Вибухова парочка - Аріна Вільде

Коли ми дісталися до затишного ресторанчика на вулиці вже стемнїло. Ми не промовили ні слова з того часу, як я сіла до Кирила в авто. Я не стала чекати що Царьов, як справжній джентльмен, відкриє переді мною дверцята і подасть руку – вилетіла з салону, підставляючи палаюче лице  під прохолодний вітер. У другій половині дня пройшов дощ і до вечора на вулиці температура помітно впала, тому моя легка блузка і спідниця зовсім не зігрівають мене.              

Ми вибираємо столик біля вікна в самому кінці залу, людей тут небагато і мені подобається що немає ніякої суєти. Кирило пронизує мене поглядом, поки я розглядаю меню і чекає, коли я почну говорити сама.            

Ми, не змовляючись, замовляємо однакові страви – стейк лосося і салат, - що мене злегка смішить. З мого рота навіть виривається легкий смішок з приводу нашого уподобання в їжі.        

- І два келихи вина, - додає до нашого замовлення Царьов, на що я починаю протестувати.

- Не треба вина, - звертаюся до офіціанта, а потім переводжу погляд на чоловіка, - я не п'ю, а ти за кермом.

- В такому випадку: я п'ю, а ти розвезеш нас по домівках.

- Я можу довести нас до першого стовпа. Не випробовуй долю, Царьов.

- Гаразд-гаразд, - здається він і пробігає очима по винній карті. – Тоді келих червоного сухого мені, в дівчині.... ем, нічого.

Я закочую очі. Що ж, як хоче, я можу і на таксі додому дістатися. Та я і так збиралася замовляти таксі! Не просити ж в нього підвезти мене? 

- Не дивися на мене так, — хрипко вимовляє Кір.

- Як — так?

- Наче я вбив твого котика, а потім нагодував ним інших двох, зрощуючи канібалізм - хмикає він. – А тепер розповідай. Які у нас ризики, якщо все-таки нагряне перевірка?

- Це дивлячись що і яку документацію вони будуть перевіряти. ПрокопатисЯ до того, що ми продаємо на експорт продукцію через офшорку, свідомо занижуючи ціну вони не зможуть. Ціна вище собівартості і не важливо що всього на якихось кілька доларів. Та й кінцевих бенефіціарів точно не розкриють. Але ось з дечим можуть бути проблемки.

- Гаразд, давай по порядку, - Царьов враз стає серйозним і приймає напружену позу, впиваючись у мене пильним поглядом.

Я розповідаю про кілька «слабких місцях» і про те, що може вилізти навіть якщо не заглиблюватися в документацію. Ми намагалися все робити законно, але це не завжди виходило.

- ...І ще в минулому кварталі у нас закінчився термін дії генеральних довіреностей на офшорні компанії і була проблема з продовженням. Терміново потрібні були гроші, тому ми вивели їх через компанію, яка займається друкарнею. За документами замовили у них інформаційні листівки і брошури всякі.

- І в чому проблема? — жмуриться Кір, утомлено потираючи пальцями перенісся.

- Ми замовили їх на півтора мільйона.

- Це ж нерозумно.

- Я вперше за кілька років вийшла у відпустку і замість мене призначили Соколовського, - розводжу руками, розслаблено відкидаючись на спинку диванчика. Соколовський був майстер у налагодженні контактів, але у фінансах... – загалом, якщо для того, щоб знайти все інше потрібно гарненько покопатися, то це навіть студент знайде з першого погляду.

- Ну, подумаєш, замовили друк листівок. Все ж за законом. Документи є?

- Так, але ми розраховували, що будемо повільно списувати їх з балансу до кінця року, в цьому році ми не потрапляємо під планові перевірки, тому проблем не повинно виникнути. А тепер як пояснити податківцям, куди поділася друкована продукція на півтора ляма?

- Це смішно. Особливо враховуючи специфіку роботи заводу. Чому ми зараз обговорюємо якісь папірці?

- Я знаю. Можна сказати, що вони згоріли.

- Гаразд, я щось придумаю. Впевнений, що через тиждень цей очкарик зі своїм занудним дружком знову припруться. Гроші то Мамаевскі потрібно відпрацьовувати. Не подобається мені все це, нам ще два тижні треба протриматися. А ще краще якось нагнути їх фірму.      

— Теж замовимо для них перевірку? — їдко питаю я.

— Я попросив знайомих накопати щось на Мамаєва, але того що у мене є недостатньо для серйозних переговорів. Кілька днів тому нашій людині вдалося влаштуватися до них у відділ збуту, подивимося, що з цього вийде.

Нашу розмову перериває офіціант. Він ставить перед нами тарілки з апетитним стейком і якийсь час ми їмо мовчки, кожен думаючи про своє. Я потайки кошусь в бік хлопця і коли наші погляди зустрічаються, ніковію.

В якийсь момент я ловлю себе на думці, що мені хочеться потягнутися через стіл і доторкнуться до його обличчя. Щоб погладити легку щетину, провести подушечками пальців по губах і, можливо, навіть поцілувати. Ці думки лякають мене, так як я збираюся максимально віддалитися від нього. Навіть звільниться і, можливо, переїхати. Почати нове життя з малюком.

Кирило хоче щось сказати, навіть відкриває рот, але не встигає — його телефон на столі починає дзвонити і я помічаю на екрані жіноче ім'я. Ліза.

Мене проймає колюче почуття. Настрій ураз змінюється і сидіти з ним за одним столом вже не хочеться.