з’явилася спочатку одна голова в отворі, потім друга. Хлоя з Томом власними персонами.

Томас помітивши мій спантеличений погляд, переведений на зайця, а потім обернувся на ще купу таких же іграшок, швидко все зрозумів. Схопив куплену ним іграшку кинувся назад до дверей.

- Я зараз.