На уламках щастя - Дана Лонг

За вікном сьогодні похмура погода, цілий день іде дощ, а ще ця нав'язлива сусідка із сусідньої квартири дістає мене вже півдня. От варто тільки один раз допомогти людині, і потім вона вже не відв'яжеться. Так і в моєму випадку. Зробила добру справу, допомогла старенькій по-сусідськи, і вона тепер по п'ять разів на день до мене заходить, з різними дрібними проханнями.

Після чергового такого «виклику додому» я лягаю на диван, щоб трохи відпочити, як раптом знову дзвінок у двері. З думками про те, що пора вже закінчувати цю благодійність, йду відчиняти двері.

Роздратовано смикнувши ручку дверей на себе і відкривши рот, щоб висловити своє невдоволення, я завмираю від несподіванки. Переді мною стоїть людина, яку я вже й не сподівалася побачити.

– Андрій...

Він пильно дивиться на мене, але при цьому мовчить.

Для мене стало великою несподіванкою побачити його на порозі своєї квартири.

– Я ввійду?

– Проходь, –  трохи розгубившись, тихо відповідаю і відходжу вбік, пропускаючи Андрія всередину.

Він переступає поріг і, не знімаючи взуття, проходить далі у квартиру, уважно розглядаючи інтер'єр навколо.

– Чому ти живеш тут, чому не в чоловіка? – його запитання застає мене зненацька.

– Я втекла від нього, – мимоволі виривається в мене, про що я одразу шкодую.

– А чого так? – дивується він.

У мене немає жодного бажання обговорювати з Андрієм свої стосунки і проблеми з Ромою. Зараз це абсолютно недоречно. Мене більше хвилює інше питання.

– Навіщо ти прийшов? І, головне, як ти знайшов мене?

– Добрі знайомі допомогли в пошуках.

– Навіщо?

Він нічого не відповідає, стоїть навпроти і гіпнотизує мене поглядом.

Раптово Андрій наближається до мене і, схопивши за талію, міцно стискає у своїх обіймах.

– Віра... – видихнувши, він цілує мене в губи.

Як же мені цього не вистачало. Я скучила за ним, за його поцілунками, за нашою близькістю. Не замислюючись, відповідаю на поцілунок з усією пристрастю, на яку тільки здатна.

– Я так довго шукав тебе, – хрипко шепоче він, стискаючи моє тіло у своїх сильних руках.

– Андрію... зачекай, нам потрібно поговорити. Я повинна тобі сказати...

– Потім, усе потім... – він підхоплює мене на руки й несе в спальню.

Обережно поклавши на ліжко, він нетерпляче починає зривати з мене одяг. Я тремчу від збудження і передчуття нашої близькості. Те, про що я так довго і багато мріяла, станеться саме зараз.

Андрій дуже швидко справляється з моїм одягом, і ось я вже лежу перед ним абсолютно гола. Мені стає трохи ніяково, і я намагаюся прикритися, але сталевий голос Андрія і його пронизливий погляд зупиняють мене.

– Не роби цього! Дозволь насолодитися.

Він милується моїм тілом, а всередині в мене вирує буревій. Суміш сорому, збудження, ніжності, страху, передчуття близькості буквально розриває мене зсередини.

Андрій нахиляється до мене і цілує в шию, прокладаючи шлях короткими поцілунками до моїх грудей. Мої руки самі тягнуться до його сорочки, я різко смикаю її і відриваю кілька ґудзиків.

– Вибач, я пришию...

– Неважливо, – Андрій підводиться і в одну мить скидає з себе пальто, піджак і сорочку.

Від вигляду його оголених грудей, затримую дихання. Я забуваю, як потрібно дихати. У голові одразу спливають спогади про наші спекотні ночі в його будинку. У грудях починає пекти від нестачі кисню, але я не можу відвести від нього погляд.

Його рука ковзає на ремінь, і від того, як він різко смикає його і від звуку блискавки, що розстібається, у мене з губ зривається тихий стогін.

– Я сумував за тобою.

Андрій швидко скидає штани з білизною і притискає мене до ліжка своїм тілом.

Ми пристрасно цілуємося, його долоні блукають моїм тілом, мнучи його як пластилін. Я розкриваюся все більше, мені хочеться якомога швидше відчути його в собі. Адже я теж дуже сильно сумувала за ним.

Андрій не влаштовує тривалих прелюдій, мабуть, дається взнаки його нетерпіння, бо він дуже швидко опиняється в мені, зірвавши з моїх губ гучний стогін.

Щоночі, перед сном, я мріяла про Андрія, уявляла нашу близькість, його пестощі й губи, що блукають по моєму тілу. Щоночі я засинала волога, незадоволена і від цього зла.

Мабуть, дається взнаки тривала стриманість або теперішнє перезбудження, тому що моє тіло досить швидко охоплює солодка судома. Андрію вистачає ще кілька поштовхів, щоб приєднатися до мене на вершині насолоди.

Коли все закінчується, ми лежимо в обіймах одне одного, а моя голова притиснута до грудей Андрія. Кінчиками пальців я гладжу його прес і слухаю, як б'ється серце.

– Бачу, ти теж сумувала, – його низький оксамитовий голос зводить мене з розуму.

Я повертаюся до нього і дивлюся в очі.