Мій супер сусід - Аріна Вільде

- Не будь дурною, скажи, що тобі погано чи батьки приїхали. Не мені тебе вчити, як правильно брехати.

- Ти думаєш, вечір нічим добрим не закінчиться?

- Ні, ну якщо ти хочеш ніч кохання і таке інше, то залишайся, звичайно.

- Я не знаю що робити, Ліно. Я не хочу його втратити через якусь дурну параною.

- У крайньому випадку ти завжди можеш збрехати, що в тебе жіночі дні.

- Гаразд, я побігла, якщо пропаду безвісти або моє мертве тіло знайдуть у якомусь яру - ти знаєш, кого звинувачувати у моїй смерті.

- Круто, тепер і мені не по собі. Будь на зв'язку, я спробую ще хоч щось дізнатися про Вову. Хоча він у нас загадковий Містер Ікс, і ніхто нічого про нього не знає.

Вимикаю воду в раковині, дивлюся на свої почервонілі щоки в дзеркалі, роблю кілька глибоких вдихів і виходжу з ванної кімнати. Вова копається в ноуті і не звертає на мене жодної уваги. Ну, справді, не маніяк же він? Чого я так хвилююся?

- Ще хвилин п'ятнадцять і все буде готове! - кричу із кухні. – Як там пошуки фільму?

- Дивитимемося комедію, бойовик чи фантастику?

- Комедію!

Дивлюсь через скло духовки на свій кулінарний шедевр і не можу натішитися. Справжня господиня! Якщо шлях чоловіка лежить і справді через шлунок, то Вова не зможе залишитися до мене байдужим.
Знаходжу в шафі тарілочки, дві чашки, заварюю чай та дістаю з духовки ароматну піцу.

- М-м-м, чесно зізнаюся, до кінця не вірив, що ти таки вмієш її готувати. - Здригаюсь від несподіванки, бо Вова так тихо підкрався до мене, що я й не помітила його появи.

- Хочеш сказати, що це все була перевірка? - питаю грайливо.- Хотів переконатися, брешу я чи говорю правду?

- Ну, можна й так сказати. - підморгує і хапає тацю з їжею. - Я помітив, що багато дівчат не знають навіть як приготувати макарони, тому не повірив, що така, як ти, вміє готувати щось більше, ніж смажену картоплю.

- Така, як я? - Йду за ним у кімнату.

- Гарна, витончена, з ідеальним манікюром та фігурою, наче їсть одне повітря. - Він ставить тацю на столик біля дивану та притягує мене до себе. Стискає в обіймах, цілуює в губи. Цього разу поцілунок був повільним та ніжним. - Ти зводиш мене з розуму, - шепоче мені на вухо.

Я намагаюся заспокоїти серце, що так сильно тріпоче, і впоратися з диханням. Ні, ніякий він не маніяк, дарма лише накрутила себе.

- Заціниш? - Відсуваюся від хлопця, вказуючи на піцу.

- Звісно. - Я із завмиранням серця стежу за тим, як він відкушує шматочок, жує та закочує очі від задоволення. - Ти все готуєш так божественно чи тільки піцу?

- Звичайно, все. - Роблю ковток чаю, намагаючись не показувати свого збентеження.

Ми лежимо на дивані в обіймах один олдного. Дивимося фільм, цілуємося час від часу і, якщо Вова заходить надто далеко, наприклад, його руки пробираються мені під кофтинку, я зупиняю його і нагадую, що більше ніж поцілунки, сьогодні він не отримає.

- Я тобі зовсім не подобаюсь? - Ображено питає в мене.

- Звичайно, подобаєшся, навіщо я тоді погодилася на побачення? - Але моє питання було проігноровано. Вова надувся як індик і вперся поглядом у екран ноутбука. Ну і добре, нехай ображається, мені теж є на що образитися в такому разі. На відсутність квітів, наприклад. Я дуже швидко втрачаю цікавість до фільму, занурившись у свої роздуми. Іноді скоса поглядаю на хлопця, який, здавалося, був повністю поглинений тим, що відбувається на екрані.

Коли фільм закінчується, на годиннику вже за північ і ми вирішуємо лягти спати. Я почуваюся некомфортно, бентежусь і хочу втекти додому.

Ще кілька тижнів тому я б верещала від захоплення, скажи мені хтось, що я спатиму з Вовкою в одному ліжку. Але зараз я лише страшенно нервую і хочу відтягнути цей момент якомога довше, незважаючи на те, що Вова поклявся, що не чіплятиметься до мене.

Я переодягаюся у шовкову піжаму у ванній кімнаті, складаю свій одяг і виходжу до спальні. Вовка вже лежить під ковдрою, сяючи посмішкою.

Я підходжу до вікна, дивлюся на нічне місто, роблю кілька кіл по кімнаті, вдаючи, що розглядаю інтер'єр, і намагаюся не дивитись у бік дивана.

- Кицю, ти лягаєш? Завтра рано вставати, сама казала.

- Так, йду. - Відкидаю край ковдри і лягаю так, щоб жоден міліметр шкіри не торкався до тіла Володимира.

- Що ти, як не своя? - Він притягує мене до себе, змушуючи повернутися на бік. Відчуваю, як одну руку він закидає мені на талію і присувається ближче копіюючи мою позу.

Повільно його рука починає  вимальовувати кола по животу. Я завмираю від напруження, боячись поворухнутися.

І я збрешу, якщо скажу, що зараз мені не хочеться близькості з чоловіком, тому що надто вже довго я була без хлопця і вже встигла забути, як це розчинитися в шаленій пристрасті.

Вова пообіцяв, що сьогодні вночі нічого не буде, і  що йому важлива моя душа, а не тіло. Тому я стримую свої бажання, не піддаючись його провокації. Вирішаю перевірити його. Нехай доведе свої серйозні наміри, і якщо цієї ночі насправді він не наполягатиме ні на чому серйозному, через тиждень можна і здати оборону.