О, мій Бос - Ірен Васильєва

Майкл

- Майкле, поясни мені. Чому ти так бісишся? Мені здалося, що ти радий дитині.

Майкл сидів у вітальні друга, покручуючи в руках келих з віскі.

- Том, та я й сам розумію, що трохи перегнув. Але як Лізі взагалі могла припустити, що я хочу відкупитися від своєї дитини? Як їй таке на думку спало? - Він відставив келих убік, так до нього і не доторкнувшись.  Розтріпав волосся на голові.

- Дружище, я заплутався. Я ж сам її покинув, уникаючи серйозних стосунків, а тепер дивуюся, чому вона так дивно поводиться. Але навіть розуміючи все це, на найменшій нерівності починаю заводиться і вступаю з нею у конфлікт. Якесь замкнене коло.

- Ти заплутався.

- І що порадиш мені робити? Як вчинити? А мати? Та вона залишки моїх мізків, які ще не скипіли чайною ложкою, з'їсть.

- Майкле, ну ти вже так сильно не перебільшуй. Твоя мати хоче онуків. Значить усе гаразд. Не бачу проблем.

- Проблема в тому, що моя мати хоче не простих онуків. І якщо судити з її висловлювань, їй подавай чистокровних онуків. Так би мовити, невістка має відповідати її гребаним вимогам. Гроші, привілеї, публічність і все в цьому роді. Боже все це звучить так, ніби ми кобилу з родоводом купуємо, а не людину обговорюємо.

Том заливався сміхом.

- А Лізі точно не відповідає списку перерахованих переваг. - Він продовжував сміятися - Прям як замовлення з конвеєра. Лише супер якісного товару. А гарантію на эксплуатацию до майбутньої невістки вона не вимагає додавати?

- Ха, ха. Дуже смішно. Я йому тут душу виливаю, а він ірже з мене. Ось це друг, це така твоя підтримка.

- Та добре тобі, не гнівайся. Я ж по-дружньому.

- Подивився б я на тебе, якби таке сталося з тобою.

Том продовжував посміхатися.

- Сюжет, прямо те що потрібно для фільму. А що, сколотив би собі ще один статок. Продав би сюжет писакам.

- А ти я подивлюсь сьогодні в ударі. Зав'язуй жартувати, теж мені комік знайшовся.

- Та добре тобі, ну пожартував трохи. Треба ж якось тугу розвіяти яку ти приніс.

Майкл важко зітхнув.

- Не те слово туга. Гаразд, що ми все промене. Сам то як? Як там твоя Хлоя?

Том сумно посміхнувся.

- Вона така ж моя, як і твоя.

- У якому такому сенсі?

- А в мене друже історія крутішою за твою буде. Писаки в чергу стали б надумай я її продати.

- Зрозуміло, без випивки точно не обійтися. - Майкл підвівся, підлив віскі їм у келихи. – Ну, я готовий. Розповідай.

- Та якщо коротко й нема чого розповідати. Посперечалася вона на мене з подружками. Змагання влаштували, хто перший заарканить неодруженого боса той і молодець. - Повисла тиша. - Вона каже що все почалося як невинний жарт. Що потім покохала насправді. Що цей грібаний тоталізатор просто прикол.

- Ти їй не віриш?

- А ти б повірив? Та ще на додачу з'ясовується, що весь офіс в курсі. На дівчат стали ставки робити, мовляв хто ж та сама, хто переможе? - Том почав ходити по кімнаті - Та я, останнім часом на параноїка перетворився. Весь час здається, що мої підлеглі тільки те й роблять як обговорюють перегони на боса. - Том знову сів у крісло поруч з другом. - Нісенітниця якась. У мене мозок уже кипить.

- Нвчого собі історія.

- Якби би ти знав, як у менє руки сверблять звільнити на хрін цих жартівників. Еле я себе стримую. Поки що стримую. І як надовго менє вистачить не знаю.

- Друже, здається ми з тобою влипли.

Майкл повертався додому вже далеко за північ. Так і не прийнявши жодного рішення, що йому робити далі.

Єдине. Що він знав точно, це те, що він ніколи не звернеться до адвоката. Не зможе так вчинити  з Елізабет.

І жалкував про те, що наговорив їй раніше.