Мій супер сусід - Аріна Вільде

Хочу обуритися, сказати, що тварюка тут одна і це явно не мій Жоржик, але не встигаю, мене випереджає сусід.

- Христино, швидше йди додому, якщо укус все-таки виявиться, нам доведеться відвезти тарантула до клініки, щоб знати, яку протиотруту тобі вколоти.

Не знаю як, але викрадачка сусідів повірила в те, що казав їй чоловік, і швидко втекла додому.

– Твій? - простягає мені руку, на якій зручно вмостився Жорж.

- Мій, - хмикаю, не відриваючи від нього погляду.

- Чудовий домашній вихованець, хоча змія підійшла б тобі більше.

- Змія щойно втекла, і погрітися вона збиралася явно не на моєму камінчику.

Забираю Жоржика з його рук і здригаюся, коли наші з Владом пальці торкаються. Дуже дивне почуття. А ще я збентежилася. Сама не знаю, чому. Але явно відчула, як запалали мої щоки, і відразу ж захотілося щільніше запахнути халат і приховати декольте від його очей.

Влад навіть не приховував те, що вивчає моє тіло. Спочатку пройшовся по ногах, затримався на бантику пояса та продовжив своє вивчення на моїх грудях.

- То що з домофоном? - Запитує він, посміхаючись.

А я не можу вимовити жодного слова, що, в принципі, мені не властиве. Просто дивлюся йому в очі та тону.Таке взагалі можливо? Вчора кохала Вову, а сьогодні не можу відірвати погляду від Влада?

- Нічого, я вже викликала майстрів, адже ти не поспішав на допомогу. - Ну вже ні, ще раз перетворюватися на закохану дурепу я не збираюся.

Забігаю в квартиру і грюкаю дверима перед його носом. Ну і нехай вирішить що я істеричка, зате нерви свої побережу.

Вночі мені сниться дивний сон. Хтось стоїть наді мною. Чоловік. Високий чоловік. І, здається, він фотографує мене. Адже це спалах від фотоапарата, так?

- Тихо, тихо, спи, - каже він пошепки і зникає.