О, мій Бос - Ірен Васильєва
- Прийміть і мої вітання.
Майкл обійнятий Хлою.
- Дякую друзі. Дякую що були поряд. Особливо ти Хлоя. Ти так допомогла Елізабет. Тож тепер ви повноправні члени нашої родини.
Дівчина знову зніяковіла.
- Дякую.
- А чи можна побачити молоду матусю?
- Звісно. Її вже перевели до окремої палати. Так що ходімо проведу. Вона буде дуже рада вас бачити.
Елізабет лежала на ліжку, притискаючи до себе маленького сина. Той мирно спав у теплих обіймах матусі. Майкл акуратно взяв сина на руки та підійшов до друзів.
Хлоя з Томом зворушливо дивилися на мирно сплячого малюка.
- А можна я його на руки візьму. - Том дивився на Елізабет чекаючи її відповіді
- Звичайно, бери. – Та посміхнулася.
Майкл акуратно передав малюка другові. Том глянув на Хлою. Малюк закрутився в руках. Той, не розгубившись, акуратно його похитав. Елізабет із Майклом переглянулися. Та кивнула у бік тих, хто увійшов, пошепки запитала
- Помирились?
Майкл кивнув, притискаючи кохану до себе.
- Дякую тобі кохана за сина. Я так тебе люблю.
Він ніжно поцілував втомлену дружину.
- Лягай поспи. А я нагляду за нашим сином.
Елізабет чмокнувши чоловіка в губи, почала влаштовуватися до сну.
***
Залишивши лікарню, Том з Хлоєю попрямували в бік паркінгу.
- Сідай я тебе підвезу.
Та, кивнувши на знак згоди, попрямувала до його машини. Тим більше, що її машина залишилася на парковці біля торговельного центру. А ловити таксі у такий пізній час щось зовсім не хотілося.
На початку шляху вони їхали мовчки. Ніхто з них не знав, як почати розмову, але поговорити все ж варто. Тиша потроху починала тиснути. Хлоя не витримала першої.
- Том. Нам потрібно поговорити.
Той погодився.
- Я маю тобі все пояснити. Пояснитися про те парі.
Чоловік міцніше вчепився у кермо. Костяшки його пальців побіліли. Він помітно напружився. Але все ж таки кивнув. Даючи зрозуміти, що цього разу ладен її вислухати.
Хлоя смикала ручку сумки, не знаючи, куди подіти свої руки. Тяжко зітхнувши, все ж таки зібралася з силами.
- Ти мені сподобався відразу, як тільки я влаштувалась на робота… - вона трохи помовчала – потім, коли минув якийсь час, я пропрацювала кілька днім, мені дуже, дуже хотілося тебе придушити. Або стукнути чимось…
– Що?
Том з'їхавши з дороги, різко натиснув на гальмо. Позаду почулися сигнали машин.
- Вибач звичайно, але ти відверто знущався з мене на роботі. То кава не та, по рахунки принеси ті не знаю які. А ці завдання твої, що займали у мене по півночі. Пробач, але ніяк не надавали тобі плюсів.
Том стиснув зуби.
- Допустимо, я з тобою згоден.
Хлоя посміхнулася.
- Коли в п'яному чаді, в барі ми придумали те парі ... я не думала, що закохаюся в тебе. Просто… просто хотіла помститися за недосипання вночі та купу витрачених нервів.
Том слухав, не перебиваючи. Хоча було помітно, що дається це йому не легко.
- З кожним днем разом з тобою я все більше до тебе прив'язувалася. Спочатку мене це лякала. Я не знала, що мені з цим робити. А потім. - Вона замовкла.
– Що було потім? - Чоловік підштовхнув її продовжувати розповідь.
- Потім я зрозуміла, що безповоротно в тебе закохалася.
Повисла напружена тиша.
- Тоді чому ти не прийшла до мене і не розповіла? Чому не розповіла про те бісове парі?
- Ти першим знайшов той злощасний листок. - Вона не весело йому посміхнулася. - Я намагалася тобі все пояснити, але ти вже не хотів нічого чути.
Том потер рукою потилицю важко зітхнув. Хлоя зі страхом чекала, що він їй скаже. Але він мовчав. І це його мовчання змушувало нервувати ще більше.
Так не промовивши ні слова, нахилився і потягся до ручки її дверей. Як їй здалося. Хлоя подумала, що він хоче, щоб вона пішла.
Він їй не вірить. Не вірить, що вона його кохає. Серце нило в її грудях. Але вона зробить так, як він того хоче. Адже тільки вона винна, що брехала йому.
Вона вже хотіла сама вибігти з машини як помітила, що відчиняти він поліз не двері, а бардачок.
Том витяг звідти якусь коробочку. І передав її приголомшеній Хлої.
- Що це?
Її голос чомусь тремтів.
- Відкрий.
Вона дивилася на нього великими очима.
- Відкривай. Не бійся. - Чоловік мило їй усміхнувся.
