Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Нік

У кабінеті на нас уже чекав Кір. Він нервово ходив з боку на бік. Але варто було нам увійти, як він накинувся на мене, а Алісу вважав за краще проігнорувати, лише одного разу кинувши на неї гнівний погляд, на що вона зневажливо пирхнула і уткнулася в телефон.

-Полозов, ось скажи мені, нахрен було виводити з себе цього придурка? Не можна було просто послати його і піти? Цей ідіот тепер бігає і всім триндить що ти йому погрожував! Було таке?
Я скривився і кивнув. Кір зло вилаявся.

-Ну і навіщо це було робити?

-Ця сволота вирішив через Машку на мене тиснути, я повинен був терпіти, коли він обіцяв їй фізіономію підправити? Ти б терпів? – крізь зуби прогарчав я.

-Сука! - гримнув він кулаком по столу. Подивився на Алісу, яка була дуже зайнята своїм телефоном і не помічала його поглядів і тяжко зітхнув,-І я не стерпів би. За Машкою тепер слідкувати треба.

-Знаю, тому і переселив її до себе, - погодився я.

-Навіть так?-здивувався друг,-Ну це не погана ідея. Гаразд, з цим розберемося. В нас інша проблема.
Він виразно глянув у бік дівчини, яка сиділа на дивані.

-Можеш говорити при ній. Дівчинка розумна, адже так?-звернувся я до неї. А Аліса навіть не підняла погляду від телефону і продовжувала щось швидко друкувати. Лише тихо сказала, ні до кого безпосередньо не звертаючись:

-Блін, ось буквально пів години тому у мене повністю пропав слух, навіть не знаю як на довго і що з цим робити.
Ми обидва реготнули, Кір кивнув головою і продовжив:

-Мені вдалося вийти на одну людину, з якою працював Авдєєв.Це пиздець складно було! Але він начебто погодився, а ось учора подзвонив і сказав, що йому запропонували співпрацювати і оплату підняли втричі! В тричі, блять! Я охуєвший! Нік, це була баба!

-Що за баба?-не відразу втрутився я.

-Йому дзвонила баба. Хто така, казати відмовився. Я давити сильно не став, не хочу злякати. Коротше він і їй і мені сказав, як вирішить, то передзвонить. У нас залишилося менше трьох тижнів, якщо товару не буде, то ми в жопі! - Кір сів на стілець і потер обличчя руками.

-Звідки взялася ця баба? - я дістав із пачки цигарку.

-Та хуй його знає. Нік, якщо він погодиться, то нам хана. Може поки не пізно, подзвонимо Трохиму?

-Ні покищо ні.Аліса? - звернувся я до дівчини.

-Вже написала.- вона перевела погляд на мене,- він через три дні буде в місті, погодився на зустріч. Але його цікавить кількість та терміни.

-Може поясните? - Кір дивився то на мене, то на неї.

-Аліса? - запитав я дозволу у неї, адже це не моя таємниця і тільки їй вирішувати.

-Будь ласка,-тихо сказала вона,- можна не я? Нік, розкажи йому сам і коли мене не буде. Я просто не зможу.

-Звичайно .- погодився. Я розумію на скільки їй важко. (Прим. Історія Аліси буде описана в наступній книзі.) - Кір, я тобі пізніше все поясню. Головне, що завдяки цій дівчині, у нас зараз наклеюється зустріч із хорошим постачальником. Аліс, тобі Маша дасть всю необхідну інформацію.

-До речі, а де вона? - запитав Кір.

-Пішла за планшетом,-відповіла Аліса,- правда чомусь її довго немає.
Ми подивилися один на одного і різко встали. Не змовляючись кинулися до дверей, причому Аліса бігла попереду всіх.Двері в кабінет Маші були відчинені, а ось дівчини ніде не було.

-Ну і де її носить? - розлютився я, - Аліса, пройдися на бар, може вона за кавою пішла.

-Немає її там, я в наш робочий чат написала. Її ніхто не бачив сьогодні. -дівчина злякано подивилася на мене.

-Кір, давай до охорони. - той кивнув у відповідь і зник за дверима.

-Нік, куди вона могла піти? Вона ж знає, що одній їй не можна ходити.

-Заспокойся, зараз Кір подивиться камери. - мені самому це все не подобалося. І я не витримав, - Пішли.
Чекати доки повернеться Кір, терпіння не вистачало. Коли ми увійшли до кабінету охорони, вони саме переглядали записи.

-Зупини,-наказав.
На записі видно як Маша входить до кабінету і зачиняє двері.Через кілька хвилин вона виходить, повертає за кут, де і знаходиться мій кабінет, але потім повертається і штовхає двері в жіночий туалет. Входить туди та все, пропадає з кадру.
Ми всі швидко йдемо у бік туалетів, я штовхаю двері та охуєваю. Маші немає, але скло на вікні розбите.

-Де, блядь, записи з камер на вулиці?

-Так, це ... - мнеться один з охоронців, але бачачи мій знищуючий погляд швидко продовжує, - там кущ великий росте і камера не захоплює вікно. Петрович казав Анжелі, що спиляти кущ треба, але вона відмовилася. Сказала, що подобаються ці квіти, забув як називаються.

-Жасмин, - за енерцією підказала Аліса.

-О, точно, жасмин. Ну коротше ми його і не чіпали. Інцидентів не було, ось і не парилися, - винувато сказав охоронець.

-Та я вас, виродків, на шматки порву, якщо з Машкою щось трапиться! Кір, давай переглядай усі записи, не могла вона просто так зникнути. Знайди мені її, а я поїду прокачусь до Сідого. Якщо це його рук справа - він труп. - я подався у бік виходу для персоналу.

-Нік, я з тобою. - закричала Аліса.

-Ні,-перебив її я,- ти залишишся з Кіром і дивіться записи.
Я був дуже злий, у такому стані я мало себе контролюю. Сука, відчував, не можна її одну залишати! Але не думав, що Сідий настільки відморожений, що полізе до мене в клуб. Він же знає мій характер, після такого вчинку - йому точно не жити!
Я мчав містом і молився, щоб з нею нічого не сталося. Я сам не зрозумів, коли вона мені стала дорога. Я не хотів навіть думати про якісь почуття. Дівча і дівчинка-таких купа навколо. Але саме в цей момент я зрозумів: уб'ю будь-кого, хто хоч пальцем її торкнув.
Дзвінок від Кіра:

-Що там?-включив гучну.

-Нік, її забрали. Два якихось недоумки заштовхали її в стару дев'ятку. Вона стояла на розі будівлі. З інших камер її не видно. Номери не розглянути, брудом заляпані. Нік, я цих типів у компанії Сідого не бачив. Може не його? - лунав голос друга з динаміка.