Снігуронька на замовлення - Альма Лібрем

Анечка навіть не пробувала сперечатись. Вона зірвалась з місця і кинулась слідом за сестрою, не лишаючи мені іншого вибору, окрім як вдягтись і послідувати за ними. Не дозволяти ж Ані та Яні, врешті решт, розповісти матері чудову казку про злу чаклунку, а то точно я буду винна. І не впевнена, що Данило віднесеться до цього спокійно.

Я навіть не стала собі нагадувати, що мені, власне кажучи, все одно, що там про мене думає Котовський. Не все одно, вже й не смішно себе обманювати. І… Що поганого в тому, що чоловік, який залицяється до мене, мені подобається?

Не так. Чоловік, який представив мене нареченою перед своєю ріднею. Так що в чому проблема?

Головне не потрапити в чужі тенета, так добре розставлені, а потім не вилетіти геть з цього будинку, життя Данила та роботи одночасно. Тому що буде занадто боляче, і рани доведеться зализувати набагато довше.

Але часу думати про це не було зовсім. Я швидко завернулась в халат, сунула ноги в капці – плювати, що Дана і Вітася будуть на підборах, не бігати ж мені в теплому халаті та на шпильках по будинку?! – та кинулась за дівчатками.

Орієнтуватись довелось навіть не на голос Данила, а на тупіт дитячих ніг. Аня і Яна, правда, втекли недалеко, і я нагнала їх вже на сходах, от тільки зловити не змогла – принаймні, до того, як вони вилетіли в коридор і кинулись до матері та Вітасі.

Жінки виглядали дуже задоволеними собою, наче якимось таємничим чином змогли досягнути такого успіху там, де на нього і розраховувати було не варто. Напевне, вони вважали, що ідея приворожити Котовського шляхом бігів по магазинам дуже вдала. Сам Данило був куди більш похмурим, ніж зазвичай, стояв, схрестивши руки на грудях, і майже не звертав уваги на те, що Вітася вперто намагалась теребити рукав його сорочки.

- Ми могли б мене хоч попередити, - повідомив він. – Я нікуди їхати не планував. Тим паче, лишати дітей на Олю!

- Вася зайнятий, я ж тобі сказала, - знизала плечима Богдана, здається, кажучи це вже не вперше. – Довелось дуже рано поїхати на роботу. Він не може її втратити. І вилетіти з робочого процесу на два тижні також! Він ж не спить зі своїм шефом?

- Тобто, - вигнув брови Данило, - ти хочеш сказати, що з шефом сплю я?

- Ні, звісно, - Богдана почервоніла, хоч я і вважала, що присоромити цю жінку неможливо. Може, вона від злості? – Це я про твою наречену! А ти ж сам собі хазяїн.

- Зось непомітно, - посміхнувся Котовський. – Самі собі господарі не возять жінок по магазинам, коли їм раптом того захотілось.

- А мама знову їде на ту дурну зустріч з подругами! Навіть татову машину взяла та поїхала! Я просила її взяти Анечку та Яночку з собою, але ж ти знаєш мамину впертість. А я обіцяла Вітасі, що ми пройдемось по магазинам. Впевнена, що в нас куди дешевше, та й вибір краще, ніж в неї, все ж таки обласний центр! – впиралась Дана.

- Віта, а ти хіба не в Києві живеш? – незадоволено поцікавився Котовський. – Ви що, знущаєтесь з мене? В нас в місті вибір краще, ніж в столиці? Ні, дівчата, це навіть не смішно.

- Але Даню…

- Ну не тягати ж нам, - вклинилась в розмову Вітася, - ці пакети в руках!

- А ви вирішили скупити півмагазину?

- Та навіть якщо одні туфлі! – запротестувала Богдана. – В нашу глушину поки доїдеш, то вже ні про які покупки думати не хочеться! Чи ти думаєш, що твоя Оля не справиться з дітьми? Ну то ж не звірі!

Мене жоден з учасників діалогу не помітив. Данило-то ясно, він стояв до мене спиною, а ось Віталіна та Богдана так захопились тим, що вговорювали його здатись, що навіть очей від Котовського не відривали.

Власне, я сама заслухалась настільки, що не помітила, коли хитра Анечка вчепилась в обидві мої руки, а Яна, скориставшись тим, що я відволіклась і була неуважна, вивільнила руку і кудись побігла. Я тільки й почула, що тупіт дитячих ніг, але кинутись за дівчинкою не встигла, лише увагу до себе привернула.

- О, Ольго, і ти тут, - зло посміхнулась Дана.

Вітася просто мовчки свердлила мене поглядом і, здається, подумки проклинала за те, що я вчора зайшла в кімнату раніше за Данила. Не сумніваюсь, сьогодні вони з Богданою придумали новий підступний план, і якщо він буде успішним, но я вилечу з дому вже до вечора.

- Так, - кивнула я, спокійно підійшовши до Данила і так і не відпускаючи Анечку. – Я так і не зрозуміла, що тут сталось і куди це ви збираєтесь забрати мого Даню.

Вітася осміхнулась.

- Все дуже просто, - повідомила вона. – Ти ж дітей любиш? От ми з Даною і подумали, що ти можеш з ними посидіти. А ми поїдемо по магазинам. Але треба автівка, і Даня згодився нас підвезти.

- Ага. В цьому є одна маленька неточність, - скривився Котовський. – Щось не пам'ятаю, щоб я на щось погоджувався.

- Але хіба, - заморгала Вітася, ласкаво посміхаючись, - ти не готовий допомогти двом нещасним жінкам, що не хочуть трястись в маршрутці?

Данило стиснув від злості зуби. Було видно, як він напружився, та й руки мимовільно стиснулись в кулаки. Котовський явно ледь стримувався, щоб не розвернутись та піти, лишивши сестру та подругу наодинці з їх ілюзіями щодо маршруток та нещасних жінок.