О, мій Бос - Ірен Васильєва

На разі жінку цікавили лише гроші і нічого більшого. І вона не бачила в цьому нічого поганого.

Навіщо їй такий чоловік та син, якщо вони її не цінують? Правильно. Не потрібні. А ось гроші їй не завадять. Змінювати своє розкішне життя жінка не збиралась.

А це означало, що потрібно щось вигадати і дуже швидко.

- Журналісти кажете містер адвокат. Ну що ж, значить зробимо так, щоб ці п'явки працювали на мене, а не проти.

 Джоанна, схопивши телефон, стала переглядати телефонну книгу, у пошуках потрібного контакту. Знайшовши те, що саме їй потрібно, довго не роздумуючи набрала.

- Привіт Міссі. – Джоанна схлипнула.

- Подруга це ти? Мабуть трапилося щось страшне, я ніколи не чула, щоб ти плакала.

Джоанна злорадно посміхаючись знлву театрально схлипнула.

- Ох мила. Ти не повіриш, що трапилося. Я прямо не знаю що мені робити. І як і далі бути.

- Люба, та ти мене прямо лякаєш. Розповідай, що сталося.

- Мила, це не телефонна розмова. Ти не могла б до мене приїхати?

- Так Так. Звісно.

- Я у заміському будинку. Тільки нікому ні слова. Не хочу, щоб хтось знав, наскільки я розбита. Як сильно мене зрадили і залишили напризволяще рідні мені люди. - Джоанна ще голосніше почала схлипувати. – Просто я ж добра. Ти ж знаєш. Можу переступити через себе, пробачити зраду чоловіка та сина. А якщо журналісти про це дізнаються… Ох не мені тобі казати, що вони можуть роздмухати.

Знову важке зітхання.

- Ну звичайно. Як я можу таке розповідати комусь.

- Просто приїжджай. Посидимо, поговоримо. Ось побачу тебе і трохи заспокоюся. Бо душа не на місці. Погано мені подруга.

- Так- так. Звісно. Мила я скоро буду.

- От і славно. Чекаю на тебе рідна. Чекаю.

Джоанна, відклавши телефон убік, наповнила собі келих, задоволена собою посміхнулася.

- Подивимося, за скільки хвилин потрібна мені історія з'явиться у пресі. Скандалу точно бути. Лише на моїх умовах.

І подруга не змусила на себе довго чекати. Ще до її приїзду в заміський котедж, інтернет заголовки різноманітних статей рясніли новинами «Джоанна Реймс страждає через зраду улюбленого сина та чоловіка», «Сім'я Реймс на межі розпаду», «Нова невістка занапастила щасливу родину Реймс»… І все в такому ж дусі .

Джоанна хмикнула, гортаючи стрічку новин.

– Не розчарувала подруга. Усього якихось півгодини. А вже стільки журналюг грають за моїми правилами. Тепер побачимо, кому варто бояться скандалу містер адвокат. Бач, ти надумав, поради він мені давати буде. Та я сама порад можу надавати. І не відступлю, доки не отримаю своє.

В очікуванні подруги, Джоанна нанесла собі пару синців під очима, не забувши закапати краплі, щоб очі сльозилися. З допомогою пудри додала блідості. Трохи зіпсувала собі зачіску і одяг одягла трохи пом'яту. Вийшов такий собі образ страждальниці. Зраждену всією родиною, та покинуту.

Пристально оглянувши себе у дзеркалі. Залишившись задоволенною задуманим, попрямувала зустрічати так звану подругу. І знала, що вся ця вистава не дарма. Подруга точно не пропустить моменту і в тиху зробить кілька знімків подруги, що «так страждає».

 А що, треба ж якимись фото підкреслювати заголовки статтею. І подивимося, так проти цього зробить її «коханий чоловік».

Він просто зобов'язаний побачивши, як вона страждає, приповзе її втішити . А вона, як віддана і любляча дружина, трохи ще «постраждає» і таки вже й пробачить. А там і з невісткою розбереться. Обов’язково розбереться.

Задоволена собою і своїми планами Джоанна попрямувала зустрічати Міссі, яка вже прибула.

 - О, Боже мій! - Місі прикривши рукою рот відступила на два кроки убік. Її зіниці розширилися, немов у німому переляку. Рука, що прикривала рот, почала трохи тремтіти.

Джоанна явно викликала фурор у своєму образі. Ось тільки тепер, жінка трохи замислилася, чи не переборщила вона із маскуванням?

Якощо Міссі так відреагувала. То чи повірять інші? Особливо її чоловік. Який знав її вже не один рік.

Але тут дівчина кинулась із утішними обіймами до Джоанни. І та помітно видихнула.

Перший крок зроблено. Тепер потрібно триматися на сторожі, видавати потрібні їй дані та бути готовою до незапланованої, прихованої фотосесії.

- Дякую, що приїхала. А то я тут зума схожу від самотності.  

Жінка театрально зітхнула.

- Та що ти люба. Звичайно, я приїхала. Я ж не можу залишити тебе у такій ситуації. Адже ми з тобою вже давно дружимо. Повинні підтримувати одне одного. З

нову театральне зітхання. І чергове схлипування.

- Ти навіть не уявляєш, як мені самотньо.

Жінки не змовляючись попрямували у бік їдальні. Прислуга, що накривала стіл для гості та господині, весь час кидала підозрілі й нерозуміючі погляди на останню. Кому як не їм відомо, що відбувається в будинку, де вони працюють.