О, мій Бос - Ірен Васильєва

- Майкл… Ти ж… Ти…

- Лізі домовляй, що ти хотіла сказати. Я що? - Він відставив пакет із їжею. - Ти хочеш уточнити, чи чув я про дитину? Відповім, відповідь так. Чи, може, ти хочеш нарешті поговорити, чому я дізнався про те, що стану батьком випадково, в барі і зовсім від чужих мені людей?

Лізі відкривала рота, але не вимовляла ні звуку.

- Знаєш, я думав, що ми не настільки стали чужими. Так, ми розірвали наші стосунки. І в цьому лише моя провина. Я це визнаю. Але… але невже ти ненавидиш мене настільки, що була готова позбавити мене права знати про дитину? Я розумію, що я не святий, я зробив багато промахів за своє життя. Але я не настільки завинив перед тобою. Так, я не давав жодних обіцянок на майбутнє. Але дитина, дитина все змінює…

 Лізі нарешті змогла заговорити.

- А що по твою змінює появи дитини?

– Все змінює. Тобі не приходила в твою симпатичну головку думка, що я, як батько, маю право знати?

- Я хотіла сказати. - Вона промовила ледь чутно.

- Якщо хотіла, то чому нічого не сказала? Чому мовчала так довго? Лізі я розумію, ми не планували малюка, але коли так сталося я готовий взяти на себе повну відповідальність. Я буду допомагати. Я хочу бачити як росте малюк, хочу стати частиною його життя. В мене є гроші. Я зможу вас повністю забезпечити всім необхідним.

- Нам не потрібно від тебе нічого? – Елізабет гордо скинула голову. – Не треба від мене відкупатись. Я й так чудово розумію, що дитина ніяк не вписується у твоє холостяцьке життя. Моя заява про звільнення лежить у мене на столі. Отже, якщо це все, що ти хотів сказати…

Майкл окинув її холодним, суворим поглядом.

- Не пригадаю, що б я пропонував від тебе відкупитися? І що входить у моє життя, а що ні, вирішувати лише мені.

Атмосфера стала загострюватися. Майкл схопив куртку і попрямував до дверей.

- Я трохи охолону і скоро повернуся. І якщо ти не хочеш зустрічатися з моїми адвокатами, раджу тобі залишитися тут і навіть не думати кудись втекти з моєю дитиною.

Майкл вийшов із квартири і голосно зачинив за собою двері. Притулившись до стіни, Лізі повільно сповзла на підлогу. Сльози, які так давно стримувала пролитися. Хлинули гарячими струмками по щоках. "Може я помилялася, приховуючи від нього вагітність?" Це питання крутилося у неї в голові.

– І що мені робити далі? Як бути? Як вчинити правильно? Елізабет перебралася на диван, згорнувшись калачиком обняла себе руками за вже округлившийся животик і знову заридала.

Вона розуміла що легко не буде. Але їм доведеться прийняти якесь спільне рішення, що влаштує їх обох. Таке яке буде краще для їх дитини.