Опікун - Єва Олесь

Коли стемніло, увімкнула торшер, що заливає вітальню і кухню теплим жовтуватим світлом, поставила тарілку в раковину і пішла до себе. Лежала на ліжку, пропадаючи десь між світами, аби не стикатися з реальністю.

Я не кохана і заміжня.

Вийшла назад, коли на годиннику була одинадцята вечора, а Рома сидів на тому ж місці. 
Уважно подивилася на нього, оцінюючи стан. Осоловілий погляд підказував, що йому час зупинитися. 
Тож забрала його склянку і вилила залишки, ймовірно, дорогого алкоголю.

- Іди спати, Рома. Поки не звалився на підлогу. 
- Я перший раз одружився, можу відсвяткувати? - він досить п'яно подивився на мене. Навіть очі стали темнішими. 
- Ти вже відсвяткував, тобі достатньо.

Равський не став сперечатися, встав, сам дійшов до своєї кімнати, але я все одно підстрахувала ззаду.

Зі стійки забрала свідоцтво про шлюб, над яким він просидів із дня. Не знаю, про що він думав і чому здавався таким сумним, але впевнена, що причина цього - я.

У нашу першу шлюбну ніч я лежала в ліжку, не змикаючи очей. Я не сподівалася, що він прийде, а намагалася зрозуміти, що відчуваю. У мені грало збудження з душевним болем напереваги. 
Згадувала важкість його рук на зап'ястях і глузливе "Тебе збуджує байдужість?", його важкий подих і безсердечне "Я чоловік, Софіє. Мені достатньо побачити жіноче тіло, щоб вставити туди член". 
Усе ж я опустила руку до пупка, підчепила резинку піжамних штанів і спустилася нижче.

Не знаю, що більше приносило мені задоволення: чи то суміш заподіяного ним болю і моєї пристрасті, чи то розуміння, що більше не підпущу до себе чоловіків, тому що я їх не вмію вибирати.

Я пестила себе, хапалася за груди, більше не уявляючи, що це робить Він. Коли підійшла до кінця - закрила рот долонею, не дозволяючи собі зробити так, щоб Він навіть уві сні знову почув мої стогони.