Мій супер сусід - Аріна Вільде

- Мені лише двадцять один. Буде. Через місяць.

- А я думав, тобі під тридцятку. - Він усе з таким самим незворушним виглядом помішує гарячий чай, а я готова вибухнути від обурення.

Тридцятка? Мені? Та мені всі кажуть, що на вигляд більше вісімнадцяти не даси, а тут ціла тридцятка!

- То що, ти питимеш? А то в мене справді багато справ. - Мій голос звучить рівно. Самоконтрол.. Але як же хочеться вчепитися цьому індику в горлянку і перегризти!

Тридцять!

Ні, я не можу заспокоїтись!

Дивлюся на своє відображення на темному екрані телефону, намагаючись роздивитись невидимі зморшки, але вони і справді невидимі і більше вісімнадцяти... гаразд, двадцяти мені не даси.

Сідаю за стіл навпроти нього і з цікавістю спостерігаю за тим, як він наближає до губ чашку і робить ковток.

- Тьфу, що за погань! - випльовує назад «настойку імбиру», дивлячись на мене злими очима. Як же швидко на його обличчі змінюються емоції!

На мить знову стало страшно залишатися з ним наодинці. Що я творю? Сиджу  на кухні з малознайомим чоловіком і розпиваю чаї.

- Це фітнес-чай, дуже бадьорить уранці, - намагаюся зробити так, щоб мій голос звучав рівно.

Відпиваю з чашки ромашковий чай і намагаюся не зустрічатися поглядом з чоловіком, хоча так і тягне подивитися на нього, знову потрапити під цей гіпноз хижака.

- Гаразд, давай уже йди додому, я збираюся до друзів, - намагаюся його швидко відшити, і, здається, виходить.

- Тоді зайду ввечері. Зі своїм чаєм. І з хлопцем твоїм познайомлюся, а то ні з ким навіть футбол подивитися.

Я не стала переконувати його в тому, що я живу одна. Мало що цйому на думку спаде? І двері на балконі після нього теж зачиню. Мабуть, вистачить на сьогодні несподіванок.

Після Влада в квартирі витає запах смачного чоловічого парфуму, і щоб хоч якось зайняти свої думки чимось іншим, крім припущень про те, навіщо з'явився сусід, якщо не для помсти, відкриваю месенджер і починаю писати Вові список продуктів для піци.