Мій супер сусід - Аріна Вільде

Ранок починається не з кави, не з поцілунків коханого і навіть не з тонізуючого фрешу. Ранок починається з неприємностей. Спочатку мене мало не заклювали голуби. Чи то вони були настільки голодними, чи я виглядала я настільки апетитно, що миролюбні птахи просто нахабно почали клювати мене.

- Киш звідси, киш! - Підстрибую в кріслі, не розуміючи, як взагалі вдалося заснути на балконі. Шия затекла, спина болить, і я почувала себе так, ніби мене збила вантажівка.

Потім у мене загорівся домофон. Так-так, і таке буває.

У шостій ранку, коли я перебралася у ліжко і тільки заплющила очі, не дозволяючи проникнути думкам про Вову у свою голову, почула дзвінок домофона. Я нікого не чекала, особливо так рано, тому вирішила, що зателефонують і підуть. Але мені попався хтось дуже настирливий.

У той момент, коли я була готова вбивати всіх на світі і вилізла з-під ковдри, у коридорі почувся дивний звук. Немов із пекла. Незрозуміле шипіння-дзижчання чергувалось зі звуком дзвінка, наводячи на мене жах.

Почало тхнути горілим, і я прискорилася, вибігаючи зі спальні.

Над домофоном, встановленим біля дверей, здіймався до стелі чорний дим. На екрані миготили смужки, в різні боки розліталися іскри, і, якби я вірила в демонів, привидів та іншу нечисть, я вирішила б, що одне з них проникло до мене в квартиру.

- Господи, що ж робити? - клацаю по черзі кнопки на домофоні, молячись, щоб цей жах припинився, але нічого не допомагає.

Від гучного і дратівливого дзвінка закладає вуха, а паніка все більше і більше накриває мене. Коли щось у цій безглуздій штуці голосно бабахнуло, як петарда, я закричала щосили і побігла в кімнату за ковдрою, щоб у разі пожежі загасити нею осередок спалаху.

Мій мозок відмовляється нормально працювати в цій ситуації, тому я, немов  істеричка, намотую кола в коридорі перед домофоном, намагаючись запобігти пожежі.

Звук домофону не припиняється, як і дивне шипіння.

Потрібно дзвонити до служби порятунку! Я хапаю телефон, але відразу ж розумію, що це тільки у фільмах, у разі чого герої набирають 911 і рятувальники мчать їм на допомогу в лічені хвилини. А ось що робити, коли живеш не в Америці – незрозуміло.

- Гей, що там у тебе знову сталося? - Влад кілька разів щосили б'є кулаком у двері, і цього разу я шалено рада його появі.

– У мене пожежа! - кричу з істеричними нотками в голосі і з побоюванням підходжу до дверей, щоб відчинити її.

- Яка ще... пожежа... - Він знову в одних спортивках, мабуть, надітих поспіхом, бо в здоровому глузді жодна людина не одягла б штани навиворіт і не вийшла б так з дому.

Влад робить всього два рухи: відкриває білу кришку щитка з автоматами і знеструмлює мою квартиру.

Все навколо занурюється у блаженну тишу.

І як я раніше до цього не здогадалася?

- Пожежа усунена, гарячому  пожежнику можеш віддячити пізніше, коли він виспиться.

- Після цієї фрази я передумала казати йому хоч якісь слова подяки. Переб'ється.

Помічаю, що він дивиться на мене пильним поглядом, і цього разу в його очах виразно бачу інтерес. Та й я сама не відстаю: не можу відірватися від розглядування його татуювань, які так і манять, бажаючи бути вивченими не лише кінчиками пальців, а й губами.

- Подобається? - усміхається він, граючи м'язами.

Пихатий індик!

- Що саме? Вибач, я задумалася про те, що робити з домофоном, і не зрозуміла, про що було питання. Але якщо ти запропонував полагодити все, то так, мені подобається ця ідея, - прикидаюся дурепою і, не зводячи погляду з його губ, розумію, що так, він мені подобається . Все в його зовнішності подобається, незважаючи на те, що нас, швидше за все, поділяє пристойна різниця у віці.

- Чудово, тоді ввечері зайду. - Такої відповіді я точно не очікувала. Впала в ступор і навіть не зрозуміла, коли він зник за дверима, а я залишилася в квартирі одна. Зайде? Сьогодні ввечері? І знову щось зжере з мого холодильника? З чого він взагалі таким добреньким раптом став?

Дивлюся на годинник і вирішую не йти на першу пару. У мене стрес. Мене хлопець покинув. І майже сталася пожежа. Мені потрібен відпочинок та гарний сон.

Падаю на ліжко і відразу ж відрубаюся, забуваючи про все на світі.
***
- Кіро, ти тільки не нервуй, гаразд? - Я відриваю погляд від входу в їдальню, боячись перетнутися з Вовкою, і дивлюся на Лінку, яка з гуркотом ставить на столик тацю і сідає навпроти мене.

- Є щось гірше, ніж те, що мене покинули після другого побачення, і пожежа вранці?

Ліна не відповідає. Відводить погляд убік і мне в руках серветку. Починає нервово постукувати ногою під столом, і я розумію, що справи дуже погані.

– Що? Говори, я готова почути чергові неприємні новини. - З силою стискаю чашку в руках, коли бачу Вову біля автомата з кавою. Ось так завжди: хочеш побачити людину, крутишся спеціально перед аудиторіями – і нічого. Але варто захотіти, щоб він зник, - вічно потрапить тобі на очі.

– Про нього й хотіла поговорити. - Подруга помічає мій повний ненависті погляд, спрямований на хлопця, і повертається у його бік.