Мій супер сусід - Аріна Вільде

– Не хочу про нього говорити. Ти мала рацію: він нікчема, а я дурепа. Все, проїхали. Тепер ім'я Вова під забороною. - Хапаю виделку і люто починаю наколювати макарони.

- Ні, ти маєш про це знати. Тільки пообіцяй, що жодних планів помсти та іншої нісенітниці, гаразд? - Не подобається мені цей тон, явно чимось поганим пахне.

- Добре, обіцяю. Говори, що б там не було.

- Вова твій...

- Він не мій, - різко перебиваю Ліну і знову дивлюся у бік хлопця. Він попиває каву, витріщається в телефон і посміхається. Дуже хочеться підійти і почати вимагати пояснення всьому тому, що сталося між нами, але гордість не проп'єш. Гордість завжди зі мною.

– Не твій, так. Коротше, він розтринькав пацанам на курсі, що ти приходила на наші лекції заради нього і що він... він...

– Що? Говори? - Все всередині мене вирує від злості та обурення. Ось, значить, як? Заради нього на лекції тягалася?.. Хоча гаразд, так, заради нього тягалася, але це не доведено!

Ліна не поспішає розповідати, що ще він встиг наговорити хлопцям, але я й так здогадуюсь. І чекаю на підтвердження.

- Він сказав, що у вас все було.

Чудово. Просто відмінно! Не можу відвести погляду від своєї потенційної жертви. Ну ні, Вово, просто так я це не залишу.

Свиня, бридка жаба, смердючий скунс...

- Ти обіцяла, так? Жодних планів помсти та викрутасів. Хоча я й не проти, щоб хтось його гарненько відмутузив.

- Не хвилюйся, зараз я точно нічого не збираюся робити. - Вова, наче відчувши мій лютий погляд, повернувся в наш бік і, помітивши мене, закашлявся, подавившись кавою.

У моїй голові крутиться тисяча способів його вбивства. Ну чому, чому я завжди закохаюсь у якихось недоумків?

Але Ліна має рацію: зараз не час для істерик та дитячих викрутасів. Потрібно ретельно все продумати. І на здійснення помсти я маю лише кілька тижнів.

Вова не витримує першим, відводить погляд, викидає порожню картонну склянку в відро для сміття і швидким кроком йде зі столовки.

- Індик, - бубонить Ліна, проводжаючи його поглядом разом зі мною. - Ось я відчувала, що щось із ним не так. Пропоную розпустити чутки, що в нього не все ладно з чоловічим здоров'ям.

- Занадто просто, але я вигадаю, що з ним зробити.

- Мені стає страшно, коли в тебе такий вираз обличчя. То що там із твоїм сусідом? Ти так і не розповіла до кінця. Він що, такий стрьомний тип? - Ліна швидко перемикає мої думки від одного індика до іншого.

- На вигляд нормальний. Дуже навіть нічого такий, ти точно зацінила б його. Але за характером – той ще козел.

- Вау, ти почала розбиратися в хлопцях?

- Ага, і можу з упевненістю сказати, що від цього хлопця слід триматися якнайдалі. Упевнена, на мене чекає веселе життя з таким сусідом.

- Але тобі він подобається, - не питає, стверджує Ліна. - І ти не проти зайняти місце тієї дівчини, яка так відчайдушно стогнала кілька ночей тому. - Ненавиджу, коли вона так робить - знижує голос до  шепоту, намагаючись спровокувати мене на всякі відвертості.

- Ні звичайно! Він... він занадто дорослий і взагалі скидається на якогось каламутного типа.

- Не бачу жодної виразної причини, чому не варто спробувати спокусити його.

- Зате я можу назвати бодай сто.

- Ні, серйозно, подумай, ти майже рік без стосунків, твій Вова виявився зовсім не тим хлопцем, якому можна було б довіритися, ну так розслабся і знайди гарячого хлопця для підтримки жіночого тонусу і підняття самооцінки. Не обов'язково заводити серйозні стосунки. Цього твого сусіда наче хтось зверху послав. Навіть ходити далеко не треба, все під боком.

- Чула б тебе моя мама! Ти безперечно погано на мене впливаєш.

- Тому що ти вирішила дотримуватися моєї поради?

- Ні, тому що зараз у моїй голові замість математичного моделювання - сусід. - Ми сміємося так голосно, що люди навколо починають обертатися і вирячатися на нас. - Знаєш що? Ти зараз подала мені чудову ідею.

– Яку?

- Потім розповім. І дізнайся щось ще про те, чиє ім'я не можна вимовляти вголос. - Зриваюся з місця і, не прощаючись, біжу на вихід. До біса математичне моделювання, ввечері Влад прийде лагодити домофон, і мені потрібно виглядати чарівно.