Зцілений тобою - Тетяна Котило

–  Ти бачила усі мої сльози, усі його знущання наді мною і продовжувала мовчати. 

– Щоб то змінило? Він, як міг, так і виховував тебе. Годував, привчав до роботи. Не треба гнівити Бога, голодна, боса, не була.

– Зупинись! – Мар’яна не витерпіла маминого зухвальства. Жінка знову все заперечувала, тим самим виправдовуючи злодіяння чоловіка. На той момент Василь вийшов з хати, аби викурити цигарку. – Ти обрала його, а не мене. Я ніколи тобі цього не пробачу.

– Їдь, Мар’яно, немає тобі чого тут робити. – жінка підвелась, спираючись об стіл. Таке життя призвело до захворювання про яке вона нікому не розповідала, навіть чоловікові. – Чого ти добиваєшся? Так, я завинила перед тобою, то, що тепер? Доживаю, як умію. А, ти їдь і не повертайся більше. У нас тільки все наладилось.    

Мар’яна глянула востаннє на матір, після чого покинула будинок. Василь сидів на ґанку, висмаливши пів пачки цигарок. 

– Хоч би сигарет привезла. А, то виходить дарма годував тебе увесь той час.

Мар’яна посміхнулась чоловікові, не відчуваючи нічого окрім жалю. Спитий, похмурий, не досягнувши жодних висот, проживав своє недолуге життя. Не було образи. Лиш зневага. Презирство, що не зміниться ніколи.

– Тримай. Тут не тільки цигарки. – кинула пакет з продуктами, що привезла з собою. Увесь вміст розлетівся по двору, втім чоловіка це не зупинило, він підвівся з лавки й почав збирати до пакета різноманітні делікатеси. Наостанок дівчина вийняла з гаманця стодоларові купюри, кинувши слідом. – Тепер я тобі нічого не винна.

Мар’яна пішла, зачинивши усі замки. В цих стінах ніколи не було відчуття дому та безпеки, тож і плакати не було за чим, навіть за матір’ю, що вкотре зрадила. Знала і мовчала, мовчки спостерігала, як чужий чоловік знущається з доньки та нічого не робила. 

Вона повернулась додому втомлена, проте з відчуттям легкості. Тепер бодай знає правду про своє народження. Сумніви щодо справжнього батька все ще залишались, бо як таке взагалі можливо. Пан Боярський – її батько.

Усім спокійних свят!