Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Нік

Цей Олівер виявився саме таким, як я й думав. Хлопець мене не розчарував.
У його погляді я читав: « Вона - найдорожче, що є в моєму житті. Образити її я не дам!», а він у моєму: «Не скривджу. Вір мені." І хоча наш німий діалог тривав зовсім не довго, але без слів було багато сказано.
Я відчував, що вона означає для нього і відразу ж заспокоївся, хоча до цього черв'ячок сумніву гриз мене.
У ній був увесь його світ. Я зрозумів це відразу, як він подивився на неї. Я читав його досьє і знав, що він залишився без сім'ї. Напевно, ця дівчина і стала для нього сім'єю.

Він був важливий для неї, а отже, тепер важливий і для мене. Я не сердився, адже на його місці так само не зміг би їй відмовити.

З моралями ми походу перегнули і я пішов слідом за Інгою, щоб заспокоїти. І яким для мене було шоком, побачити, як якісь мразі затягують її в машину.
Добігти до них я не встиг, автомобіль ударив по газах. Зло вилаявшись, я побіг назад у клуб, адже ключі від тачки залишив на столі.

- Її знову викрали! - з ноги відчинив двері і ввалився у віпку.

- Я припускав, що так буде, - сказав Олівер, дістаючи ноут із сумки,- І я знаю хто!

-Левчишин! - приклав я кулаком об двері.

-Ти, я дивлюся, часу даремно не втрачав! Не хвилюйся, скоро ми її знайдемо. Такого результату подій варто було очікувати.
Я пройшов і сів за стіл. Олівер щось швидко друкував у комп'ютері, а я намагався стримувати лють.

- Ви що, зовсім збожеволіли? Чому ви тут сидите? - Аліса з криками підірвалася з дивана,- Її вдруге вже викрадають, мало не вбили, а ви сидите тут так спокійно?
Олівер не звертав на неї уваги, він був зосереджений на процесі.

- Алісо, заспокойся! Ми знаємо у кого вона. Скоро повернемо її. А тобі краще піти зайнятися роботою. - я спробував її заспокоїти, але вона кинулася до дверей.

- Ви,блін,у своєму розумі? Яка робота, коли таке відбувається? Я дзвоню в поліцію.

Кір підвівся і підійшов до неї. М'яко взяв за плечі і зазирнув у вічі:

- Лисеня, сьогодні Інга повернеться до нас! Заспокойся будь-ласка!

- Обіцяєш? - вона з надією подивилася на Кіра.

- Обіцяю!
Дівчина кивнула і покинула кімнату. Так просто. Вона вірила йому, а це багато значить.

- А тепер, - друг повернувся до нас, - може ви поясните мені, що відбувається?

- Давай спочатку ти, - кивнув я закордонному другові.

- Окей, - він не відводив очей від монітора, але почав розповідати, - як я й казав, те, що ти не вбивця, я зрозумів одразу. Знайти на тебе щось таке, за що ти  вбив би батька Інги, він просто не міг. Якщо я нічого не знайшов, то ніхто інший точно цього не зміг би.

- Ти зрозумів, але не спробував її переконати. А відправив ризикувати життям! А якби я виявився не таким добрим хлопцем? - я сердився на нього за це.

- Нік, ти добрий хлопець. Повір, я це зрозумів одразу, прочитавши твоє досьє. Та й тим більше вона не залишалася одна. Алекс завжди був поруч і готовий будь-якої миті втрутитися. - знизав він плечима.

-А коли її викрали? - запитав Кір.

– Він був там. Їхав слідом за машиною. Біля клубу перехопити не встиг. І у гаражах трохи відстав. Машину довелося поставити далі, щоби не спалиться. І проґав у який саме гараж вони увійшли. Поки знайшов, Інга вже встигла звільнитися та пішла шукати вихід.

- Значить ті двоє його робота? - хмикнув я, а він згідно кивнув,-Ми могли вже давно все дізнатися, якби поговорили з ними.

- Це було ризиковано, адже вони до тебе жодного відношення не мали, а тоді ти ще не знав, хто така Інга насправді. Все могло стати ще гіршим. Щоб вона прийняла тебе, їй потрібно було своїми мізками дійти до факту, що ти не вбивця, та й у будь-якому випадку, вони точно були покійники! Ніхто не має права її ображати! - він глянув мені в очі і я чув у його голосі сильну злість. А цей хлопець не такий і простий, як здається на перший погляд. - Сподіваюся вона про це не дізнається?

- Не дізнається. Стратег, блін, - я похитав головою, - а де ж був твій хлопець, коли в неї стріляли?

- Та він сам був у шоці від цього. Сховався за гаражами далі від вас, почувши постріл кинувся у ваш бік, але ти вже прикрив її собою. Він бачив що ти живий і побіг за стрільцем, але втратив час і цьому виродку вдалося втекти. Алекс супроводжував вас до клініки і був там увесь час. Нік, якби Інга не справлялася, він допоміг би тобі, не сумнівайся.

-Дякую. Гаразд, із цим вирішили. Ти продовжуй.

- Коротше, ми вже зрозуміли, ти батька Інги не вбивав, але хтось це зробив! Я вирішив копнути глибше саме на Авдєєва. У вашому бізнесі у нього проблем не було. Клієнти всі задоволені, затримок та осічок ніколи не було. Люди його поважали (Алекс поспілкувався з багатьма), тут він точно нікому не заважав.

Але ж у нього був і легальний бізнес. На перший погляд, все було чисто. Але це тільки на перший. Сергій практично не займався справами, все зваливши на свого компаньйона. Копаючись у біографії Левчишина, я нарив дуже багато цікавого.
Іван Степанович по вуха у боргах і вже давно тягнув гроші з фірми, маскуючи завищеними цінами на матеріали та оплату праці робітникам, яких не існувало. Я відразу подумав на нього і мої здогади підтвердилися, коли Алекс назвав мені номер машини. Цей ідіот навіть тачку не змінив, так і  приїхав на своїй. Отже, сумнівів у тому, що це він немає.
Він гравець і зовсім недавно програв дуже по крупному.У нього не так багато часу, щоб повернути борг. Тому й почав діяти.

Олівер замовк, а я згідно кивнув.

- Почекай, ти теж це знав? - звернувся до мене Кір.

– Здогадувався. Мені цей слимак не сподобався давно. Якось, виходячи з кабінету Авдєєва, я натрапив на нього. Він дуже швидко відскочив від дверей, зробивши вигляд ніби тільки прийшов, але було схоже, що він підслуховував. А так, як ми з Серьогою в кабінеті не вірші читали, як ви розумієте, я сказав про це Авдєєву, порадивши придивитися до нього. Кір, - повернув голову до друга, - мене напружувало те, що як ти не намагався, не міг знайти причину чому він був уночі в тому районі.