Опікун - Єва Олесь

- Усі в курсі, що він досі розсьорбує проблеми - а ти йому під ніс Її штовхнув власними руками! 
- Не перекладай з дурної голову на здорову, - процідив крізь зуби Рома. - Це, бляха, ти йому розпиздів, що я, цитую: "Тільки псую дівку, а німірів серйозних не маю". Не кажи, що такого не було, Валєра, бо, сам знаєш, у стін є грьобані вуха. 
- Чому ж вуха тобі не доповіли, що Кедрін не сприйняв це серйозно? Уявляєш, посміявся і більше не згадав про це. 

Рома вдарив по столу так, що я підскочила на місці. 

- Це Тобі він посміявся, курво! - зірвався на крик і зупинився. Я знала, що він ледве тримає себе в руках, тому зробив паузу. Вирівнявся, зітхнув. І продовжив вже тихіше. - А до мене прийшов із запитаннями про мої плани щодо дівчини. Питав, нащо я псую його товар, якщо з такою метою можна взяти іншу дір... - різко обернувся на мене.

- Софіє, хутко закрий вуха. 

Я послухалася, бо цього не можна не зробити, коли Рома в поганому настрої.
Прибрала руки від вух тільки по його відмашці, хоча вже зрозуміла, що сказав Кедрін. 
Це змусило мене втиснути голову в плечі глибше. Начальник Роми хотів мене собі, як товар, намагався з ним домовитися, щоб я відпрацьовувала гріхи брата. Мою долю намагалися вирішити без мене... Ось, чому я тут. Бо стою перед винуватцем свого становища. 

- Так от тепер я хочу, щоб ти пояснив Софії, хто і чому на неї накликав лихо, - підтвердив мою здогадку Равський. 

Його батько невдоволено підкинув брови, але більше не заговорив про свою невинуватість, всівся на своє шкіряне крісло:

- Підійди-но сюди, дівко, - чоловік нахабно покликав мене на крісло навпроти. 
- Стій на місці, Софіє, - Рома одразу ж заборонив наближатися. - В неї немає проблем зі слухом. 
- Яка добра дресура. 

Валерій намагався принизливо сміятися з нас. 
Мене б зачепило, якби це не була лише слухняність заради безпеки. Рома давав настанову дорогою до кабінету, що ні кроку без дозволу, бо його батько надто підлий і хитрий. Від нього можна було очікувати й самого Кедріна під столом. 

- Нестерпний в мене син, еге ж? Мені самому не до вподоби. 

Мене здивувала різка зміна неприємної, зміїної манери розмови на чарівну. Валерій віртуозно грав своїм шармом. Хвилину тому він був нестерпнішим, ніж Рома, а зараз за столом сидів наче мій друг.

- Одразу ж скажу: якби цей чолов'яга попередив батька про те, що працює з Кедріним, то я б ні слова не сказав про вас двох.
- Досить ліричних відступів, переходь до справи, - поквапив Равський-молодший. 
- Ти глянь, який нетерплячий. Дай мені виправдатися, - чоловік на долю часу здійняв голову до сина і повернув свій погляд на мене. - З оцим от чудовиськом тобі ще жити й жити, - ніби між рядків кинув чоловік, але мені цього вистачило, щоб загострити увагу.

Я дивилася то на Рому, присівшого на край столу, то на його батька, боячись перепитати та все ж шукаючи відповідь. 
Вони дивилися на мене схожими між собою обличчями, Валерій душив мене неприємним поглядом, Равський-молодший розминав кісточки з роздратованим виразом обличчя, загрожуючи розбити пику свого батька при першій можливості. 

- Коротко кажучи, я висловив занепокоєння тим, що мій син - несерйозна людина, бо взяв тебе молодою, живете ви вже скільки.. 
- Сама Відповідальність промову штовхає, - уїдливо обірвав Рома. 
- Тобі, синку, не зрозуміти, бо в моєму віці з друзями тільки про дітей і говорять. І з висоти свого досвіду я бачу більше. 

Равський роздратовано гмикнув. 

- Тож стули пельку з висоти свого досвіду, Валєра. Або пояснюй нормально, що ти ляпнув зайвого, викликавши до мене купу питань в того, в кого їх не було три роки. Кедрін саме через тебе вважає, що я просто знущаюся з нього, не даючи підійти до Софії. 

Хотілося б віднестися з розумінням до Валерія, але вірилося більше Ромі. Його сувора правда, не прикрашена сентиментами, викликала більше довіри, хоча й була для мене жахаючою. 

- Це ти так бачиш, я ж - дивлюся глибше, - зарозуміло видав чоловік, підкурюючи сигару. - Коротше, дівко... 

Рома знову обірвав слова батька, але вже відмашкою. 

- Закрийся, бо ти вже все сказав.

Валерій не наполягав, відкинувся на кріслі й цмокав сигарою. 

- Софіє, ти розумієш після всього почутого, що нам тепер потрібно зробити? 

У той момент я відчула себе найдурнішою в світі, тому що не розуміла, до чого саме веде язикатість його батька: до моєї смерті, втечі закордон чи чогось ще гіршого, типу відправитися на поталу до Кедріна. Перший з третім варіантом не підходили, бо Рома три роки мене опікав як міг, навряд чи він дозволив би мене вбити або віддати комусь іншому, де на мене точно не чекає нічого хорошого. 
Тож у відповідь я невпевнено похитала головою, готуючись почути про втечу з країни. 

- Одружитися, сонце, - спокійно відповів хлопець, не відриваючи погляду від мого шокованого обличчя.

Якби ми були в інших стосунках - я б, безсумнівно, стрибала від щастя. Але з тим, що я для нього не більше, ніж підопічна, - це звучало гірше за загрозу смерті. 
Жити з Равським в ролі вихованки довше, ніж до закінчення університету, я не була готова, що вже казати про фіктивний шлюб. У мене в планах було бігти від Роми та моїх почуттів до нього якомога швидше, бо я жила в стражданнях нерозділеного кохання занадто довго. І не була готова погодитися продовжити це на невизначений термін. 

Я три роки малювала собі майбутнє: отримати диплом, знайти роботу і, переступивши себе, здолавши прив'язаність невимовної сили, з'їхати подалі, щоб не ревіло серце. Хотілося забути, що він існує, почати жити самостійно, стати незалежною. Останні два пункти взагалі неможливі за присутності Роми поряд зі мною, бо він має думку, що я не повинна дбати про те, про що давно дбає він. 
Не скажу, що мені не подобається бути забезпеченою та відстороненою від проблем, але мої почуття до Равського не згаснуть, якщо я далі покладатимусь на нього. А їхнього згасання я хочу більше, ніж практично ні в чому не мати потреби і не вирішувати складних питань. Гірше бути з усім, чим тільки можливо, потребуючи людини, яка тобі все це дає і ніколи не торкнеться тебе, як жінки. Не подивиться як на бажану.