Поворот долі - Hevi

   Аня з Миколою вже на нас чекали. Крім нас чотирьох більше нікого не було. Ми трохи посиділи, випили, поговорили ні про що, а потім чоловіки пішли говорити про своє, а ми про своє.

   - Оль, ну як у вас з Олегом? Ви нарешті змогли поговорити? Судячи з того, що ви приїхали двоє то значить ви нарешті разом?

   - Ні Анют, все дуже складно, ми не поговорили нормально. Взагалі все якось заплутано, я вже й сама нічого не розумію. А приїхали разом бо він мене просто поставив перед фактом, що заїде по мене і все, а спорити з ним просто безглуздо.

   - А я вже зраділа. Якщо він тобі не розкаже всього, я й сама його приб'ю.

   - Не розкаже чого?

   І тут якраз як на зло підійшли до нас хлопці. Більше нічого Аня мені не сказала . Вже було досить пізно і треба було розходитися. Зранку на роботу, а я ще мабуть не повністю відійшла після хвороби, так як випила я ніби й не багато, але коли вставала голова закрутилася , але Олег мене підтримав. Ми викликали таксі, знову одне на двох, попрощалися і поїхали додому.

   В машині, коли їхали , я заснула, Олег розбудив мене вже під моїм будинком. Я навіть з просоння не одразу зрозуміла, що він відпустив машину. Провів мене до самих дверей і тільки я хотіла попрощатися, як Олег заявив:

   - А можна зайти до тебе на чай, запросиш? Чи я навіть чаю не достойний у тебе?

   - Запросто. 

   Навіть сама не зрозуміла, що ляпнула, але діватися вже було нікуди, перше говорю, а вже потім думаю. Доводиться впускати його в квартиру, хоча розумію, що нічого доброго з цього не буде. 

   Ми проходимо на кухню і я вмикаю чайник. Олег сідає за стіл, а я дістаю чашки і починаю готувати чай, а чоловік стежить за мною не зводячи очей. В кімнаті повисла гнітюча тиша, ніхто із нас не наважувався заговорити першим. Нарешті я здаюся і порушую тишину:

   - Ось твій чай.

   Ставлю кружку поруч із Олегом.

   - Що будеш до чаю?

   - Тебе.

   Я ніяковію від його слів, а він дивиться на мене не зводячи очей. Тоді несподівано підривається з місця і вже стоїть впритул до мене.

   - Оль, ти зводиш мене з розуму, ще з самого першого дня нашого знайомства. Коли ти мене відшила, я образився, ти зачіпила моє самолюбство і я старався тебе забути. Але коли ми знову зустрілися з тобою в лікарні, я зрозумів, що не можу тебе забути і так просто відпустити. В моєму житті ще такого не було, розумієш? Ти єдина змогла розбудити такі почуття. Коли я поруч з тобою просто втрачаю голову, коли тебе немає я дурію без тебе, всі мої думки летять до тебе , а коли бачу когось біля тебе то готовий вбити тільки через те, що на тебе хтось дивиться інший і це не я. Я так більше не можу, ти кажеш, що я тебе вбиваю, ти мене вбиваєш також. Дай нам шанс, прошу тебе, ти не пошкодуєш, я зроблю все, тільки щоб ти була щаслива. Я кохаю тебе, всім своїм серцем, всією душею, ніхто крім тебе мені не потрібен, ніхто крім тебе не зможе заповнити ту безодню яка утворилася всередині мене без тебе. Що скажеш? Ми можемо спробувати?

   - Я не знаю, ти мені зробив боляче, дуже багато недомовок між нами, твоя колишня, де гарантії, що ти більше не помчиш до неї по першому ж її дзвінку?

   - Ось мої гарантії...

   Його гарячі губи накривають мої. Все довкола починає крутитися, і це вже не від алкоголю, а від емоцій які я зараз відчуваю. Олег бере мене на руки та несе в спальню, обережно кладе на ліжко, а сам нависає зверху:

   - Я кохаю тебе, ти віриш мені?

   Під його натиском я здаюся:

   - Так, а я кохаю тебе.

   Від мого зізнання стало набагато легше, хоча ми і не вияснили всього та між нами ще залишилися теми, які нам обов'язково треба буде вирішити, але серця одне одному ми відкрили.

   Олег знову припадає до моїх губ, цілує ніжно, жадно та так солодко. Він теж єдиний чоловік який зміг пробудити в мені такі почуття, навіть від однієї думки, що я могла його втратити стає страшно...

Дякую за ваші вподобайки. Гарного всім дня;)