Моя дика пантера. - Тетяна Калинова
Прокидаюсь вранці з відчуттям, наче мене переїхав потяг. Нічогенький такий потяг. Посміхаюсь згадуючи все, що відбулось вчора . Звідки цікаво дізнався в якій квартирі я живу ? Бідна баба Ніна. До такого в нас з нею , ще не доходило... Можливо тепер залишить мене в спокої.
Шкода що сьогодні не вихідний. Здається що я взагалі не спала. Примушую себе піднятись з ліжка. Приймаю душ , збираюсь і йду на роботу. Під під'їздом на лавочці , бачу ненависну сусідку з подружкою . І чого питається не спиться в таку пору? Наче спеціально мене чатували . Навіть не привітались, голови повідвертали... Та мені не дуже й потрібно... Тільки настрій своїми пиками зіпсували.
Приходжу на роботу і поки немає клієнтів , роблю собі каву. В мене такий стан , наче мене просто зараз вирубить.
- Щось ти сьогодні якась побита. - каже мені колега , Юля. - В тебе щось сталось?
- Ні . Все добре . Не виспалась просто.
- Невже нарешті чоловіка собі знайшла? - запитує так, наче вона мені найкраща подруга і хоч щось знає про моє життя.
- А з чого ти взяла, що його в мене не було ?
- Не сміши мене Насте. Ми всі це знаємо. Всі бачимо , що лише ти не поспішаєш ніколи додому, знаємо, що якщо потрібно щоб хтось підмінив, треба йти до тебе, ти не відмовиш, бо вільна. Ти не просишся в відпустку . А головне , ніхто ніколи не бачив , щоб тебе зустрічав чоловік . - вона говорить це так, наче я невдаха і вона мене жаліє... Цікаво, кому небуть приходило в голову, що мені подобається бути самій? Мене цілком влаштовує моє життя і я вважаю себе щасливою. Мені достатньо чоловічої уваги, але відносин я не хочу . Скажу більше.... Це мені їх шкода... Я ні під кого не підлаштовуюсь , сама розпоряджаюсь своїм часом . Не готую і не прасую і тому подібне, за чиєюсь примхою чи бажанням.
- Повір Юле, в мене в цьому плані все прекрасно. - відповідаю їй і розумію , що дуже хочеться , щоб вони побачили мене з Дімою і навіть з'являється бажання, попросити його приїхати. Та тоді ще сама себе почну відчувати невдахою . А головне, ще не дай Боже подумає, наче після вчорашнього, я вже собі намалювала весілля , трьох дітей і собаку. Саму перетрусило від цієї думки...
Та просити нікого й де довелось... В кінці робочого дня , дзвіночок над вхідними дверима задзвенів, сповіщаючи про те, що хтось зайшов в салон.
- Доброго вечора , дівчатка. - чую голос Діми і тільки зараз повертаюсь на нього , щоб переконатись , що не здалось. Знайшовши мене поглядом , широко посміхається.
- Я можу вам чимось допомогти? - до нього підходить Юля.
- Ні , ви не можете. Але дякую. - знов повертається до мене . - Привіт кішечко . Ти ще довго ? Я за тобою. - ну що ж , не я це почала...
- Ні, милий . Ще кілька хвилин. Сідай зачекаєш. - показую на диванчик . Він посміхається ще ширше, якщо це взагалі можливо. Я саме закінчую стрижку останній на сьогодні клієнтці.
Діма сідає на диванчик і починається... Може вам кави ? А може чаю? А може вам ще... що завгодно... І що ж ви, вже нікуди не поспішаєте? Запитую подумки наших "зайнятих". А цей павич , розпустив хвоста і красується. Зняв піджак , мабуть від надлишку уваги спекотно стало... Зубами світить, очима стріляє... І якого біса , я запропонувала йому тут зачекати? Краще б в автомобілі зачекав. Сама себе ловлю на цих думках і психую ще більше. Я що ревную? Тільки цього мені , ще не вистачало... Він не твій , Насте, і твоїм ніколи не буде. Та тобі й не потрібен такий Дон Жуан. Так що заспокойся і радій , що цим , вже втерла носа. Навряд чи когось з них , вдома чекає такий Діма. Та чомусь здоровий глузд відключився і я відчуваю , що від злості і напруження починають тремтіти руки.
Я закінчила стрижку і клієнтів в салоні не залишилось.
- Я вільна. - кажу . Діма підіймається з диванчика і підійшовши до мене , при всіх притягує до себе за талію і цілує. Стало навіть трохи соромно. Я беру свої речі і ми виходимо з салону.
- До побачення дівчатка , було приємно поспілкуватись. - каже Діма .
