Опікун - Єва Олесь

Прокидаюся в поту з важким диханням, розчаровано дивлюся в стелю. У животі відчуття тяжкості, у піжамних рожевих штанях волого. Як же мені це набридло.

Він зайняв мої сни. Його силует щоночі пробирається в моє ліжко, пестить мене, забороняє голосно стогнати. Я чую його хрипкий голос як наяву, а коли він підводить мене до оргазму - прокидаюся. Навіть уві сні не відтворити те яскраве відчуття.

Мене на фініші викидає в життя, що перетворилося на довге й болісне очікування хоч чогось, бодай короткого недбалого пояснення. 
Ми не поговорили про те, що сталося майже тиждень тому. Равський, усе ж таки, менше мене уникає, іноді перекидається зі мною парою слів. І жодним про те, навіщо він мене трахнув.

Спочатку я по дурості думала, що хоч щось зміниться. Але коли не побачила жодних зрушень, то навіть не засмутилася. Бо підозрювала, що сподіватися нема на що.

Виходячи з душу, помічаю Равського на кухні. Високий, сильний чоловік, який не полишає моїх снів. Він оселився в моїй голові. І я хочу це закінчити просто зараз, поки він не помітив мене і не кинувся до своєї кімнати. 
Іду до дивана, сідаю ззаду на спинку, щоб бачити Рому.

Спочатку роздивляюся його широкі плечі під м'ятою футболкою і збираюся з думками.

- Ми далі вдаватимемо, що нічого не сталося?

Він кидає на мене погляд через плече, відвертається до кавомашини.

- Ну звісно, давай мовчки розбіжимося по кімнатах, - розводжу руки в боки й відпускаю, сварливо шльопаючи ними по боках. 
- Якщо ти хочеш про щось поговорити, то я тебе уважно слухаю, Софіє. 
- А то ти не розумієш, про що ми повинні поговорити.

Він розвертається до мене з байдужим обличчям, тримає в руці чашку кави, другою пригладжує бороду.

- Не розумію.

Здається, він знущається.

- Тобі прямо сказати? 
- Ні, криво. Ти ж для цього почала розмову.

Свердлю очима його обличчя, сподіваючись, що це підштовхне його до серйозності.

- Про те, що між нами сталося, - озвучую, розуміючи, що він не перестане клеїти дурня, поки не отримає бажаного. 
- Секс? Чи він якось по-іншому називається? 
- Не говори про це так, ніби це щось буденне між нами. Я хочу дізнатися, чого ти хотів цим домогтися? Чому це сталося?

Він ставить чашку на стійку, впирається руками в стільницю ззаду, привертаючи мою увагу до краси його тіла в такій позі. Ковтаю слину, щоб змочити моментально пересохле горло.

- Я зробив те, чого ти хотіла. І, як бачиш, ти стоїш тут, а не намагаєшся втекти з валізою в зубах. 
- Не звинувачуй мене в тому, що ти сам затіяв. Якби ти не захотів - нічого б не було.

Він гмикає і висувається в мій бік. Підходить близько-близько, нахиляється до мого обличчя. У животі зав'язується вузол, тіло просить сісти і розвести перед ним ноги. Я немов залежна, мене пробиває приємним тремтінням.

- Я чоловік, Софіє. Мені достатньо побачити жіноче тіло, щоб вставити туди член.

Стає боляче й гидко від його слів, але я не можу піти, коли він так близько. Рома нахиляється до вуха, абсолютно мене обеззброюючи.

- А ось до тебе є питання, тому що тобі було добре. Кому ж це більше було потрібно?

У мене збивається подих, його образливі слова контрастують із моїм диким бажанням, щоб він мене просто зараз розвернув і трахнув.

- Ти вже завелася, мала? - шепоче у вухо. - Тебе збуджує байдужість?

Солодке відчуття тягнеться від живота до промежини, я знову волога. Але все ще себе поважаю. 
Відштовхую його в груди, пересилюючи тяжіння, дивлюся прямо в очі.

- Я розклала речі так, щоб їх можна було зібрати одним махом у валізу. Доторкнешся до мене - і, обіцяю, скажу батькам, що ти мене ґвалтував, коли повернуся до них. Бо залишаться синці, як минулого разу.

Мчу в свою кімнату шулікою.

Я сподівалася, що для нього це також було чимось особливим. Гадала, що він побачив в мені щось гарне, щось людське. Що захотів мене, бо це Я, а не просто жіноче тіло. 
Але Рома плюнув мені в душу. Найближчий з усіх навколо. Єдина людина серед восьми мільярдів, заради якої я готова на багато що, розтоптала моє серце. 
Скидаю у валізу складені речі, як і було сказано, одним махом. Вони лежать купою, у повному безладді відповідно до мого життя.

У мене немає часу жаліти себе, кричати і плакати, я швидко одягаюся в джинси і білий топік, розчісую вологе волосся, щоб воно мало більш-менш гарний вигляд, коли висохне в автобусі. Фарбую губи червоною помадою, щоб надати кольору бляклому обличчю і відволікти оточення від, заздалегідь знаю, вбитих очей.

Виходжу у вітальню, впевнено тримаючись за пожитки, Роми ніде немає - і слава богу. Мені менше болітиме, бо запам'ятаю його не в найкращому світлі. 
Взуваюся спішно в кросівки, забуваючи, що надворі зима.

Завада у вітальні привертає мою увагу, Рома мчить у мій бік уже вдягнений у чорний світшот, куртку і джинси, навіть взутий, ніби зібрався йти разом зі мною. Кидаю в нього карткою, з якої робила всі покупки за його гроші, вона вдаряється йому в груди і падає на підлогу. Він не звертає уваги, наступає на неї до хрускоту і хапає мою валізу, розстібає її. Одним рухом вивалює речі на підлогу.

Роблю висновок, що не особливо-то мені й потрібні його подарунки, зриваю пальто разом із петелькою, мчу до дверей. 
Рома зупиняє мене, боляче схопивши за лікоть, я силюся вирватися, але нічого не виходить. 
Б'ю його по руці, штовхаю в груди.

- Та залиш мене в спокої, курво! - кричу в боротьбі, в якій беру участь практично одна.

Він смикає мене вбік і всаджує міцного ляпаса по дупі. 
Я рефлекторно затихаю, тримаючи в собі сльози образи.

- Заспокоїлася? - розвертає мене обличчям до себе.
- Дай мені спокійно поїхати. 
- Я не дозволяю, - карбує, нахилившись до мого обличчя.