Вибухова парочка - Аріна Вільде

- Василю Леонідовичу, все готово?  - питаю діловим голосом у нашого сантехніка.  Він уже чекає мене біля дверей в бухгалтерію з розвідним ключем і валізкою з інструментами

- Так, Любов Дмитрівна, - киває спантеличено, не розуміючи мого дивного наказу.    Переводжу погляд на переляканих прибиральниць з відрами і декількох вантажників і штовхаю двері.

- Тоді за справу.  Так, дівчатка, до нас нагрянула перевірка і потрібно зробити так, щоб вони нічого не знайшли.  Під нічого я маю на увазі - ні-чо-го.  Василь Леонідович зіпсує труби в радіаторах, хлопці винесуть всю техніку та коробки з важливими документами.  В замін зараз зі складу принесуть старі процесори.  Потрібно створити максимально наближену обстановку до раптового стихійного лиха.  Лідія Аркадіївна, - звертаюся до прибиральниці, - вам з дівчатками потрібно принести якомога більше води і залити тут все.  У нас є всього десять хвилин на операцію, приступаємо, - ляскаю в долоні і все навколо перетворюється в хаос.                             

Евакуювати бухгалтерію в терміновому порядку нам доводилося лише один раз за весь цей час, але навіть без тренувань виходить відмінно.  З відділу збуту приносять кілька коробок, куди зі стелажів в момент згрібається документація.  Ми діємо як налагоджений механізм.  Вантажники ставлять коробки на візок, везучи в сусіднє приміщення.  З однієї з батарей вже валить вода, розбризкуючись на всі боки.  Айтішники підключають до моніторів старі процесники, прибиральниці виливають з відер воду прямо на підлогу.

«Вийшли», - приходить коротке повідомлення.

- Закінчуємо!  Вони йдуть.  Дівчата по місцях, всі решта швидко валіть.  Василю Леонідовичу, зробіть робочий вид!  - роздаю накази.

«Хвилинна готовність».

- А тепер побільше експресії.  Від цього залежить ваша зарплата!

Пояснювати більше нічого не треба.  Першою пожвавлюється Надійка, яка, до речі, непогано так схудла за ці кілька місяців після корпоративу.                                       

- Документи, потрібно рятувати документи!  Ой, мамочки!  - дівчата притискають до себе папки з якимись копіями договорів, немов це найцінніше в їх житті.  В кабінеті розносяться гучні крики, моє взуття вже давно промокло, але тремчу я зовсім не від холодної води.  Нервове напруження дає про себе знати.  Поглядаю в бік дверей і коли вона відкривається, являючи очам і приголомшеного Кирила і збитих з пантелику податківців - входжу в свій образ стерви.

- Василь Леонідович, ви збираєтеся це виправляти або так і будете витріщатися на Яну з ключем у руках?  Давайте залишимо романтику на потім, там, мабуть, уже весь поверх під нами затопило!  Зробіть вже що-небудь!  За що ми вам гроші платимо ?!  - я відіграую так ідеально, що навіть сантехник губиться на мить, дивлячись на мене немов на божевільну. Але швидко відмирає і намагається виправити те, що сам же і накоїв.  - А ви чого рот роззявили?  Документи рятуйте!

- Люба, а що відбувається?  - хрипко запитує Кирило і я повертаюся в його бік, роблячи вигляд, що до цього не знала про його присутність.

- Ми тонемо, непомітно чи що?  - а сама тисну на екран телефону, відправлячи коротке повідомлення начальнику охорони, і вже через кілька секунд по всій будівлі пронизливо розноситься пожежна сирена.  - Та щоб тебе! Що це за день такий сьогодні?  Виходимо всі, евакуація!  Давайте!

Я підштовхую до виходу приголомшених податківців, які, здається, зовсім не бажають покидати приміщення.  Царьов йде поруч, а слідом за нами біжать перелякані дівчата, все так само дбайливо притискаючи до грудей папки з документами в руках.                      

- Що все це значить?  - обурюються перевіряючі, коли ми прямуємо в бік сходів і проштовхуємося до першого поверху в загальному потоці переляканих людей.

-  Не бачите чи що?  Спочатку нас затопило, а зараз, здається, ми горимо!  - і немов на підтвердження моїх слів з виходу на сходи з другого поверху валить дим.  Молодці хлопці, швидко спрацювали.  Залишилося тільки сподіватися, що підпалили вони відро для сміття, а не сам завод.

- Дуже дивно, що все це сталося саме зараз, - з підозрою в голосі говорить очкарик, але його вчасно відтиснює до стіни хтось із співробітників фірми і ми губимося в натовпі людей.

Кирило ж від мене не відстає ні на крок.  В кінці, коли на сходах стає занадто багато народу, що вибігає в паніці з будівлі, він хапає мене за руку і не відпускає, поки ми не вибираємося на вулицю.

- Доведеться заплатити пожежникам за помилковий виклик, але це нам обійдеться дешевше, ніж ці, - кажу пошепки, киваючи в бік розгублених перевіряючих, на що Царьов закочує очі.

- Ти божевільна, Левандовська, ти в курсі?  - усміхається він, спостерігаючи за тим, що діється навколо.  - За це можуть, до речі, посадити.