Мій супер сусід - Аріна Вільде

- Заходь, - пропускає мене до задушливої ​​парадної, де на сходах сидять близько десяти котів. - Ненавиджу котів, - кривиться він, викликаючи ліфт.

Ми піднімаємось на сьомий поверх, і знову у дивній тиші.

Вова брязкає ключами, відчиняє двері, і я опиняюся в невеликій однокімнатній квартирі. Прямо коридором кухня, справа кімната, а ліворуч - ванна.

- Роззувайся, проходь, зараз тапочки принесу.

Я з цікавістю оглядаю квартиру, але через те, що бачу, створюється відчуття, що або сюди заселилися зовсім недавно, або приїжджають дуже рідко.

Розкладений диван з декількома подушками, комп'ютерний столик, стілець та шафа – ось і все, що є у кімнаті. Ніяких рамочок, ваз та інших дрібниць. Навіть килимка на підлозі немає.

- Я купив усе, що ти просила, тож можемо приступати до справи, - кричить Вова з кухні, і я кидаю пакетик з речами та сумочку на диван та йду до нього.

Кухня виявилася зовсім крихітною, кілька кухонних шаф та столик із табуретками. Вова стояв на балконі та курив. Я скривилася: не люблю сигаретний дим, та й для здоров'я це недобре, особливо якщо згадати що Володимир спортсмен.

На столі розкладені продукти, і я пробігаюсь поглядом, щоб прикинути, чи все є.

- А де моцарелла? - беру до рук звичайний голландський сир і дивуюсь ціною. Невже ще десь є такі низькі ціни? Та навіть якби й були, я б побоялася купити.

Придивляюся до цінника, але ні, я не помилилася: ціна справді підозріло низька.

- А, так моцарелла твоя дофіга стоїть, ось я і взяв той сир, що дешевший. Яка різниця, якщо воно все одно розплавиться? - Вова  повертається до кухню. - Ну що почнемо? - жартівливо цілує мене в кінчик носа і дістає з шафки борошно.

Наступну годину я замішую тісто, стежу за тим, щоб воно підійшло, нарізаю ковбаску, відварене м'ясо, зелень та помідори. Вова весь цей час знаходиться біля мене, жартує, намагається чимось допомогти, цілує та чіпляється. Останнє мені вже трохи набридло.

- Ти така гарна, коли стоїш біля плити. - Він притискається до мене зі спини.

Руки хлопця блукають по моєму тілу, і мені здається, що, якби можна було вдавитися в мене своїм тілом ще більше, він би обов'язково це зробив.

- Гей, не заважай, - відштовхую його, коли він вкотре лізе до мене з поцілунками.

Мої щоки горять від збентеження, і я не знаю, як поводитися. Ні, звичайно, у мене був хлопець, але зараз все по іншому.

- Ще один поцілунок, давай же, кицю. - Він розвертає мене до себе обличчям і впивається в губи.

Знову це незрозуміле почуття, ніби у мене в роті равлик повзає. Від розгубленості піддаюся його натиску і не можу зрозуміти, що зі мною відбувається. Чому мені так не подобаються його поцілунки, незважаючи на те, що від дотику його рук у мене підкошуються коліна?

- Здається, піца в духовці горить, - брешу і різко відсторонююся від нього, відкриваючи духовку, щоб подивитися на сиру піцу. - Давай, доки я тут приберу, ти знайдеш якийсь фільм? - Будь-якими шляхами хочу відправити його до кімнати, щоб продовжити готувати у спокійній обстановці.

- Окей. - Бачу яким жарким поглядом він дивиться на мене  і починаю сумніватися, що йому потрібна саме моя душа.

- Я покличу тебе, коли все буде готове. - Намагаюся видавити з себе посмішку, а сама гадаю, щоб такого придумати, щоб втекти додому.

Проводжу поглядом хлопця, хапаю телефон і біжу у ванну - треба порадитися з Лінкою. Вона точно поможе.