Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

Голова розболілася. Уся ця ситуація починала мене дратувати. Я маю три тижні, щоб не дати Ніку отримати нову партію. Я готова віддати всі гроші зі схованки батька, які він заробив на цьому бізнесі! Все до останнього центу, аби позбавити Полозова доходу. Якщо в мене вийде, тоді я впораюсь і з рештою.
Я, звичайно, слабо собі уявляю, як зможу вистрілити в нього. Одна річ, коли ти стріляєш на полюванні і зовсім інша вистрілити в людину. Сподіваюся у мене вистачить сміливості, інакше ... Думати про те, що буде інакше, мені не хотілося. Я панічно боялася, але помститися за батька просто зобов'язана!
Я вже звернула до кабінету Полозова, як мене привернув звук скла, що б'ється. Я визирнула з-за рогу. Звук був із жіночого туалету. Не замислюючись навіщо я це роблю, я штовхнула двері вбиральні і ввійшла туди. І в цей момент мені на голову впало щось важке.
В очах різко потемніло і дзвін у вухах не давав сконцентруватися.
Мало що тямлячи, я відчувала як мене хтось тягне за руку. Я нічого не могла зрозуміти, відволікав шум у вухах, а картинка перед очима просто пливла.
Хтось штовхає мене, я падаю з невеликої висоти, але невдало чіпляюся ногою і боляче вдаряюсь коліном. Намагаюся подивитися на всі боки, але все пливе. Бачу лише силуети двох людей, які підхоплюють мене під руки і кудись тягнуть.
Заштовхують у машину (це я зрозуміла вже трохи пізніше) і ми їдемо.
Коли я трохи змогла сконцентруватися, побачила поруч дикого виду хлопця. На вигляд років 20, від нього несло перегаром та стійким запахом немитого тіла.В цей момент він повернувся до мене і мене пересмикнуло. Божевільний погляд не віщував нічого доброго, а зла посмішка, з залишками зубів у роті, реально лякала. Я спробувала відсунутись від нього, але він боляче схопив мене за волосся і притягнув до свого обличчя.

-Ану не сіпайся,курва! Інакше гірше буде!
Що буде інакше, дізнаватися я не захотіла, тим більше в той момент мені стало реально погано. Дзвін у вухах посилився і я почала провалюватися у темряву.

Я відчувала, як свідомість поступово почала повертатися до мене. Потилиця нещадно хворіла. Я спробувала підвестися і застогнала. Дзвін у вухах відновився.
Трохи полежавши, таки спробувала розплющити очі. Картинка все ще була змазана, але я побачила контури кімнати.
Я лежала на підлозі, на якомусь матраці. Двері в кімнату були зачинені. У дальньому кутку стояли ящики з якимось мотлохом. З маленького віконця доходило сонячне світло.

«Цікаво скільки я тут лежу?» - промайнуло в мозку.
Я ще раз спробувала підвестися. Вийшло лише з третьої спроби. Голова гуділа і страшенно хотілося пити. Я встала на ноги і спираючись на стіну пройшла до дверей. Звичайно вони виявилися замкнені.
Трохи постояла, відпочивши,пішла до віконця, сподіваючись хоч щось розгледіти. Але окрім дерев не побачила нічого.
Скільки минуло ще часу, не знаю. Я встигла намацати шишку на потилиці. Дзвін ніби припинився і стало трохи легше.
Тут і почула як у замку повернувся ключ. Двері відчинилися і в кімнату ввійшли двоє придурків.
Одного я бачила поряд із собою в машині, а другий походу той, що був за кермом.Обидва були у брудних спортивних костюмах та футболках, яким місце на звалищі. Вони єхидно посміхнулися і той, що був поруч зі мною в машині заговорив:

-Опритомніла, шлюшка? Чудово. Зараз ми з тобою розважимось.

-Ага, дівка красива! -  облизнувся другий,-Її просили завалити, але спочатку можна й розважитись. Навіщо добру пропадати?

-Оприходуємо в два стволи! Можеш навіть вибрати кому першому смоктати будеш! - сказав перший, прямуючи в мій бік.

-Тільки спробуй засунути мені в рот свою смердючу погань, я тобі відкушу її нахрін! - зло сказала я. А вони обидва тупо заржали.

-Дивись, а вона ще й зуби свої показує!-звернувся перший до другого і нахилився до мене,- Мені похуй на твою красу, я тебе і без неї на всі дірки оттрахаю!

-Трахалка не виросла,-плюнула йому в обличчя.

-Ах ти ж тварюка! - заволав він, витираючи обличчя і дав мені ляпаса. Не надто боляче, адже вони обоє були доволі щуплі. Поруч із Ніком вони навіть не стояли. От якби тут був він, то варто боятися. А ці двоє швидше просто смішили. Але ляпас він дав і я впала на бік. А він звернувся до друга: - Зачини двері, щоб не втекла. Ця шалава мені довго відпрацьовуватиме за свою поведінку.
Поки його поплічник вставляв ключ у замок, цей знову нахилився до мене, намагаючись схопити за руку. Але я вже була готова. Роки, проведені за тренуваннями, не минули даремно.Я з силою вдарила його ногою в пах, а коли він нахилився, завивши від болю, з усієї дурниці приклалася своїм чолом йому по носі. В очах заіскрилися зірки, але мені не було до цього.
Придурок впав навколішки і я побачила в нього за поясом від штанів пістолет. Довго не думаючи, схопила його і рукояткою тріснула по голові. Він сіпнувся і впав на підлогу.
Другий придурок стояв і на всі очі спостерігав за цією картиною. Походу мені реально пощастило, що вони виявилися такими ідіотами. З двома відразу, навіть такими хлюпиками, я навряд чи впоралася б.
Тут другий прийшов до тями і вирішив кинутися першому на допомогу, але я вже схопилася на ноги і направила на нього пістолет, попередньо знявши з запобіжника. Він завмер і підняв руки.

-Гей, заспокойся, припадочна! - заголосив він. - Ми ж нічого такого не хотіли!

-Ага, всього лише трахнути і грохнути! А так нічого! - зло сказала я, - Де Сідий таких придурків тільки знаходить?

-Хто? - здивовано запитав він. А я замислилась. Не схоже, що він грав.

-Вас Сідий за мною послав? - запитала я його, підходячи ближче.

-Н-не знаю я ніякого Сідого, - почав заїкатися він, - опусти ствол, давай поговоримо спокійно.

-Ага, зараз прям так і зроблю. Маєш пістолет?

-Ні, навіщо він мені? Пістолет тільки у Рудого був, - затремтів він.

-Обережно підніми кофту і повернися, - наказала я.
Він підняв догори спортивку і почав повертатися до мене спиною, а я не дочекавшись коли він це зробить, різко стукнула його по черепушці.
Він завив і схопився за голову, падаючи на коліна. Я додала йому ще раз, він упав і затих.
Швидко перевіривши його кишені, знайшла лише старий телефон. Спочатку хотіла зателефонувати до поліції, але потім передумала.Це зараз буде дуже не до речно. Наступний на думку прийшов Нік. Хоч він мені й не подобався, але все-таки був надійнішим. Думками подякувавши Богові за свою пам'ять, я набрала його номер.
Пішли гудки, але він скинув. Зло чортихнувшись, я набрала його ще раз.