О, мій Бос - Ірен Васильєва

Майкл

Вираз обличчя Лізі, коли вона спочатку побіліла, потім позеленіла, Майкл точно не забуде ніколи. Вона метнулася до ванної кімнати. Він чув, що її нудить. Знав, що їй погано. І нічим не міг допомогти.

Раніше невідоме йому почуття немовби розривало його на частини. Лізі стала йому надто дорога. З нею він почував себе живим. Життя ставало яскравішим. А з її втратою все перетворилося на суцільні сірі будні.

І зараз, коли вона знову поряд. У його будинку. Вагітна його дитиною…

Він чомусь відчував, що це правильно. Все так і мае бути. Страх, та не бажання великих змін відійшло на другий план, варто було йому уявити як він тримає на руках їх сина, або доньку.

Боже, він стане батьком. Він буде татком.

Посмішка сама по собі розповзлася по його обличю. А відчуття радості та… гордості немов заполонило його всього.

З ванною вийшла Лізі, і судячи з її похмурого погляду спрямованим у його бік, налаштована вона була не так позитивно, як він сам.

І, Майкл її розумів. Доббре розумів, що йому доведеться дуже сильно постаратися, щоб повернуть її довіру. І довести, що він буде добрим батьком і… і чоловіком.

Ця думка прийшла так несподівано. Але здавалася такою правильною.

Він буде останнім недоумком, якщо проґавить її зі свого життя. І нехай вона упирається, перевіряє його на міцність, він не відступиться. Він доведе будь-якими способами, що гідний її, гідний бути добрим батьком. Адже вона цього варта.

Подивившись у напружений і обережний погляд Елізабет, Майкл обережно взяв її за руки, і став перед нею навколішки. Він сподівався, він дуже сподівався що вона його вибачить.

Але чого він точно не очікував. Так того, що вона його відштовхне, перекинувши склянку води йому в обличчя.

До речі, він сам наповнів ту склянку, для неї.

Пробурчавши якісь лайки в мою адресу, закриється в гостьовій кімнаті. Двері, тої грюкнули так, що напевно здригнувся не тільки Майкл, а й добра половина його сусідів.

- Згоден. Заслужив. – проговорів собі по ніс. І подався до сусідньої кімнати. Принаймні вона не пішла. І це вже є плюс.

Можливо ще не все втрачено. І шанс на спільне, щасливе майбутнє у нього ще лишився.

***

Ніч пройшла гірше і не вигадаєш. Здригався на кожен шурхіт. Все боявся, почути як зачиняються вхідні двері слідом за Лізі, що побачу як та від мене йде.

Можете вважати мене параноїком, але все ж таки на «всякий випадок» перебрався у вітальню на диван. Так би мовити, ближче до неї. І присікаючи всі ходи втечі.

Але на щастя, ніч порівняно минула спокійно. Ближче до ранку мене осяяла геніальна ідея, став обдзвонювати всі можливі цілодобові квіткові магазини.

Вибачення, звичайно, так собі, але всі дівчата люблять квіти. Ось і вирішив трохи побалувати свою.

Але не тут було.

Як тільки Елізабет вийшла зі свого укриття, вона вмить змінила сто відтінків зеленого на своєму обличчі і помчала у ванну кімнату з криками.

- Ти що смерті моєї хочеш? Придурок.

Залишок суботнього дня вона провела у своїй кімнаті, харчуючись лише одними соленими крекерами. Відмовляючись зі мною взагалі говорити.

А я, я провів за вивченням літератури з вагітності. Проштудувавши пару підручників, зрозумів який я все-таки придурок. У неї явні ознаки токсикозу, а я тут випробовую її на міцність тоннами квітів.

Дивуюся, як вона мене ще не вбила. І слово честі, навіть не став би чинити опір. Смиренно стояв би і чекав на свою кончину.

І дякую Лізі. Вона вибачила мій промах.

Ну як вибачила. Вона зі мною навіть не розмовляла. Усі мої спроби вийти хоч на якийсь діалог не мали успіху. Елізабет мовчала мов рибка.

Гаразд. Буду сприймати це як добрий знак. Їй, як і мені потрібен час. Принаймні вона не прийняла жодної спроби покинути мій будинок. А це вже успіх. Значить, не все втрачено.

Елізабет

Навіть не знаю, яким словом обізвати вихідні, які ми провели разом з Майклом.

Спочатку ми просто не розмовляли. Не зважаючи на те, що розмова нам була дуже потрібна. Нажаль наважитись на неї так ніхто з нас і не зміг.

Майкл намагався якось завести розмову, але щось не клеїлося. Все виходило якось безглуздо. Спроби поговорити на нейтральні теми, як на мене тільки розжарювали атмосферу між нами.

Головну тему «Дитина» ніхто з нас так і не зміг розпочати.

Я чудово розумію, що її не уникнути. І чим швидше ми все з'ясуємо, тим краще.

***

- Майкл, нам треба поговорити. Чоловік накривав на стіл для вечері. Його рука зависла над пакетом готової їжі із китайського ресторанчика.

- Так потрібно. Повисла гнітюча тиша.