Поворот долі - Hevi

   Проснулася я щаслива і нарешті якось спокійно на душі. Ми разом з Олегом поснідали і відправилися на роботу. Сподіваюся тепер у нас все буде добре без несподіванок.

   Тільки виїхали зі двору як у Олега задзвонив телефон. Коли він підняв слухавку я побачила по його обличчі, що щось сталося, мабуть я зарано раділа. Обличчя Олега з кожною секундою ставало все більш серйознішим, але він мовчав і нічого не говорив. Що знову сталося, мене просто з'їдала цікавість із середини.

   Нарешті Олег відключив дзвінок і подивився на мене, в його очах я побачила жах.

   - Та, що сталося? Не лякай мене.

   - Аліна розбилася сьогодні на байку зі своїм новим бойфрендом.

   - Який жах, а що тепер буде з малюком?

   - Не знаю, треба повідомити її батькам, вона з ними давно вже не спілкується. Аліна хотіла бути вільною, жити як хотілося, а її батьки дуже суворі люди от вона і втекла від них, подалі від контролю.

   - І що ти будеш робити?

   - Я знаю де вони живуть, поїду до них. Тому вибач я тебе закину на роботу, а сам поїду вирішувати питання з батьками Аліни. Ще треба знайти батька хлопчика.

   - Так, звичайно, тільки тримай мене в курсі. Я б із задоволенням поїхала з тобою, але мусить хтось працювати.

   - Дякую кохана за розуміння.

   Олег привіз мене під будівлю офісу, ми попрощалися і кожен відправився у своєму напрямку.

   Весь день нервувала, дуже переживала як все обернеться для маленького хлопчика. У моїй голові навіть були ідеї всиновити малятко. Він же ж ні в чому не винен, а залишився один. Якщо ніхто не захоче піклуватися про малюка я скажу Олегу, щоб ми його забрали, не знаю чому, але я впевнена, що Олег буде не проти.

   Вже майже в кінці робочого дня написав Олег:

   " Дочекайся мене, скоро буду і поїдемо додому разом".

   Поки він приїхав, я вже остаточно вирішила, що малюка на опікунство держави не віддам, а буду боротися за нього як тільки зможу, щоб забрати .

   - Привіт маленька, як день пройшов? Що тут, все спокійно?

   - Це ти мені розкажи як день пройшов, що там з хлопчиком? Я не віддам його в будинок маляти, давай усиновимо його.

   Випалила все на одному подиху. 

   Олег підійшов і обняв мене:

   - Ще раз переконуюся, що ти неймовірна. Я тебе кохаю. Я теж думав про те, щоб його всиновити, але батьки Аліни заберуть хлопчика. Сказали, що у них крім нього більше нікого не залишилося. 

   - Ти у мене такий молодець. Ну що їдемо додому?

   - Звичайно їдемо, ти знаєш як я за тобою скучив за цілий день?

   - Ні, не знаю, може розкажеш.

   - Я тобі ще й покажу не тільки розкажу.

   - Але спочатку тобі доведеться мене погодувати, а то я так перехвилювалася сьогодні, що зараз би з'їла цілого запеченого кабана.

   - Ну кабана не обіцяю, так як я його ще не вполював, ну і навіть не пробував готувати, тому доведеться нам обійтися чимось простішим. А ще краще пропоную не тратити час на готування, ходіння за продуктами, а одразу піти повечеряти в ресторан. Як тобі ідея?

    - Ні, ти знаєш, я люблю їсти вдома у приватній обстановці.

   Не буду ж я йому говорити, що просто не підходжу йому для таких закладів. Я звичайна дівчина, а туди ходять всі такі супер-пупер леді, пафосно вдіті та розмальовані. Я себе почуваю убого і дуже бідно поруч з усіма. Ресторани, які Олег вибирає мені не підходять по моєму рівні життя, я проста і не заможна. Як на мене краще вдома удвох повечеряти, щоб знову не нарватися на когось з колишніх Олега.

   - Тоді давай замовимо щось додому, що ти хочеш?

   - Ти знаєш, я страшенно хочу суші, так мені захотілося аж здається пахнуть поруч.

   - Все, що захочеш, моя принцесо.

   Олег дістав телефон і зробив замовлення, якраз заки ми будемо їхати додому все повинні приготувати і підвезти. Дійсно класна ідея, не потрібно йти в супермаркет по продукти і нічого не треба готувати. Можна більше часу приділити одне одному.

   - А може якийсь фільм подивимося вечером разом?

   - Ні, ну у мене були на тебе трошки інші плани, але якщо ти наполягаєш то так тому і бути.

    - Я наполягаю.

    - Добре, поки ми їдемо додому, вибирай фільм.

   Ми спустилися на парковку, сіли в машину і вирушили до мене. Дорогою я шукала нам фільм для перегляду, як виявилося смаки на рахунок фільму у нас взагалі не збігаються, тому ми вирішили подивитися мультфільм " Мавка. Лісова пісня", судячи по кількості переглядів має бути щось цікаве.

    Приїхали у двір, припаркувалися і попрямували до входу. Тільки зайшли у квартиру, навіть не встигли роздітися, як задзвонив дзвінок у двері, Олег відчинив, а за дверима стояв хлопчина із служби доставки з нашими суші, Олег розрахувався за замовлення і попрямував на кухню.

    Я швиденько роздіваюся, біжу мию руки і розкладаючись на дивані, чекаю на Олега, який десь так повільно рухається, що мені весь час доводиться його підганяти.

    Нарешті Олег прийшов і всівся біля мене, я увімкнула мультфільм і почала знищувати свої суші із таким захопленням, що аж муркотіла від задоволення.

   Мультфільм був і справді дуже цікавий, мені стало дуже шкода Мавку, я навіть розплакалася, коли їй розбили серце. Вона чимось навіть схожа на мене, я ж теж не розібралася у ситуації, а повірила брехні та засумнівалася в коханому.

   Коли я плакала, Олег мене обнімав і заспокоював:

   - Це ж просто мультфільм, це ж усе не насправді. А ти так плачеш якби хтось помер.

   - Та ну, навіть не говори таких дурниць. Просто Мавку шкода.

  Коли мультфільм нарешті закінчився, я вже була щаслива, от якби так у житті завжди було, щоб добро перемагало зло, але на жаль не завжди так буває, сумно.

   - Все, тепер ми з тобою будемо дивитися тільки комедії. Он як ти плакала від мультфільма, уявляю, що було б від мелодрами. Тому від сьогодні тільки позитив.