О, мій Бос - Ірен Васильєва

Елізабет

Елізабет розбудив приємний запах м'ятного чаю, що доносився з кухні. Вона чудово пам'ятала, як учора після сварки з Майклом заснула на дивані так його і не дочекавшись. Але пледом вона точно не вкривалася. А прокинулася вкрита.

Елізабет мимоволі посміхнулася. Значить Майклу не байдуже, замерзне вона чи ні.

Дівчина вже хотіла встати і приєднатися до нього на кухні, як раптом почула жіночий голос. І цей голос належав жінці, яку їй зовсім не хотілося бачити.

Майкл

Джоанна Реймс продовжувала гнути свою лінію.

- Майкл, синку ти впевнений, що ця… ця вагітна від тебе? Я знаю такий тип жінок. Вони роблять все можливе, щоб заманити багатого нареченого. А ти в мене хлопець видний, та ще й з не маленьким капіталом на додачу…

- Мамо, припини будь ласка.

- Синку, та я просто про-тебе турбуюся. Ця безцеремонна явно щось замислила…

- Мамо припини будь ласка називати Лізі «ціею». Вона має ім'я. І мам, вона не така, як ти думаєш.

- Любий який ти в мене наївний. Відчуває моє материнське серце, що тут щось нечисте…

- Мамо припини. Досить продовжувати цю розмову. Лізі може прокинутися будь-якої миті. І їй буде не приємно все це чути. А я не хочу її засмучувати. У її положенні не можна нервувати.

- Бачиш, вона вже тобою зневажає. Ти під неї підлаштовуєшся. А я хочу, щоб «ця» знала, я її розкусила. І не вірю, що цей байстр…

- Мамо

Майкл так різко перейшов на тон від якого його підлеглі хотіли сховатися під стіл, що Джоанна здригнулася.

-  Я сказав припини нести всяку нісенітницю. І не вздумай навіть близько підходити до Елізабет. І своїй протежі Сонечці теж це передай. Після вашої останньої зустрічі у нас все пішло на перекіс. Більше такої помилки я не зроблю.

- Бачиш, що вона вже робить? Через якусь там бабу, ти підвищуєш голос на рідну матір? – Джоанна театрально всхлипнула. - Любий, я ж твоя мати, і бажаю тобі тільки добра. Як ти не можеш мене збагнути. Материнське чуття ніколи не підводить, і ігнорувати його не можна. А я відчуваю, що тут щось не так.

- Мамо чи ти нарешті припиниш цю безглузду розмову або ми знову посваримося. - Майкл тяжко зітхнув. Але Джоанна не збиралася здаватися. Продовжувала наступати. Наче й не чула прохання сина.

- А як же бідна Сонечка? Що буде з дівчинкою? Як вона все це переживе? Вона розчавлена. Вона місця собі не знаходить. Страждає. Ти про неї подумав?

- Мамо, а що мені твоя Соня? У нас із нею ніколи не було стосунків і бути не може. Та вона мене вже дістала. Гірше приставучої п'явки я ще не бачив.

- Як ти можеш так казати? Хіба так можна про дівчину? - Джоанна знову почала всхлипувати.

- Можна мамо, ще й як можна. І досить мене з кимось зводити. Це твоє сватання з розуму мене зводить. Тобі що зайнятися нема чим? Чи в тебе місія така, «зіпсуй життя єдиному синові і радій»?

- Бачиш, бачиш це все вона. Джоанна тицяла своїм манікюрним пальчиком у бік кімнати де спала Лізі. Або принаймні він сподівався що вона ще спала. І не чула всього цього цирку.

- Я ж тобі намагаюся пояснити. Вона руйнує наші стосунки.

- Мамо, з цією місією ти чудово справляєшся і сама. І Лізі тут абсолютно ні до чого. Ти сама робиш свої гидкі витівки. Тебе ніхто не змушує так чинити.

- Та як ти смієш так зі мною говорити? Я сказала викинь «цю! Геть з будинку. Як ти смієш ослухатися матір? – Джоана перешла па крик.

Майкл стукнув кулаком по столу.

- Мамо, розмова закінчена. Тобі вже час йти.

Він був не в собі від люті. Коли це він недогледів, як сильно змінилася його мати? Під видом турботи стала непомітно тиснути на нього і змушувала робити так як їй того хотілося. А він просто погоджувався, так як не хотів сумувати матір. І ось до чого все це привело. Та вона би для повної картини ногами ще би потупала, немов та розпанькана дитина.

– Що? Ти мені вказуєш на двері? – Все ніяк не збиралася вгамовуватися.

Він тяжко зітхнув. Але продовжив наполягати на своєму.

- Так. І ключ від моєї квартири поверни будь ласка. І зауваж, я не закочую скандал і не питаю, звідки він взагалі у тебе взявся? Тому що я тобі його не давав. Досить лізти в моє життя мамо. Досить.

- Ах, та значить. – Жінка вийняла ключ із сумочки, жбурнувши його на стіл. - Ти ще пошкодуєш синку, що так погано поводився з матір'ю. Я тебе народжувала, я ночі не спала, а ти.. ти…

- Не треба так драматизувати мамо. – Хмикнув, продовжуючи дивуватися такій поведінці здавалося би дорослої жінки. - На скільки  мені відомо, ночі ти спала чудово. Скажи спасибі батальйону нянь шо за мною доглядали. І запасний ключ давай. А впевненний, що він також має бути.

Джоанна неохоче віддала ключ.

- А зараз, тобі вже час йти. І, будь ласка, вистачить театральних сцен. Досить мам, досить прошу. Я втомився від цього. Хоч раз спробуй зробити, що хочу я, а не ти.