Пообіцяй забути - Влада Клімова

Перше привітання зі світом, з мамою й татом, з життям і долею. Воно заволало так, що мені більше не потрібна була допомога медиків. Я забула про себе й про біль, а тільки підняла голову й потягнулась на звук та побачила своє творіння. Воно було мокре і трішки зморщене та заплутане у власну зачіску на крихітній голівці, але нічого прекраснішого я не бачила у житті. Адже то був мій СИНОЧОК! Воно схлипувало й розповідало людям, що його оточували, свою першу казку чи пісню, чи все відразу... Тепер розум зовсім залишив мене, коли його загорнутого в стерильну тканину, поклали мені на груди й воно миттю притихло. Пригорнулось і стало сопіти, засинаючи...
– О, почув маму. Ну що, шановні, вітаю! У вас народився хлопчик. Хоча це ви вже, здається, зрозуміли. Перерізати пуповину чоловікові ми не пропонували, бо йому в кутку з нашатирем й так було добре. Таточку! Може вже наважитесь підійти й поздоровити дружину? Вона трималась доволі стійко. А ще познайомтесь: ось Ваш син, – жартувала акушерка, стомлено скинула свою шапочку та сказала: – Дівчата! Я вийду на повітря...

Тепер я побачила свого старшого Шеремета, бо маленький і так похрюкував уві сні біля мого обличчя. А той стояв з очима, повними сліз і не знав, що сказати. Стільки всього вмів наговорити зі сцени про свою компанію в різних країнах світу, а зараз застиг, наче німий і тільки вуста чомусь тремтіли.
– Богданчику! Ну, чого ти? Все вже позаду, повертайся до нас. Ось той, кого ти так хотів. Він на тебе дуже схожий і неймовірно красивий, – щасливо посміхалась я і не відчувала, що там зі мною робили жінки за завіскою. Тільки одна подивилась на нас і таємниче сказала:
– Яке там позаду? У вас все тільки розпочинається...