Мій найкращий ворог - Ірен Карк

Інга

Мій Сон був страшним.

«Ось ми з Ніком ідемо до машини. Я відчуваю холод на спині, обертаюсь і бачу силует біля дальнього гаражу. Силует дуже знайомий, але я не встигаю його розглянути.
Звучить постріл і Нік падає на мене. А потім настає жахлива тиша. Я намагаюся зіштовхнути Ніка з себе, але він надто важкий. Я все намагаюся і намагаюся, але в мене не виходить. Сил моїх не вистачає. І тільки в голові чую глумливий голос: "Він закрив тебе собою! Це через тебе він помер!"
Мені страшно! Я розумію - Нік мертвий! Мені дуже страшно! Я не витримую і починаю кричати…»

-Тихо, тихо, Машенька! - мене хапають за плечі чиїсь сильні руки.
Я сиджу на ліжку з перекошеним обличчям. Намагаюся сфокусувати погляд та бачу Кіра.
Його обличчя змарніло і під очима залягли тіні.

-Заспокойся, дівчинко! Усе скінчилося! Ти в безпеці! - він намагається покласти мене назад на ліжко.
Я дозволяю йому це зробити,адже моя голова починає паморочитися.

-Води, - пересохлими губами шепочу я.
Він подає мені склянку з трубочкою і каже:

-Тільки трохи. Лікар заборонив багато пити.
Я роблю кілька ковтків, і він забирає склянку. Я не напилась, але не наполягаю. У голові прояснюється. Це був сон. Просто жах.

-Що з Ніком? - запитую я, хоча говорити мені важко. Язик заплітається.

-Він у реанімації. Операція була успішною, куля пройшла на виліт, не зачепивши органи. Він ще під наркозом і до нього не пускають. Але лікар сказав, що заживе як на собаці. Нік міцний хлопець, не хвилюйся. Скоро знову буде на нас гарчати,​​- він реготнув, але я бачила, він намагається заспокоїти не тільки мене, але й себе,- Маш, я розумію, твій стан не кращий, але ти можеш розповісти, що сталося?
Я заплющила очі і трохи так полежала. Кір мене не квапив і я була йому за це вдячна.
Потім зібралася з силами і розповіла все, як було. Мені було нелегко, я робила зупинки, але він терпляче чекав.
Коли я закінчила, він вилаявся крізь зуби:

-Сука Сідий, пизда йому!

-Не думаю, що це він,- тихо сказала я.

- Крім нього більше нікому! Він, собака! - Кір не вгавав. Підвівся з крісла і заходив по кімнаті.

-Кір, почекай. Я питала в одного з тих відморозків про Сідого. Він навіть не зрозумів про кого я говорю. Повір, він реально не в курсі був. Аж надто розгубленим його обличчя було, такий ідіот не зміг би грати так майстерно, - наполягала я на своєму. Я впевнена, це точно не Сідий, - та й тим більше, потім стріляти навіщо? А стріляли у мене. Нік мене закрив собою. По ньому потрапили суто випадково. Ти ж розумієш, не став би Сідий так підставлятися. Нік би потім його живим точно не залишив.

- Ти впевнена, що стріляли саме в тебе? - з сумнівом запитав він.

-Так. Нік просто закрив мене собою. - я повторювала це як мантру. Почуття провини захопило мене. Я його ненавиділа. Бажала йому смерті. А він не роздумуючи постав під кулю, щоб врятувати мене.

-Заспокойся, ти тремтиш вся. Може покликати медсестру? - у голосі Кирила я чула занепокоєння.

-Не потрібно. Мене попустить. - постаралася я заспокоїтися, - Кір, не Сідий це.

-Ми розберемося. Нік одужає і ми розберемося. Маш, мені потрібно поїхати, там Аліса рвалася до тебе, але я наказав чекати в клубі. Вона хвилюється, а в мене телефон сів. Ти поспи, тобі відпочинок потрібен.Хлопці з охорони в коридорі, якщо щось потрібне, скажи їм і вони мені подзвонять. Поспи, дівчинко. - він нахилився і поцілував мене в лоб, - Я радий, що з тобою все добре.
Він провів рукою по моєму волоссю і вийшов з палати. А мене знову почало хилити на сон.
Скільки разів я прокидалася і вирубувалася, я не знаю. Але остаточно прокинулася, коли за вікном було вже дуже темно. У палаті тьмяно світив нічник, який хтось поставив на підлозі.
Я спробувала підвестися, мене трохи замутило. Але так же швидко відпустило. Обережно ступаючи підлогою, я пройшла у ванну. Включила воду та вмилася. З дзеркала на мене дивився блідий привид. Волосся скуйовджене і мокрі пасма прилипли до обличчя. Мертвецька блідість і потріскані губи. Видок ще той! Але зараз мене це мало турбувало.
Мені потрібно дізнатися що з Ніком.
По стінці я пройшла до дверей і відчинила її. Хлопець з охорони одразу кинувся до мене:

-Вам не можна вставати! Вам погано? Покликати лікаря?

-Ні-ні,-квапливо сказала я,- Мені просто ...
Слова давалися важко. Я набрала більше повітря і випалила:

-Мені потрібно до Ніка!

-Але до нього не пускають нікого! - хлопець спробував повернути мене в палату, але я відштовхнула його руку.

-Ти не розумієш! МЕНІ ПОТРІБНО ДО НІКА! - мені пофіг було на все, єдине що мені було зараз необхідно - це переконається, що з ним все нормально.
Охоронець уважно подивився на мене і сказав:

-Присядь на стілець.Я спробую, та не обіцяю.

-Не спробуй, а зроби! - рішуче сказала я. Не знаю звідки в мене це, але зараз мені було начхати на пристойність, - Нехай тільки хтось спробують мене зупинити!

-Добре,-квапливо кивнув він,- чекай тут.
Він зник за дверима в кінці коридору, а потім вийшов звідти з медсестрою, яка приймала мене вранці. Вона з грізним виглядом прямувала в мій бік:

-Ви що, з глузду з'їхали? Вам підніматися не можна, а в реанімацію тим більше! Негайно поверніться до палати.
Я була готова до такого і тому, коли хлопець пішов до медсестри, я повернулася в палату і дістала з сумки зброю (як вона опинилася в палаті і головне, як я клала туди пістолет, я зовсім не пам'ятаю. Просто знала, що він там. )
Показово підняла його і дівчина скрикнула, а охоронець кинувся у мій бік. Я помахала зброєю, і він зупинився.

-Гей, ти що твориш? - зашипів він.

-Слухай хлопець, не знаю як тебе звуть, мені треба побачити Ніка. Просто переконається, що з ним все добре. У мене струс, в голові каша, не змушуйте мене нервувати. Я коли нервова, за себе не ручаюся. Просто покажіть, де його знайти та йдіть собі. Я чесно не хочу нічого робити, але якщо я зараз його не побачу, за себе не ручаюся! - я важко зітхнула і дивилася на них. Дівчина була в шоці, а ось охоронець швидко прийшов до тями. Згідно кивнув і сказав іти за ним. При цьому проводивши дівчину в ординаторську та попросивши не хвилюватись і нікуди не дзвонити. Не знаю, послухала вона його чи ні, але зникла за дверима. А ми пройшли коридором до сусіднього відділення, де була реанімація.Хлопці, що чергували на вході, рушили в наш бік, побачивши в моїх руках пістолет, але мій супроводжуючий зупинив їх, сказавши, що все добре.
Вони з побоюванням проводили нас поглядом, але нічого не зробили. Хлопець зайшов перший, щось сказав медсестрі, що чергувала там і та квапливо вийшла, залишивши нас одних.
Хлопець важко зітхнув і теж зник за дверима.
Я повернула голову до ліжка, на якому лежав Нік. Якщо я була блідою, то він був біліший за крейду. Безліч дротів тяглося від його грудей до монітора, де було показано його серцебиття. До руки підведено крапельницю. Він був по пояс покритий простирадлом, а на боці виднілася марлева пов'язка на якій просочилася кров. Груди Ніка спокійно піднімалися і опускалися.
Я обережно підійшла ближче. Поклала пістолет на тумбочку і простягла тремтячу руку до його обличчя. А потім не витримала і заревіла.
Мені було так його шкода. Завжди сильний і безжурний Нік, тепер лежав тут блідий і безпорадний. Він повинен зараз ходити і гарчати на підлеглих, а не валятися тут, увитий проводами. Так не має бути! Але ж трапилося! Через мене сталося! Якби я зателефонувала до поліції, а не йому-все було б інакше. Ідіотка!
Я плакала і пошепки просила у нього прощення! Головне щоб він видужав! Я не хочу більше мстити! Нехай забирає всі гроші, тільки нехай видужає!
Істерика захопила мене повністю! Я плакала вже в голос!
У палату забігла перелякана медсестра і кинулася до мене. Це привело мене до тями. Я жестом зупинила її і підхопивши пістолет, покинула реанімацію.
Пішла до себе в палату та спробувала знайти свої речі. Але, крім сумки, не було нічого.Замок на дверях клацнув і я зрозуміла, що мене закрили. Я однозначно не була божевільною, щоб відкривати пальбу в клініці. Але такі запобіжні заходи мене насмішили. Сховавши пістолет за батареєю, я попрямувала до душу. Скинула з себе сорочку і стала під гарячі струмені води.
Там я дала волю почуттям. Я плакала і репетувала, стукала кулаком по стіні і вила! Вила доти, доки сили мене не залишили, а шкіра не почала пекти. Загорнувшись у рушник, я пройшла до ліжка і завалилася на нього. Сон зрубав мене миттєво.
Прокинулася я від наполегливого погляду. Розплющила одне око і побачила Алісу. Вона сиділа в кріслі і невідривно спостерігала за мною. Побачивши, що я прокинулася, кинулася до мене і міцно обняла.