Сет кохання та поразки - Ксандер Демір

Раптом екран засвітився, і я завмер. Це була вона. Вона взяла.

— Вікторіє! — ледь не крикнув від радощів, притискаючи телефон до вуха.

— Камілло… — її голос був тихий, майже не чутний, але я відчув у ньому щось надломлене, тривожне. — Чого ти хочеш? Я вже втомилась від твоїх постійних дзвінків! Ми вже про все поговорили з тобою. Мені немає, що тобі додати.

— Я все знаю, Ві, — різко відповів я, і відчув як вона затримала подих. — Я все знаю.. Досить мене уникати..

— Що ти знаєш? — після короткої паузи тихо сказала вона.

— Про батька.. про те, що він вимагав від тебе. Прошу, послухай мене.

— Камілло, ти… ти все вигадав собі.

— Ні, — коротко крикнув я. — Я був у нього сьогодні. Я все знаю!

Вона тяжко видихнула, але змовчала.

— Прошу тебе.. я… Я хочу повернути тебе, — майже прошепотів я, відчуваючи як все стискається. — Я все виправлю.

— Це заради твого ж майбутнього, Камі.. — так само прошепотіла вона, і я чув як тремтить її голос.

— Я знаю краще, що для мене це «майбутнє». І з ким воно, тим паче знаю!

Тиша. Вікторія немов відставила телефон від свого вуха, збираючись зі словами.

— В мене завтра фінал, Ві… — я зітхнув, проводячи долонею по своєму обличчю. — І я дуже сильно хочу зустріти там свою талісманку.

— Я..

— Не відповідай нічого, — вмить перебив її. — Завтра.. То буде твоя відповідь, Ві. Я буду тебе чекати.. Проте, якщо ні… То я точно швидко знайду твоє розташування. Не ховайся від мене.

І дзвінок обірвався.

Я ще кілька секунд стояв із телефоном біля вуха, вдихаючи повітря так, ніби мене щойно вдарили в груди. Завтра. Що б там не було, я зроблю все, щоб не втратити її..